Осип Маковей, Детальна інформація

ББК 84УкІ М16

© Передмова Ф. П. Погребенннк,

1990. (§) Упорядкування та примітки

О. В. Мншанич,

1990.

Двотомник уперше пропонує художню спадщину класика української літератури (1867—1925) в повному обсязі, включаючи не лише неодноразово публіковані твори, а й матеріали з періодики та архівів письменника.

У першому томі представлено кращі його поетичні твори та повісті.

У повісті «Залісся» письменник показав взаємини у відсталому галицькому селі.

Історична повість «Ярошенко», написана у пригодницькому ключі, розповідає про похід гетьмана Сагайдачного під Хотин (у серпні 1621 р.) та про спільну боротьбу об'єднаних сил запорозьких козаків і польського війська проти турецько-татарських завойовників.

Двухтомник впервьіе предлагает художествен-ное наследие классика украинской литературьі (1867—1925) в полном обьеме, включая не только неоднократно публикованньїе произведения, но и ма-териальї из периодики и архивов писателя.

В первом томе представлень! лучшие его позти-ческие произведения, повести.

В повести «Залесье» писатель показал социаль-ньіе взаимоотношения в отсталом галицком селе.

Историческая повесть «Ярошенко», написанная в приключенческом етиле, расеказьтает о походе гет-мана Сагайдачного под Хотин (в августе 1621 г.) и о совместной борьбе обьединенньїх сил запорож-ских казаков и польского войска против турецко-татар-ских завоевателей.

Автор передмови Ф. її. Поіребенник Упорядник, автор приміток О. В. Мишанич

4702640102-053 т М205(04)-90 >iW

ISBN 5-308-00584-2(т.1) ISBN 5-308-00586-9

ОСИП МАКОВЕЙ

Талановитий поет, якого вводив у літературу Іван Франко, друкуючи його перші вірші у львівському журналі «Зоря»;

самобутній прозаїк, автор багатьох соціально-побутових та історичних оповідань, новел, повістей, переважно гумористичних і сатиричних, схоплених з потоку життя «прижмуреним оком»;

проникливий критик, який тривалий час тримав у полі зору розвиток українського художнього слова, дбав про його ідейно-естетичне збагачення, духовне єднання обабіч кордонів австро-угорської та царської монархій;

досвідчений вчений-філолог — історик літератури, мовознавець, фольклорист, якому наша культура завдячує багатьма ґрунтовними дослідженнями про П. Куліша, Ю. Федьковича, С. Воробкевича та інших письменників;

вдумливий вчитель-педагог, який понад чверть віку віддав гімназіальній освіті —спочатку у Чернівцях, а потім у Львові, Заліщиках, допомагаючи виховувати молоде покоління українських юнаків і дівчат в дусі любові до рідного народу — ось лише деякі з важливіших штрихів до характеристики Осипа Маковея — сучасника і соратника Івана Франка, Ольги Кобиляпської, Василя Стефаника, який залишив тривкий слід у розвитку української культури кінця XIX — початку XX століття, поповнив духовний світ нашого народу визначними художніми і науковими цінностями.

* * *

художній творчості.

Життєвий шлях О. Маковея, літературна доля його художньої спадщини значною мірою типові для багатьох сучасників письменника. Виходець із бідної трудової родини, яка ледве зводила кінці з кінцями; тяжкі роки навчшіня в гімназії, університеті; потяг до знань, прогресивних студентських рухів — і задушлива атмосфера офіційного виховання, переслідування за волелюбні прагнення; виснажлива журналістська праця (із студентських років!) в газетах «Народна часопись» (1894), «Буковина» (1895—1897), журналах «Зоря» (1894), ^Літературпо-пауковпй вісник» (1898—1899) та інших виданнях задля «шматка хліба», щоденна педагогічна робота — і неможливість повністю віддатися ху до якої найбільше лежала душа...

Газети й журнали давали прожиток, але забирали творчу силу. Скільки тих безіменних, криптонімних і псевдоиімпих статей довелося написати О. Маковеєві, щоб вони, задовольнивши потребу часу, згодом забулися, загубилися па сторінках західноукраїнської періодики! О. Маковен міг сказати словами І. Франка: «Я ставав па всяке жниво й жав свій скромний сніп». Письменник розумів, що ііого перо публіциста, хист редак-

5

тора потрібні людям, як і талант педагога. Тому радо працював на будь-якій ниві, де потрібні були його енергія і хист.

Для художньої творчості, наукової діяльності часу залишалося небагато. Треба було мати велику працездатність, щоб поміж публіцистикою, школою, громадсько-культурною роботою ще й писати художні речі, наукові праці, перекладати. Видання в таких умовах понад двох десятків книжок \x25A0— художніх творів, літературознавчих і мовознавчих досліджень, публікацій класики — яскраве свідчення не лише великої й самовідданої праці О. Маковея на користь рідної культури, а й різнобічності його таланту як письменника і вченого.

Так сталося, що за життя автор не зміг (а точніше — не мав змоги, як і більшість його сучасників) випустити хоча б кількатомну збірку своїх творів. Після смерті письменника заходами Р. Заклинського на Радянській Україні вийшли дві невеликі книжки творів О. Маковея (1929—1930 pp.). А далі майже чверть століття вони (хіба тільки твори О. Маковея?) не перевидавалися. Ім'я ного почало призабуватися, ніби й не було такого письменника в літературі...