Осип Маковей, Детальна інформація

Нарешті кригу мовчання навколо творів та імені О. Маковея вдалося розтопити: 1954 р. вийшло у Держлітвидаві України споряджене О. Є. Засенком науково-критичне видання поезії й прози письменника. Заходами цього ж вченого, якому належить і монографія про О. Маковея, за останні десятиліття з'явилося ще кілька збірок поета. Проте більш-менш повного зібрання художньої спадщини письменника досі не існувало (з підготовленого на початку 60-х років у тому ж видавництві тритомника з'явився друком лише один том).

Нарешті маємо збірне видання поезії й прози О. Маковея у двох томах, за яким, сподіваємось, вийде повніше, хоча б у п'яти томах, що охопить і його науково-критичну та епістолярну спадщину.

* * *

«Хто хоче пізнати поста, повинен іти в його країну». Ці справедливі слова Гете спонукають нас, розглядаючи надбання будь-якого митця, торкатися його біографії, того середовища, в якому він формувався, тобто заглибитися в саму особистість творця. Важливим орієнтиром у дослідженні життя й діяльності того чи іншого письменника є його автобіографія. О. Маковей залишив нам чимало важливих свідчень, що дають змогу на достовірному матеріалі об'єктивно висвітлити окремі сторони його життєвого й творчого шляху. Так, чимале пізнавальне значення має не опублікований досі «Щоденник» О. Маковея, що, зокрема, стосується часів його навчання в університеті. В середині 20-х років письменник працював над ґрунтовним життєписом, з якого, скоротивши, зробив стислу «Автобіографію», що побачила світ 1926 р. вже після його смерті на сторінках «Літературно-наукового вісника». Залишив письменник і низку інших художніх, публіцистичних, автобіографічних творів («Академічна громада», «Весняні бурі» та in,). Вони допомагають з'ясувати деякі важливі питання, що стосуються формування його творчої особистості.

Осип Степанович Маковей народився 23 серпня 1867 р. в місті Яворові, близько Львова. Батько його походив з яворівських міщан, займався рільництвом і кушнірством. Він розумів вагу освіти і, побачивши потяг сина до навчання, віддав його після початкової школи до Львівської української гімназії. Тут у гімназиста прокинулося захоплення малюванням, музикою, народною творчістю. У гімназії учні видавали кілька гектографованих газет, де друкували свої твори, записи народної творчості. Коли дирекція заборонила випускати ці видання, група гімназистів, серед них і О. Маковей, 1884 р. заснувала таємний гурток «Згода» (діяльність цього гуртка письменник згодом висвітлив у документальному нарисі «Історія одної студентської громади»). У таємній студентській громаді й почалися перші літературні спроби О. Маковея. «Тут уже я мав більший голос і читав товаришам не раз свої перші повістки, але я не був одинокий; поетів, повістярів і драматургів було у нас багато»,— згадує він в автобіографії.

З таємних гуртків, що були в гімназіях Тернополя, Львова, Коломиї, Станіслава (тепер Івано-Франківськ), завжди віяло волелюбним подихом, вони, а не офіційна наука, найбільше спричинялися до формування в молодого покоління любові до народу, його культури, сприяли поширенню соціалістичних поглядів. О. Маковей, наприклад, в таємному гуртку познайомився з творами Т. Шевченка, І. Франка, Д. Писарєва, І. Тургєнєва, з атеїстичним трактатом Д. Дрепера «Історія боротьби між релігією і наукою». Коли 1886 р. на гурток було зроблено донос, О. Маковей записав у «Щоденнику»: «Кружок не сміє пропасти ніколи і не пропаде!.. Рух в гімназії збуджений...» Тут, у гімназії, почали формуватися основи світогляду молодого поета.

Свою освіту майбутній письменник продовжив на філософському (філологічному) факультеті Львівського університету, який хоч і не був світилом у царстві науки, але давав студентам непогані знання в галузі філології, класичних та іноземних мов, знайомив з історією української літератури. Великою — і болючою — школою для О. Маковея стало життя: він працював репетитором, перекладачем урядових документів у магістраті, підзаробляв у пресі як журналіст.

