Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови, Детальна інформація

По-друге, треба надавати установці, яка стосується роботи над мовним матеріалом, цілеспрямований мовний характер:» Зараз ми засвоїмо такий словниковий матеріал; він буде потрібний нам для бесіди про …, для розігрування п’єски, при читанні оповідання …”І в цьому випадку створюється мовна перспектива.

По-третє, мовний матеріал, що підлягає засвоєнню на уроці, потрібно орієнтувати на одну тематичну область, навіть якщо він включає і позатематичний матеріал, типу мовних кліше, модально-оцінювальної лексики і граматичних явищ. В цьому випадку весь шлях до засвоєння мовного матеріалу через тренування до використання буде побудований на одній змістовній основі, що в кінцевому результаті істотно для вирішення комунікативних задач.

“Різнотемність” позбавляє урок цілісності, вносить сумбур в ситуації, що негативно впливає на мову. І дійсно, важко уявити собі як можна з’єднати на одному уроці в комунікативному акті, лексику на тему “Одяг” і “Фрукти та овочі”, або “Урок англійської мови” і “Підготовка до подорожі”.

Отже, учні повинні відчувати необхідність в мовному матеріалі для розширення і поглиблення своїх мовних можливостей.

Доцільно тому час від часу звертатися до прийому, що виявляє цей зв’язок. Вчитель каже: “Сьогодні ми будемо говорити про… Які слова і вирази нам можуть для цього спотребитися?”. Таким чином створюється потреба в нових словах. Учні називають на рідній мові потрібні їм слова і всіма своїми думками “виходять на зустріч” з їх іншомовними еквівалентами, що повідомляються вчителем. Мотивація при цьому зростає; помічено також, що і відкладення в пам’яті також підсилюється.

Однак не тільки відчутна комунікативна “вага” мовного матеріалу може викликати лінгвопізнавальну мотивацію. В навчальному процесі по іноземній мові важливо стимулювати безпосередній інтерес до мови як такої.

Вчителю потрібно зуміти втілити багаті загальноосвітні можливості іноземної мови, а це означає – зосередити увагу учнів на самій мові на її здатності давати імена речам, ідеям процесам, на ідіоматиці, на лінгвокраїнознавчому слові, на етимології, зрозуміло, якщо ці явища можуть бути пояснені на матеріалі шкільного мінімуму. З цією метою слід надати роботі над мовою характер пошукової, по-шкільному дослідницької діяльності, в результаті якої в учня розвивається філологічна пильність, вміння бачити за безпристрасним мовним знаком значення і зміст.

Велику роль у цьому відношенні відіграє розвиток мовної здогадки. Раптові “просвітлення” з приводу того чи іншого значення слова, виразу і граматичної форми дають учням велике задоволення і мотивують подальший лінгвістичний пошук. Вправляння в мовній здогадці можуть бути такими ж захоплюючими як і вирішення кросворду. Тому слід постійно спонукати учнів до мовної догадки, націлюючи увагу учнів на “підказки” і опори в самому матеріалі. Вправлення в мовній здогадці повинні супроводжувати процес навчання, починаючи з молодших класів,

Важливо також спонукати учнів до накопичення мовного матеріалу. Для цього рекомендується застосовувати різноманітні мовні ігри, органічно включаючи їх в урок. Атмосфера азарту, дух змагання, радість перемоги активізують сприйняття і запам’ятовування. Ігри – змагання, пов’язані з групуванням мовних явищ на основі якогось принципу, сприяють перебору слів граматичних форм, графем в момент найбільш напруженої роботи мозку, і ще гарантує запам’ятовування. Тут маються на увазі ігри типу: “Який ряд загадає більше слів на тему…”,”Який ряд швидше зробить…”. З допомогою гри можуть бути засвоєні всі необхідні сторони мовного знаку, поборені особливі складності функціональної і формальної властивостей.

Вчителю потрібно тільки ясно уявити собі методичний потенціал кожної окремої гри, і її методичний “виграш”.

