Микола Костомаров, Детальна інформація

Романець О. Чи фальсифікат «Запорожская старина»? // Народна

творчість та етнографія.—1967.— № 1.— С. 24—38.

3 Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиогра-

фия,—С. 454.

13

високоромантичний образ жінки, яка приносить в жертву заради визволення батьківщини свого коханого й сама бажає загинути разом з ним; коли ж її брат і коханий вбивають одне одного в двобої, вона йде в монастир.

Попередницею високої трагедії були, можна гадати, не лише палкі драми Шіллера, але й, скажімо, трагедія В. Кюхельбекера «Аргивяне», написана на початку 20-х pp., і «Войнаровский» та інші думи К. Рилєєва.

Десь із травня 1843 p. M. Костомарова захопив образ Богдана Хмельницького. Праця, перервана арештом, була продовжена і на засланні, після чого опублікована '. Події кінця 1648 — початку 1649 pp., докладно описані на початку другого тому, Костомаров поклав в основу драматичного уривка «Украинские сценн из 1649 года», створеного у 40-х роках. Прагнення автора точно відтворити історичні факти виявилося в дослівному цитуванні документально засвідчених висловлювань Хмельницького, Вешняка, Джеджали тощо, до того ж має місце переобтяження латинськими висловами мови польських комісарів — воєводи Киселя й ксьондза Лентовського; через що ці «сцени» перестали бути сценічними і стали «драмою для читання».

В той же час ця точність має певні межі: між учасниками розмови козаків з послами — «аріанин» Юрій Немирич, присутність якого тут більш ніж проблематична, а також дружина гетьмана Ганна (Чаплинська). З її постаттю пов'язане цікаве повідомлення В. Горленка: виявляється, що далеко згодом, влітку 1883 p., коли історик познайомився з новим польським джерелом часів Хмельницького, він до деталей продумав зміст нової історичної драми про визвольну війну, яку збирався написати цього ж літа, але натомість написав «Зллиньї Тавридьі». Драма мала починатися з урочистого в'їзду Хмельницького до Києва — саме того, що зображений у цих «Сценах», але змістом п'єси мали бути взаємини Чаплинської із управителем. Драма мала закінчуватися страшним покаранням жінки за зраду,— у цьому був «вузол того трагічного зламу», який спричинив пізніші загадкові вчинки й невдачі Хмельницького 2.

«Сцени» не датовані; але те, що вони були в паперах Г. Мордовцевої, знайомої Костомарова по Саратову, разом з іншими ранніми творами, засвідчує, що вони справді, як твердить упорядник «Литературного насле-дия... Н. И. Костомарова», написані у 40-х pp.; та й у плані драми, ані в п сюжеті місця для сцени зустрічі з польськими комісарами немає.

Повідомив В. Горленко і про те, що М. Костомаров написав ще одну історичну драму українською мовою — «Косинський», але вона загубилася в надрах поліцейських архівів після арешту 1847 року.

Поринувши у дослідження часів Богдана Хмельницького, історик домагається переведення в Київський учбовий округ, щоб бути ближче до місць подій та до місцевих приватних архівів, і дістає роботу викладача гімназії в м. Рівному. Зупинившись на десять днів у Києві, він познайомився й близько зійшовся на основі спільних фольклористичних та літературних зацікавлень з П. Кулішем та М. Максимовичем, ректором Київського університету.

По дорозі до Рівного М. Костомаров оглянув Острог із залишками замка князів Острозьких. Вчителюючи в гімназії в Рівному, він зблизився з майбутнім кириломефодіївцем, латиністом, а за уподобаннями — фольклористом, Петром Омеляновичем Чуйкевичем. Свята історик використо вує для мандрівок по історичних місцях Волині й Поділля, відвідує Дерманський монастир і Гощу, Кременець, Почаїв, Пляшову — місце битви під Берестечком, розшукує пов'язані з Хмельницьким документи, записує народні пісні й перекази. З листа до К. Сементовського від 6 грудня 1844 р. видно, як його вразив і обурив безсоромний визиск селян-кріпакік «... обращение с ними таково, что превосходит всякое понятие об утесне-нии и приводит в трепет друга человечества» '.