Чи не найбільшою подією в житті молодого студента було його знайомство з І. Франком, яке переросло в щиру дружбу, тривало до кінця життя великого Каменяра. І. Франко мав значний вплив на формування світогляду О. Маковея. «Я до нього чую симпатію, а він до мене... Його погляди на справу і літературу руську знаю не лише з його творів, а й з власних його розмов... Вони дуже розумні, і я їх собі присвоюю»,— пише молодий літератор 1886 р. у своєму «Щоденнику».

У липні 1889 р. О. Маковей разом з І. Франком та наддніпрянськими украшцями С. Дегеном, А. Маршинським та іншими, подорожуючи по Карпатах, потрапили під підозру австрійської поліції. І. Франка та студентів з Києва було арештовано, О. Маковея лише допитували, намагаючись знайти у його короткочасному знайомстві із східноукраїнськими побратимами якусь державну крамолу.

На другу половину 80-х років припадає початок літературної діяльності О. Маковея. Дебютувавши перекладом вірша Г. Гейне «Посланець» І«ооря». 1885), молодий літератор пише й друкує ліричні вірші.

громадянські поезії, соціальні малюнки, сатиричні образки; згодом звер

тається до малої прози: нарисів, оповідань, новел; а відбувши 1890 р. вій

ськову службу, готує збірку фольклорних записів «Руські вояцькі пісні

з Австрії» (залишилася иеопублкованого). >

Після закінчення університету (1893) тривалий час працює журналістом у газетах «Діло», «Народна часопись», «Буковина», журналах «Зоря», «Літературно-науковий вісник», прагнучи поєднати публіцистичпо-редак-торську й літературно-художню діяльність.

Поглиблюється й розширюється світогляд письменника, який всіляко підтримував прогресивні сили в культурному житті, хоч обставини складалися так, що змушений був заробляти на хліб насущний у народовських виданнях. Зрештою, ця проблема стояла й перед І. Франком — співробітником того ж «Діла», «Зорі».

На широку дорогу літературної творчості О. Маковей виходить в середині 90-х років, стаючи провідним співробітником «Зорі» (1893—1894), редагуючи «Буковину», а особливо працюючи з 1898 р. разом з І. Франком та В. Гнатюком у «Літєратурно-науковому віснику». Згадані видання стали основною трибуною виявлення його великої творчої енергії, спрямованої на консолідацію прогресивних сил української літератури обабіч кордонів двох монархій — цісарської Австро-Угорщини й царської Росії. Завдяки цілеспрямованій діяльності О. Маковея на сторінках редагованих ним видань прогресивні діячі культури обстоюють ідеї історичної єдності, духовної спільності українського народу, розмежованого кордонами ворогуючих між собою держав-монархій. У духовний вжиток українського населення Галичини і Буковини О. Маковей вводить багато творів письменників-наддиіпрянців, прагнучи посередництвом художнього слова поглибити чуття кровної порідненості двох частин єдиного організму.

Як редактор, видавець і письменник О. Маковей докладає багато зусиль для розширення ідейно-художніх обріїв української літератури, пропагуючи на сторінках тогочасної періодики надбання російської, польської, чеської, німецької та інших літератур. Він перекладає твори В. Гаршина, Г. Сенкевича, Г. Запольської, Г. Зудермана, К. Мейєра та інших.

Творчість О. Маковея цього періоду збагачується злободенною публіцистикою, забарвленою дотепним гумором, приперченою гострими сатиричними пасажами. Цикли публіцистичних статей, що він друкував у пресі під спільними назвами «З життя», «Світла й тіні», будили громадську думку, спонукали задумуватися над актуальними проблемами. 1894 р. в одній із статей О. Маковей обгрунтував ідею проведення у Львові першого з'їзду українських письменників, на якому мали обговорюватися питання: «Стан літератури і просвіти за останні роки. Наша критика. Наш фольклор. Видавництва для народу. Про театри і розвій драматургії. Вплив інших літератур на нашу і де шукати більшої оригінальності в нашій літературі» («Зоря».— 1894.— С. 119). На жаль, цей з їзд не відбувся, але запропонована О. Маковеем програма роботи свідчила, наскільки широким і проникливим був погляд письменника на шляхи розвитку української культури.

