Загальнотеоретична характеристика техніки юридичного нормопроектування, Детальна інформація

1. Функція первинного регулювання суспільних відносин (вироблення і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися, і вперше виникла необхідність в їх регулюванні. Наприклад, тільки з розвитком космічних досліджень з'являється космічне право; з переходом України на шлях розвитку ринкових відносин виникла необхідність в створенні нових законів: про біржу, приватизацію та ін.

2. Функція оновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення діючих норм) передбачає заміну тих законів, які застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо не займатися оновленням ради оновлення, оскільки стабільність краще за зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відображало б ці потреби. Тоді наступає необхідність в створенні нових кодексів, законів, вносяться зміни і доповнення у відповідні законодавчі акти.

3. Функція ліквідації прогалин в праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в діючих нормативних актах необхідних юридичних норм.

Зрозуміло, можна використати аналогію закону, тобто рішення справи або окремого питання на основі закону, регулюючої подібні відносини; або аналогію права, тобто рішення справи або окремого юридичного питання на основі загальних начал і значення законодавства. Однак аналогія не закриває прогалину. Усунути прогалину можна тільки шляхом правотворчості.

Як знаходиться прогалина? Під час застосування норм права – в суді і т.п. Для знаходження прогалин узагальнюється судова і адміністративна практика. Вироблене за допомогою аналогії рішення юридичної справи не повинне суперечити розпорядженням чинного законодавства. Воно може стати основою для вдосконалення законодавства.

4. Функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційна або систематизаційна правотворчість), Організаційною формою цієї функції є кодификація законодавства, яка передбачає ґрунтовне його оновлення.

3. Стадії правотворчого процесу

Не треба ототожнювати правотворчий і законодавчий процес. Законодавчий процес – важлива складова частина правотворчого процесу, що має складний характер.

Правотворчий процес – система взаємопов'язаних процедур (стадій) по прийняттю, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, в свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.

Кожний вид нормативно-правових актів пов'язаний з компетенцією державних органів певного рівня, а тому підготовка, розгляд і прийняття кожного виду актів в ієрархії актів володіють специфічними ознаками. Міра складності правотворчого процесу визначається тим, які нормативно-правові акти приймаються – закони Верховної Ради, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, рішення органів місцевого самоврядування та ін.

Стадії правотворення і правотворчого процесу [6, 287]:

1. Передпроектна стадія.

1.1 – формування юридичного мотиву про необхідність внесення змін в діючу систему норм права – відбувається на рівні правосвідомості внаслідок виявлення волі народу (колективу), об'єктивно зумовленої потребами його соціального життя;

1.2 – правотворча ініціатива (фр. initiative – почин) – обґрунтування юридичної значущості правової регламентації – видання нормативно-правового акту. Це – етап правотворення. Він характеризується дією об'єктивних чинників і являє собою підготовчу стадію правотворчості.

2. Проектна стадія.

2.1 – прийняття рішення про підготовку проекту нормативно-правового акту;

2.2 – розробка концепції проекту нормативно-правового акту і підготовка його тексту (або доопрацювання проекту, внесеного в порядку правотворчої ініціативи), тобто юридичне формулювання волі народу (колективу) у вигляді норм права.

2.3 – попередній розгляд проекту нормативно-правового акту правотворчим органом. Для розгляду проекту звичайно притягуються зацікавлені державні органи, організації, громадськість. Форми обговорення різні: парламентське читання, наради з участю наукової громадськості і зацікавлених міністерств, рецензування науково-дослідними інститутами та ін. Після врахування пропозицій і зауважень проект остаточно відпрацьовується і редагується;

2.4 – обговорення проекту нормативно-правового акту і узгодження його тексту із зацікавленими особами. Найважливіші законопроекти можуть бути винесені на всенародне обговорення.

Цей етап правотворення являє собою початкову стадію правотворчості.

3. Стадія прийняття проекту нормативно-правового акту.

Ця стадія властива колегіальному правотворчому органу – офіційне прийняття проекту після його обговорення. Колегіальні правотворчі органи (уряд, державні комітети та ін.) приймають нормативні акти простою більшістю голосів. Президент держави, міністри та інші органи одноосібного керівництва затверджують свої акти (укази, накази, інструкції і т.п.) в персональному порядку. В Україні ряд указів Президента потребують контрасигнації.

Цей етап правотворення характеризується активністю: вступає в дію суб'єктивний чинник і здійснюється власне «творчість права».

4. Засвідчувальна стадія:

4.1 – підписання нормативно-правового документа;

4.2 – присвоєння йому реєстраційного коду після включення в Єдиний реєстр нормативних актів України.

5. Інформаційна стадія:

- офіційне опублікування прийнятого нормативно-правового акту в засобах масової інформації, доведення його до ведена виконавців.

Цей завершальний етап, також що має активний характер, є заключною стадією правотворчості.

4. Структура норми права і норми-розпорядження