З початком нового навчального року М. Костомаров почав викладати історію в Першій київській гімназії. Мешкав він спершу разом із студентом університету, який тоді вже захоплювався фольклором, а потім став і письменником — О. Марковичем; а з січня 1846 р.— з випускником Дерптського університету, юристом і математиком М. Гулаком, який служив тоді в канцелярії губернатора перекладачем Археографічної комісії.

їх відвідував В. Білозерський, тоді випускник університету. Гулак, Костомаров і Білозерський, обговорюючи проблеми слов'янського єднання, якими М. Костомаров захопився ще в харківському гуртку І. Срезнев-ського, дійшли висновку, що їх практичне здійснення можливе лише через федерацію рівноправних слов'янських народів, за умов знищення кріпацтва й усілякого рабства та широкої освіти народу. «С зтой целью явилась мьісль образовать общество, которого задача бьиа бьі распростра-нение идей славянской взаимности...» 2 До засновників невдовзі приєдналися поети Т. Шевченко й П. Куліш, О. Маркович, О. Навроцький — поет, студент філософського факультету, родич М. Гулака, студенти І. Посяда, Г. Андрузький, О. Тулуб, полтавський історик Д. Пильчиков та інші. Спільно склали статут, програму, товариству дали ім'я Кирила й Мефодія.

Тим часом М. Костомаров відпрацював учбовий рік у гімназії, а в червні виступив з блискучою лекцією в університеті і був одноголосно обраний



1 Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России.—

Отечественнме записки.—1857.— №№ 1—8.

2 Горленко В. П. Южнорусские очерки и портрети.— К., 1898.—

С. 113—115. Задум Костомарова здійснено у романі П. А. Загребельного

«Я, Богдан» (1982).— Авт.

14

1 Україна.—1925.— № 3.— С. 48.

2Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобио-

графия.— С. 475.

15

університетською радою професором кафедри історії. «То бьш один из самнх светльїх и памятннх дней моей жизни» '. З кінця серпня він уже викладає в університеті, готує курс лекцій, вивчає події часів визвольної війни, пише «Славянскую мифологию», збирає в себе на квартирі студентів, що захоплювалися історією, читає лекції в пансіоні пані де Мельян, де зустріне Аліну Леонтіївну Крагельську, яка стане його нареченою. Вона була здібною піаністкою і невдовзі з успіхом виступила в концерті разом із Лістом.

На Різдво, перед Новим, 1847 роком, у М. Гулака знову зібралося товариство, знову лунали запальні промови, полум'яні інвективи й пророцтва Т. Шевченка, снувалися плани. Студент О. Петров, який жив по сусідству з М. Гулаком, почувши розмову, й собі приєднався до товариства, записував усе, що чув тоді й згодом, і в березні подав донос куратору університету генералу О. Траскіну.

Весілля М. Костомарова мало відбутися ЗО березня, але його раптово арештували і, протримавши дві доби в поліції, відправили до Петербурга. Це сталося того дня, коли він мав іти під вінець2. Розчавлений цинізмом усього, що відбувалося, й невідомістю, він протягом п'ятиденного шляху відмовлявся від їжі, вирішивши заморити себе голодом, як колись вчинив римський історик Кремуцій Корд. Настане час, і М. Костомаров зробить його героєм однойменної драми, значною мірою автобіографічної. Від голодування його відмовив супроводжуючий: треба було їсти, щоб зберегти сили для допитів, аби не підвести друзів. І йому вдалося, не виказавши нікого, переконати начальство в тому, що він користувався «неблагонадійними» рукописами, в тому числі й віршами Т. Шевченка, з науковою метою; програму оголосив знайденим анонімним напівпольським, натвукраїнсь-ким рукописом, заперечуючи авторство М. Гулака, яке той засвідчив; авторство ж статуту брали на себе одночасно В. Білозерський та М. Гулак.