Осип Маковей, Детальна інформація

Збірка «Подорож до Києва» — це і біль, і мука, і жаль, і розпука О. Маковея, його розчарування і надія. Адже поет у Києві побачив, крім того, що його радувало, багато такого, що смутило, вражало в саме серце: плоди гнобительської політики царату, занепад культури народу, його мови, засилля жандармів, чиновників, духовенства, багатство одних і бідність інших...

Ходив я по давніх багатих церквах, багаті вони і теперка; у кождій обдертого народу тьма, а церква як міліонерка.

(«Письмо додому»)

О. Маковей звертається до героїчних сторінок історії України, до історичного епосу, щоб на цьому тлі ще більше увиразнити тяжкий соціальний і національний стан народу, показати контраст між волелюбними прагненнями предків, зокрема козацтва, і тими страхополохими зем-лячками-українцями, які бездіяльно

...сидять, як понурі вулкани, і думають бухнути аж за сто літ, коли вже вогню в них не стане. («Письмо додому»)

З великою любов'ю ставлячись до передових сил Східної України, до справжніх борців за її краще майбутнє (таких, як М. Лисенко, П. Грабов-ський, Леся Українка, Б. Грінченко та ін.), О. Маковей їдкою дошкульною іронією — вже як поет-сатирик — викривав боягузтво, псевдопатріо-тизм частини тогочасної української інтелігенції. Саме про таких «потом-ків старих запорожців» поет із сарказмом пише:

Не вірять нікому, не вірять собі, не вірять в будучність народу; боронять язиком народне добро, а дбають про власну вигоду.

(«Розмова з могилою»)

О. Маковей з болем констатує, що в умовах царського режиму занепадає національна культура, мова:

Тремтить моє серце: не чую нігде Тих слів, що учила нас мати... Де ви поховались, мої земляки, Що вас тут нігде не видати?

(«Киїеляни»)

Інвективи О. Маковея спрямовані головним чином проти колонізаторської політики царату, яку здійснював шовіністичний державно-бюрокра-ичнии апарат. Проте у деяких своїх історичних ретроспекціях поет припустився однобічних, а то й помилкових тверджень, полемічних пере-хльостів.

ромадянським викривальним пафосом сповнені сатиричні твори О. Ма-\x25A0ея, опубліковані під час революційного піднесення в Росії у київському

13

журналі «Шершень» (1906). Тут побачили світ його вірші «Коли б я польським графом був», «Нові святі», «Се пісня не нова», «Чудо». У цьому виданні поет виступив в оточенні східноукраїнських поетів-сатириків, відгукнувшись своїм гострим словом на злобу дня.

Публіцистична загостреність, злободенність притаманні і найбільшому за обсягом сатиричному творові письменника — поемі «Ревун» (1910). О. Маковей протягом тривалого часу брав активну участь у громадському житті; як редактор цілого ряду періодичних видань, як письменник спостерігав, аналізував життя й діяльність різних прошарків суспільства, в тому числі буржуазної інтелігенції, різних кар'еровичів-пристосуванців, які, прислужуючись цісарській владі, наживалися на народній кривді, зраджували інтереси трудового люду, а водночас видавали себе за патріо-тів-народолюбців. Письменник засобами гострої сатири, яка інколи переростає у шаржовану карикатуру, викриває лицемірство і підступність різного роду ошуканців-кар єристів, продажних хамелеонів. Ось вбивча характеристика одного з таких псевдопатріотів:

Посол сей був адвокатом, аристо-і демократом, буржуа, соціалістом, а в потребі й анархістом.

Як кому було потрібно, все він боронив подрібно, параграфом і крутирством, людяністю і варварством.

До таких «дурисвітів з патріотичними фразами на устах» (О. Маковей) належить і центральний персонаж поеми, в образі якого поет зде-масковує лицемірство і фальшивість буржуазних політиканів, паразитизм їхнього існування, байдужість до інтересів народу, погоню за кар'єрою. Гумористично-сатирична манера письма поета оригінальна. О. Маковей вільно володіє засобами іронії, шаржу, гротеску, вдається до гіпербол, переосмислень, створюючи динамічні картини, образи. На жаль, інколи поет втрачає почуття міри, художнього такту.

Мистецька палітра Маковея-поета багата й на ліричні барви. Лірична настроєвість характерна для багатьох творів митця, зокрема для циклів «Думки і образки» (збірка «Поезії»), «Сум і глум» («Буковина».— 1896), «Гірські думи» («Літературно-науковий вісник».— 1899), «Оклики» (альманах «Багаття».— 1905). Може, найвищого рівня художньої майстерності письменник досяг у віршах, присвячених змалюванню краси карпатської природи, у роздумах про її животворящий вплив на людину. З цього погляду цикл «Гірські думи» є цінним надбанням української поезії, наближає автора до кращих ліричних творів І. Франка, Лесі Українки, зокрема тих, що в своїй основі мають карпатські мотиви. Для ліричних творів О. Маковея притаманна пісенність інтонації, елегійна настроєвість («Сон», «Туга», «Хрест», «Метеор» та ін.). Тут зустрічаємо контрастуючі картини гірської природи — радісні, чарівні на верхів'ях гір, «бо не зайшло туди ще людське лихо», і сумні, тривожні на долах, де «повінь, град і тучі». Водночас з ліричними медитаціями поет малює цілком конкретні життєві ситуації й образи.

14

Так, у вірші «На сторожі» відтворено жанрову сцену життя-буття на полонині:

Сплять в кошарі вівці на горі, а в колибі чорні вівчарі, пси лежать довкола огорожі на сторожі.

Догоряє ватра, мріє дим, віє холодом з ярів твердим... Пес піднявсь і на життя собаче Тихо плаче.

У віршах О. Маковея цього циклу знаходимо багаті на експресію художні образи й порівняння («Ось блиснув метеор і згас,//Як у житті щасливий час» («Метеор»), паралелізмі!, метафори. Особливо багатою на музично-поетичні образи є поезія «Сон», кожен рядок якої вражає художньою образністю:

Тихий сон по горах ходить, За рученьку щастя водить.

У ряді творів поет порушує морально-етичні й філософські проблеми, недвозначно висловлюється з приводу релігійної забобонності («Знання нема, а скрізь безодня віри»), поклоніння хрестам («Споганюють святе лице природи // Страшним кінцем Христової пригоди»), з болем говорить про дволичність земних слуг божих:

О Христе! глянь: ті юди і пілати від тебе ждуть небесної заплати!

Хрестом твоїм зацитькують сумління, а їх серця, як ті хрести, з каміння.

(«Хрест»)