Осип Маковей, Детальна інформація

Кров пролита не пропаде, зродить нива — буде, буде Україна ще щаслива!

(«Брати»)

У творчість О. Маковея знову входить тема України — розтерзаної братовбивчою війною («Чи оживеш ти ще, нещасний краю, Народе мій, по сім страшнім розбою»). Коли захиталася царська імперія і східноукраїнські брати разом з російським народом почали рвати царські кайдани, О. Маковей 1917 року написав патріотичний вірш, у якому висловив свою глибоку радість з приводу відродження рідної Вітчизни, яка «діждалася спасення, свого воскресення». Однак чіткого уявлення про шляхи боротьби за соціальне і національне визволення народу письменник не мав, що позначилося й на окремих його творах цього періоду.

У післявоєнний період О. Маковей продовжував працювати в учительській семінарії м. Заліщики, докладаючи всіх зусиль до того, щоб цей педагогічний заклад в умовах шаленого наступу на українську культуру з боку польської шляхти виховував чесних борців за інтереси народу. Патріотична діяльність письменника на посаді директора Заліщицької семінарії не пройшла непоміченою. Зимою 1921 р. польсько-шляхетська влада його заарештувала і кинула в тюрму м. Чорткова. О. Маковея звинувачували в державній зраді, в підбурюванні до непослуху властям, в симпатіях до більшовиків. Тюрма підірвала здоров'я письменника, але не зламала духу, про що свідчить цілий ряд гострих, антишляхетських творів («Шерлок Гольмес», «Мухолап» та ін.).

У турботах про виховання підростаючого покоління пройшли останні роки життя О. Маковея, В міру можливостей він продовжував і літературну творчість, видавши дві збірки прози — «Кроваве поле» (1921) та «Прижмуреним оком» (1925).

21 серпня 1925 року письменника не стало, він помер на робочому посту директора Заліщицької учительської семінарії. Величавий похорон О. Маковея, ім'я якого користувалося великою популярністю, був виявом глибокої поваги до нього широких кіл громадськості — і не лише української.

* * *

Літературно-художня творчість О. Маковея розвивалася паралельно в жанрах поезії і прози. В жанрі поетичному письменник заявив про себе віршами й поемами, що ввійшли до трьох книжок: «Поезії» (Львів, 1895), «Подорож до Києва» (Чернівці, 1897), «Ревун» (Чернівці, 1910), з'явилися в періодичних виданнях «Зоря», «Буковина», «Літературно-науковий вісник», «Руслан» та ін. Частина поетичної спадщини автора залишилася неопублікованою. Ідейно-тематичний спектр поезій О. Маковея неширокий: життя й побут трудового селянства, інтелігенції, лірика громадянська й інтимна, морально-етичні проблеми (пошуки добра і справедливості, людина і природа), антивоєнні ремінісценції тощо. У жанровому

10

плані поезія О. Маковея досить розмаїта: він автор багатьох ліричних поезій-пісень, частина яких стали народними («Тихий сон по горах ходить...»)\x25A0 віршів-елегій («Коли помрем і заростем квітками»), пісень-маршів («Ми — гайдамаки», «В горах грім гуде...»), веснянок («Садочку мій рожеоо-білий...», «Сиплються квіти із вишні...»), гаїлок, віршів-думок («Мені здається, я не жив...», «Я ще не старий...»), гуморесок, сатиричних поем («Ревун») та морально-етичних («Новик», «Молох», «Терновий вінок»).

Поезія О. Маковея у її найкращих виявах споріднена з народною піснею, пройнята її художньою красою, суголосна з нею морально-етичними концепціями. Як уже згадувалося, письменник замолоду збирав і досліджував народну творчість, зокрема рекрутський фольклор, вважаючи, що «в народній поезії — все живе... мислить і говорить, тішиться і журиться, любить і ненавидить — взагалі живе життям людським» (із недрукованої статті «Порівняння, образи і символи в народних піснях», 1889). Не дивно, що в цілому ряді творів письменник використовував фольклорні сюжети, наприклад, у казці «Чортова скала», прагнучи по-своєму трактувати народнопоетичні джерела.

Пісенність значної частини віршів О. Маковея забезпечила їй тривку живучість, обумовила звернення до його творчості таких композиторів, як М. Лисенко (автор музики до вірша «Сон»), Ф. Колесса (автор музики до тексту «Помер рекрут в непривітній столиці») та інших митців.

У свідомість своїх сучасників Маковей-поет входить спочатку окремими віршами, далі циклами і збірками. Ранній період творчості автора відбиває його збірка «Поезії», що складається з циклу «Думки і образки» (твори переважно громадянського звучання), ліричного циклу «Дружка*, поем «Молох», «Новик», віршованої казки «Чортова скала» та кількох інших творів, написаних протягом 1887—1894 рр. Вихід книжки, незважаючи на те, що вона включала і деякі ранні, художньо ще не довершені тексти, був важливим, можна сказати, переломним моментом у поетичній творчості автора. Справа в тому, що, навіть маючи підтримку І. Франка, О. Маковей на початку творчого шляху сумнівався у своєму поетичному хисті. Він виношував намір перейти виключно на прозу. В листі до Василя Лукича від 16 жовтня 1892 р. молодий поет сповіщав: «Я написав на оста-ток моєї поетичної діяльності «Новика» і тепер спочину на лаврах... Буду радше прозою писати».'

-Збірка «Поезії» була для вимогливого до себе молодого поета своєрідним пробним каменем. Схвальне сприйняття її критикою (три рецензії на книжку помістили українські видання, одну — польський журнал «Аіе-ncum») додало впевненості О. Маковею в своїх силах, стимулювало продовження діяльності в цьому жанрі. Василь Лукич, анонсуючи збірку, писав, що твори автора «відзначаються глибокою думкою, гарячим чуттям і справді артистичною формою» («Зоря».— 1894.— № 22). Так їмо віддали належне початківцеві рецензенти книжки поет Т. Галіп, критики О. Макарушка, В. Бугель.

'"'wlA рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН ._ф. 61,—№ 715.

11

На час виступу О. Маковея в літературі українське письменство мало вже великі здобутки: полум'яну поезію Т. Шевченка, лірику П. Кулі-ша, Ю. Федьковича, мужньо лунав голос І. Франка, М. Старицького, Б. Грінченка, у далекому Сибіру народжувалися пісні П. Грабовського.

У багатоголоссі тогочасної української поезії О. Маковей в міру можливостей прагнув знайти свої тони, в яких би виразно відчувався його голос митця-громадянина, тонкого лірика, дотепного гумориста, дошкульного сатирика.

Коли говорити про громадянські мотиви, то вони виразно звучать у віршах, присвячених тяжкій долі рідного краю, трудової людини з народу, в соціально-побутових малю-нках, в антивоєнних рекрутських творах («Думка», «Заплатив я податок кровавин», «Помер рекрут в непривітній столиці», в поемі «Молох»), пройнятій ідеєю богоборства, в публіцистично загострених творах збірки «Подорож до Києва» тощо. Конкретні малюнки тяжкої соціальної дійсності, що гнітить людину, в поезії О. Маковея чергуються з узагальнюючими образами, які символізують, з одного боку, зло, несправедливість, а з другого — волелюбні прагнення народу Так, у поемі «Молох» поет осуджує релігійний фанатизм, возвеличує силу людського розуму. В символічному образі Молоха (за міфологією давніх фінікійців, цьому богові в жертву приносили людей, переважно дітей) О. Маковей викриває страшну ненажерливу силу, моральне зло, а в образі молодого юнака Гірама показує борця проти тиранії, який закликає народ скинути з себе духовне рабство, розтрощити статую бога-ідола. З цього погляду глибокий смисл має закінчення твору, що звучить як гімн вільній людині.

Хоч Молох був з заліза кутий І мармуровий мав престіл. Та як завзявся нарід лютий, Звалився бог безсильно в діл.

Залізо на землі лежало, І бога не лякавсь ніхто...

Громадянська заангажованість поезії О. Маковея виразно виявилася у збірці віршів «Подорож до Києва», що має аптицарське спрямування, викриває колонізаторську політику російського монархічного уряду щодо України, а водночас гостро висміює ту частину інтелігенції, яка змирилася з царською дійсністю, марно нарікала на долю, замість того, щоб всі сили віддавати відродженню народу. Збірка О. Маковея з'явилась як наслідок таємної поїздки письменника (під чужим паспортом) до Києва з метою налагодження контактів між діячами культури обох частин України, розділеної, розмежованої кордонами Австро-Угорщини й Росії. У заспівному вірші «Привіт Україні» поет з болем пише:

Так пас розділили граничні стовпи,

жандарми, солдати і варти,

- \x25A0 і 2

що вже українці не знають, хто миі

а ми про них відаєм з карти.

йдеться про українців Наддніпрянщини, хеться про українців Галичини, Бу ається на увазі географічна карта.

12

йдеться про українців Галичини, Буковини, Закарпаття.