Дальший життєвий шлях О. Маковея найтісніше пов'язаний із журналістикою та педагогікою. Журналістика привела письменника 1897 р.

о Києва, після чого з'явилася гострозлободенна книжка віршів «Подорож до Києва». У ній відбилися, з одного боку, біль і мука, з другого —

адість і втіха пережитого. Патетичні гімни на честь М. Лисенка й пісні

ародної, медитаціині роздуми над тяжкою долею України під царським обухом («Пропали і воля, і сила твоя...») чергуються у віршах О. Маковея з їдкими інвективами на адресу безвольних гнучкошиєнків, загребущого попівства («Тут архімандрити, як архібандити»).

Прагнення здобути науковий ступінь, підготуватися до педагогічної діяльності привело О. Маковея до Віденського університету. Закінчивши семінар професора В. Ягича, письменник 1899 р. почав працювати викладачем учительської семінарії в Чернівцях, а через два роки одержав вчений ступінь доктора філософії за дослідження про П. Куліша. Праця педагога давала йому стабільне матеріальне забезпечення, але забирала основний час, такий необхідний для літературної творчості. І все ж таки він зумів поєднати ці різні сторони своєї діяльності, а, крім того, ще й зосередитися над науковими проблемами з історії української літератури. О. Маковей багато сил віддав, зокрема, дослідженню життя і творчості Ю. Федьковича, збору, вивченню й публікації документальних матеріалів, що стосувалися його життєпису. Видані вченим праці «Матеріали до життєпису Осипа-Юрія Федьковича» (Львів, 1910), «Життєпис Осипа-Юрія Гординського-Федьковича» (Львів, 1911) й донині лишаються найгрунтовнішими джерелознавчими дослідженнями про письменника і його оточення.

Творча праця О. Маковея, як і багатьох інших діячів української культури, була перервана першою світовою війною. Трагічні події цього періоду письменник-гуманіст переживав дуже боляче. Горе і страждання народу глибоко вражали його чуйне серце, карбувалися болючими строфами в поезії, гіркими роздумами в прозі. Щоправда, не молодий уже офіцер запасу не брав участі в боях. Він працював військовим перекладачем, начальником поштової цензури в Чернівцях, де мав багато друзів, пізніше — у радіогрупі. Та злигодні війни, її жорстокість, трагічні переживання трудового люду — все це пригнічувало, мучило його душу. «Переїхав я'тисячі кілометрів, через самі Карпати три рази, бачив погро-мища, поруйновані міста і села... бачив нужду людей, о якій і не снилось мені»,— пише він у листі 11 листопада 1916 р. А ще скільки набачився цих погромищ до липня 1918 p., поки домігся демобілізації!

У загравах першої світової війни, що мала загарбницький характер, а стосовно нашого народу була ще й братовбивчою, оскільки українці, мобілізовані у ворожу одна одній царську та цісарську армії, змушені були взаємно себе знищувати, виростала надія на соціальне й національне визволення нашого народу. Різні уряди, різні націоналістичні вожді висували свої заманливі програми, шукаючи підтримки серед народних мас. О. Маковей критично ставився до цих урядів і програм, бачив, наприклад, антинародний характер гетьманського правління. «Міністерство», яке склав гетьман Скоропадський... підпори в самій суспільності не має»,— пише він в одному з листів цього періоду.

U. Маковей не був пасивним спостерігачем історичних подій того часу.

в щодепникових записах періоду першої світової війни, і в художніх ворах письменник порушує злободенні проблеми, зокрема підтримує

8

волелюбні поривання народу, його прагнення до об'єднання, висловлює сподівання на кращу долю: