Осип Маковей, Детальна інформація

Так і в ліриці поета, в його пейзажних малюнках бився пульс реального життя, особисте, інтимне перепліталося з громадянським.

Болючим, трагічним акордом зазвучала ліра О. Маковея в період першої світової війни. На чільне місце виходить тема народного страждання. Падуть ранені в бою українці, один — воїн цісарської армії, другий — Царської. Вони усвідомлять, що братовбивча війна приведе до їх взаємного знищення;

...найтяжче наше горе: люта сила, що з братів та воріженьків поробила. («Брати»)

Великою тугою пройнятий цикл віршів «Пісні з поля», що звучить як реквієм над жертвами імперіалістичної війни — тими наддніпрянцями, які поклали свої голови за царя, і тими галичанами, яких погнали вмирати за Цісаря...

ьменник-гуманіст ВІРИВ. Щ° зрештою його народові, всім пригноб-ним і скривдженим усміхнеться ліпша доля, що оживе скривавлена зем-«че загине наше слово, // Не загине рідний край!».

15

Поезія О. Маковея складає незначну, але важливу частину його художньої спадщини, в своїх кращих зразках вона є цінним надбанням української літератури.

* *

Найповніше талант письменника виявився в прозі, зокрема в малих її жанрах (новелі, оповіданні, нарисі). В цій галузі О. Маковей працював досить інтенсивно, опублікувавши вісім книжок — окремо виданих оповідань («Весняні бурі», «Оферма», 1895), повістей («Залісся», 1897, і «Ярошенко», 1905), збірок («Наші знакомі», 1901; «Оповідання», 1904; «Кроваве поле», 1921; «Прижмуреним оком», 1923). Чимало творів письменника, розкиданих по періодичних виданнях, не входили до збірок, чимало неопублікованих збереглося в рукописах. Як прозаїк О. Маковей пройшов еволюцію, що відбивала загальні тенденції розвитку української прози. Якщо в ранніх оповіданнях він виступає прихильником соціально-побутової прози, тяжіє до розлогості оповіді («Весняні бурі», «Оферма», «Для розривки» та ін.), то в пізніших творах письменник усе більше вдається до стислого, лаконічного жанру соціально-психологічної новели, прагнучи йти в руслі творчих пошуків молодої генерації українських прозаїків, для яких, за словами І. Франка, «головна річ людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах, усі ті світла й тіні, які вона кидає на ціле своє окруження... В порівнянні до давніших епіків їх можна би назвати ліриками...» ' І ще одна особливість Маковея-прозаїка: її виразна гумористична забарвленість, сатирична спрямованість (маємо на увазі, зокрема, соціально-політичні твори новелістичного жанру). Водночас із нарисами, новелами, оповіданнями О. Маковей пробував свої сили і в жанрі повісті, прагнучи охопити своїм зором важливі події історичного минулого («Ярошенко») і сучасну йому дійсність («Залісся»).

Як прозаїк О. Маковей успішно дебютував 1895 p., здобувши на кон

курсі журналу «Зоря» другу премію за оповідання «Весняні бурі».

І. Франко, член конкурсної комісії, з приводу цього твору писав: «При

... багатстві змісту, сконцентрованого в тісній рамці новели, «Весняні

бурі» відзначуються мовою гарною і чистою, простотою композиції,

легким та невимушеним стилем» 2. Оповідання значною мірою має авто

біографічний характер, відображає процес формування прогресивного

світогляду в учнівської молоді в умовах галицької дійсності, шукання нею і

шляхів служіння рідному народові. Ця тема згодом знайде втілення і в

ряді інших творів письменника. ,

Художня проза О. Маковея охоплює твори з життя західноукраїнського села («Заробок на свята», «Поза правом», «Туга», «Залісся»); мешканців малих містечок — міщан («Клопоти Савчихи», «Нові часи», «Мін прапрадід» та ін.); інтелігенції («Вуйко Дорко», «Казка про невдово-леного Русина», «Виклад про крамниці», «Три політики» та ін.); учнівської молоді (цикл нарисів «Зі школи»); морально-етичні оповідки за легендами

1 Франко І. Зібр. творів: У 50 т— К., 1982.— Т. 35.— С. 108.

2 Ф р а н к о І. Зібр. творів: У 50 т.— К., 1981.— Т. 29.— С. 473.

16

й переказами (збірка «Пустельник з Путни».— Чернівці, 1909); історичну повість «Ярошенко»; антивоєнні й антишляхетські новели й нариси 20-х років.

У жанрі соціально-психологічної новели з життя села О. Маковей створив низку глибоких за змістом, самобутніх за художньою формою творів, що перегукуються своїм ідейним спрямуванням з прозою І. Франка й В. Стефаника. Це, зокрема, слід сказати про лірико-драматичну новелу

«Туга» про старість одинокого батька, діти якого виїхали на заробітки

до Канади. Письменник з великою майстерністю розкрив душевні муки й переживання колишнього хлібороба, який став наймитом, без надії сподівається побачитися з рідними, невимовно тужить за ними. Новела оповита тихим сумом, сповнена співчуття до згорьованого селянина, який на старість залишився один, як палець. Внутрішні монологи батька, його скупі жалі і скарги нагадують народні плачі-голосіння «Не будем ся ви-діти, не будем, мої діточки!.. Ви за морем, а моє місце отам, на горбі, де хрест». За отакими жалями-скаргами письменник ніби мимохіть ставить болюче питання: «Чому ж то тісно українцям на своїй землі?»

Новелою «Туга» О. Маковей висловив глибоке вболівання над долею трудового люду, змушеного втікати світ за очі в пошуках кращої долі, тих одиноких старих батьків і матерів, яким залишилося лише бідувати і страждати на рідній землі.

Кілька соціально-психологічних новел, оповідань та нарисів О. Маковея розкривають перед нами нужду, безпросвіток бідарів-верховинців: «Поза правом» (1908), «Проповідь» (1912), «Бутинець» (1913) та ін. Водночас з новелою «Туга» вони становлять своєрідний цикл творів, об єднаних проблематикою, спільною манерою письма, використанням елементів буковинсько-гуцульської говірки. Новела-нарис «Поза правом», що по-сучасному означає «поза законом», кидає світло на нульовий соціальний стан тієї частини гуцульської сіроми, якій не страшні цісарські податки, лихварські борги, бо вона не має чим їх платити. Злидаря Юру Бод-нарюка розорив лихвар Янкель, забравши від нього хату. Церковна влада, яка володіла лісами, накладає на нього штраф за одну смерічку, зрубану в буковинському лісі, що належав до «Православного релігійного фонду» (гадав, що «високі гори з лісами свобідні», є народним добром). Суд штрафує Юру, але з наймита нема що взяти... Він бідний, як церковна миша, ніякий закон нічого не стягне з Юри Боднарюка — бідного гуцула — «на самітнім верху між лісами. Він стоїть поза правом»,— такою сумно-іронічною нотою закінчує письменник свою оповідь-бувальщину.

У цілому ряді оповідань, особливо ж у більшому творі «Клопоти Савчихи», О. Маковей змалював колоритні образи із маломістечкового середовища. Письменник добре знав цю верству галицького суспільства, яка пишалася своїми давніми старосвітськими традиціями, відчувала вищість над сільським людом, прагнула наблизитися до панського стану, виводячн в люди своїх синів і дочок. Звичаї, побут, традиції, конфлікти між старим і новим у житті міщан, колоритні образи мешканців малих містечок постають з оповідання «Клопоти Савчихи» з головною героїнею Сазчнхою, заклопотаною тим, щоб сина Михася вивчити на священика або адвоката, із статечним міщанином Магерою — захисником старосвітських традицій («Ноеі часи»), з добродушним прапрадідом письмен-17