Загальнотеоретична характеристика техніки юридичного нормопроектування, Детальна інформація

казуїстична – зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом певних фактів, випадків, ознак та ін.;

абстрактна – зміст норми розкривається загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями.

7. Види і форми правотворчості держави

Правотворчість здійснюється двома соціальними інститутами [6, 292]:

державою в особі державних органів і їх посадових осіб;

громадянським суспільством і його окремими суб'єктами.

Види правотворчості, як громадянського суспільства, так і держави, можна класифікувати по різних критеріях. Основний вид правотворчості – правотворчість державних органів і посадових осіб.

Види правотворчості держави по юридичній силі актів:

1. Законодавча діяльність, тобто діяльність по підготовці і прийняттю законодавчих актів (законотворчість).

В правотворчості України головну роль грає законодавчий орган держави – Верховна Рада. Вона володіє монопольною законотворчою компетенцією, тобто винятковим правом на прийняття законів і кругом повноважень по їх прийняттю, передбачених Конституцією і іншими законами. Її законотворчість – ведуча частина правотворчості і основна конституційно-правова форма прийняття законів державою.

2. Підзаконна правотворча діяльність, тобто діяльність по підготовці і прийняттю підзаконних актів (підзаконна правотворчість).

Правотворчість інших державних органів України (правотворчістю займаються практично всі державні органи) здійснюється на основі і відповідно до чинних законів, прийнятих Верховною Радою.

Юридична сила прийнятих державними органами нормативно-правових актів залежить від рівня і об'єму їх повноважень, які визначаються місцем, що займається в системі органів держави (Президент, Кабінет Міністрів, міністерства, відомства, голови державних адміністрацій на місцях та ін.).

Форми участі держави в правотворчості:

безпосередня правотворчість санкціоноване правотворчість спільна правотворчість делегована правотворчість

– видання нормативно-правових актів органами держави і уповноваженими на те посадовими особами; – санкціонування актів, прийнятих організаціями (комерційними і некомерційними); попередній дозвіл їх видання; – спільне прийняття нормативного акту (нормативні угоди); – делегування правотворчих повноважень вищестоящого органу держави нижчестоящому.

Безпосередня правотворчість держави – основна, яка складається у виробленні і прийнятті нових правових актів. Інші вияви правотворчості держави (зміна або доповнення, скасування, систематизація) мають допоміжне значення для формування системи права.

Санкціоноване правотворчість складається в затвердженні актів, прийнятих організаціями громадянського суспільства – недержавними об'єднаннями: суспільними (партіями, профспілками та ін.) і комерційними (акціонерними товариствами та ін.), або в попередньому дозволі їх видання.

Спільне правотворчість (нормативні угоди) укладаються на галузевому, професійному і місцевому, територіальному, рівнях. Наприклад, спільні акти органів держави і недержавних об'єднань; нормативні угоди між різними суб'єктами права: профспілками, уповноваженими працівниками, представницькими органами, органами виконавчої влади та ін. Нормативні угоди все ширше використовуються в правотворчій практиці України.

Делегована правотворчість – видання нормативно-правового акту по уповноваженню, що виходить із закону, або за прямим дорученням одного (вищестоящого) органу держави іншому (нижчестоящий) при збереженні певної системи контролю з боку вищестоящого органу за реалізацією делегованих повноважень.

Державні органи можуть делегувати правотворчі повноваження суспільним об'єднанням (наприклад, передати профспілкам функції соціального страхування). При цьому норми, які створюються суспільними об'єднаннями, набувають якості і властивості правових норм, що охороняються державою.

Ознаки делегованої правотворчості [6, 293]:

1. Делегована правотворчість складається в попередньому дозволі органу держави іншому органу (або організації) видавати нормативно-правові акти по регулюванню відносин, які входять в предмет ведення першого.

2. Делегуються тільки окремі повноваження, внаслідок чого відбувається тимчасове розширення повноважень органу, якому вони делегуються.

3. Делегування повноважень можливе на певний час або без вказівки термінів. При делегуванні повноважень на певний час не потрібно видання правового акту, що відкликає повноваження: вони припиняються автоматично. При делегуванні без вказівки термінів повноваження можуть бути відкликані в будь-який час за рішенням делегуючого органу.

4. Делегувати повноваження може тільки вищестоящий орган нижчестоящому.

5. Делегуватися повноваження можуть органом в межах його компетенції (не може передати більше повноважень, ніж сам володіє, і не може передати ті повноваження, якими не володіє).

6. Делегування повноважень відбувається в формі письмового компетенційного акту.

7. Делегуючий орган обов'язково зберігає контроль над здійсненням делегованих повноважень.

Делегування парламентом законодавчих повноважень іншим гілкам влади Конституцією України не передбачено. У ряді країн романо-германського і англо-американського права має місце делегування законодавчих повноважень парламентом уряду (таке делегування конституційно закріплене). У цьому випадку законодавчий акт, підготовлений органом, якому делеговані такі повноваження, підлягає затвердженню делегуючим органом – парламентом.