Важливим видом внутрішньої мотивації є також інструментальна мотивація, тобто мотивація що випливає з позитивного відношення учнів до певних видів роботи.

Дидакти і педагогічні психологи в наш час все більше уваги приділяють методиці учнів. В формі нейтрального сприйняття її одержати неможливо. Звідси лозунг: “Вчити вчитися,” тобто “включати учня в самостійну навчальну діяльність, покласти його на позицію суб’єкта цієї діяльності, спрямувати і організувати цю діяльність таким чином, щоб учень приходив до відкриття тих чи інших фактів і законів, виробляв переконання, оволодівав методами вирішення задач, які йому пропонуються при вивченні того чи іншого навчального матеріалу”.

В нашому випадку це означає, що необхідно озброїти учнів певними прийомами оволодіння іноземною мовою, раціональний зміст яких був би очевидним і імпонував їм. Учнів слід в великій мірі ставити перед необхідністю самостійного знайомства з новим мовним матеріалом, показуючи їм оптимальний шлях до цього. В наш час, як правило, вчитель бере на себе знайомство учнів з мовним матеріалом, хоча учні можуть самостійно справитись з цим, адже додаток до підручника містить словник граматичний і лінгвокраїнознавчий довідники і є розрахований на учнів.

Справа вчителя – керувати самостійною діяльністю учнів. Для цього потрібно по-перше намітити конкретну мету, до якої вони повинні прийти, познайомившись з тим чи іншим мовним фактом; по-друге, спеціальними прийомами сприяти концентрації уваги учнів на суттєвих ознаках мовного матеріалу.

Одним з прийомів, з яким слід познайомити учнів при роботі над розширенням лексичного запасу, є створення картотеки і вміння керувати нею. На початковому етапі вона може складатися з карток з малюнками на зворотному боці яких написано відповідне слово на іноземній мові, на наступних етапах доцільно спонукати учнів до складання картотеки по тематичному принципу. Таку картотеку вони зможуть поповнювати від класу до класу. При цьому важливо переконати учнів у використанні картотеки. В основі навчання, мові належить концентричний принцип, що передбачає планомірне розширення тематики, тому є зручним мати під рукою тематично впорядкований матеріал: його можна легко “проінтегрувати” перед подальшим поповненням по даній темі.

Подібний зміст має складання власних граматичних довідників (“граматичних зошитів”), які також поповнюються від класу до класу. Граматичні явища в них слід зображати в таблицях і схемах, виділяючи кольором формальні ознаки. В цьому випадку узагальнений характер граматики виявиться особливо наочно. Такі граматичні довідники, складені самими учнями, є ефективним засобом систематизації граматичного матеріалу і отже, найважливішим пунктом закріплення граматичної бази.

Раціональні прийоми роботи над мовою можуть бути зроблені надбанням учнів. Так, учням слід розповісти про способи складання програми висловлювання і її перевагах. Складання програми висловлювання, що передбачає перебір смислової інформації в єдності з мовними засобами вираження є активним розумовим процесом, який значно сприяє збагаченню можливостей учнів. Готуючись до висловлювання, учень складає план у вигляді тез чи питань і до кожного пункту плану підбирає потрібні опори: це можуть бути слова, словоформи, словосполучення і речення. Якість висловлювання знаходиться у прямій залежності від складеної програми, при цьому учень відчуває себе справжнім господарем становища, що керує семантикою свого висловлювання.

Раціональні прийоми навчання повинні використовуватися учнями і при оволодінні іншомовним читанням. Читаючи текст, учні повинні керувати, зокрема, таким правилом: охопити ціле, яке допоможе з’ясувати деталі, зменшить ступінь невизначеності, підкаже узагальнений зміст тексту. При цьому треба вміти здобувати користь із заголовків, малюнків, таблиць, схем, що супроводжують текст, бачити в них інформаційну опору.

В результаті такого підходу учні будуть озброєні методичним інструментарієм для подальшого вдосконалення навичок і вмінь з іноземної мови, що спонукає їх по мірі оволодіння знаннями і способами діяльності, систематично виявляти активне ставлення до набутих знань і до самого процесу пізнання.

Названі тут види і підвиди мотивації є потенцією в деякій мірі. Чи будуть пробуджені ці сили, що тонізують навчання, чи перетворяться вони в реальну рушійну силу процесу навчання, залежить від вчителя.

У його функцію, отже, входить виховання мотивів навчання, тобто створення засобами даного предмету основ для виклику відповідних мотивів. Цю ідею А.Н. Леонтьєв висловив афористично: “… для того щоб знання виховували, потрібно виховувати ставлення до самих знань.”

Говорячи про “мотивацію”, “мотиви”, звичайно мають на увазі ті фактори, які спонукають людину до діяльності. Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є певна потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла, і тим, чого вона ще не має, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє володіння іноземною мовою, вони стають мотивацією до її засвоєння.

Мотивація тісно пов’язана з трактуванням цілей навчально-виховного процесу. В цьому плані дуже важливо не оцінювати їх лише крізь призму вузько практичних інтересів окремих учнів.

Саме звідси бере початок “підступне” запитання, яке деякі старшокласники ставлять вчителеві: для чого учням вивчати іноземну мову, якщо після закінчення школи вона забудеться? Цілі навчально-виховного процесу визначають ставлення учнів до мови, яку вони вивчають. При цьому в деякій мірі це відношення випливає з установки при вивченні іноземної мови.

Всім добре відомо, що в середній школі і в певній мірі у вищій школі, навіть в мовній вищій школі, ставлення до мови дівчат трохи інше, ніж юнаків. Перші люблять іноземні мови і захоплюються ними більше, ніж другі. В результаті цього дівчата засвоюють мову значно ретельніше, ніж хлопці. Ми не можемо назвати причину цього факту, але він широко відомий всім психологам і викладачам іноземної мови.

Відома і інша форма відношення до іноземної мови, що визначається мірою її необхідності для діяльності осіб, що вивчають іноземні мови, особливо для реально-відчутної найближчої діяльності. Особи які вивчають іноземну мову, для того щоб через рік поїхати в цікаве закордонне відрядження чи на екскурсію, засвоюють мови набагато швидше і ретельніше, ніж особи, яким здається, що іноземна мова не принесе їм ніякої користі.

У зв’язку з цим надаємо міркування В.О. Сухомлинського. Він писав: “Не все що вивчається в середній загальноосвітній школі, має прямий зв’язок з працею на виробництві. Значною мірою цей зв’язок непрямий: навчаючись мислити, пізнавати світ – природу, працю, людину, вихованець і в трудовій діяльності повинен бути мислителем і творцем. У переважній своїй більшості знання, що їх наші вихованці набувають у школі, потрібні їм не безпосередньо для праці, а для того, щоб людина, яка прилучається до багатств і цінностей культури, почувала себе справжньою людиною, переживала гідність розумного, обдарованого володаря праці, щасливого тим, що в його житті є не тільки піклування про хліб насущний.”

В.О. Сухомлинський підкреслював також, що в обов’язки вчителя входить розкрити перед учнями свій предмет насамперед як джерело розумового розвитку.

На його думку, кожен повинен бути хоч трохи математиком, біологом, літератором і, додамо, - знавцем іноземної мови.

Серед інших предметів іноземна мова займає особливе місце – без знання її тепер не може обійтись жодній фахівець будь-якої галузі. Адже іноземна мова служить містком між культурами різних народів і робить можливим обмін духовними цінностями. Більш того, без іноземної мови неможливі економічні, політичні і культурні відносини між країнами, боротьба народів за мир і збереження загальнолюдських цінностей. Саме з таких позицій в першу чергу слід трактувати мету навчання цього предмета в школі, а водночас і шукати джерела мотивації.