Аудит податкових розрахунків на підприємстві, Детальна інформація

но-сальдовою відомістю) порівнюються з сумами, зазначеними у

Декларації про ПДВ;

після визначення відхилень і порушень групуємо помилки на

типові, розрахункові, випадкові (арифметичні чи нетипові). Визначаємо

чаємо їх характер : обман чи помилка, суттєвість впливу на кінцеві

результати, можливість виправлення. При цьому складається звіт,

використовуються для нього попередньо складені робочі записи у

вигляді порівняльних таблиць, розрахунково-підсумкових відомостей

і т. д., де відображені всі етапи обліку податку на додану вартість:

від первинних документів, журналів-ордерів до декларації

Заповнення декларації по ПДВ у частині податкових зобов’язань аудитор може перевірити формулою:

Рядок 9 декларації = Обороти за кредитом субрахунка 641 за звітний період + сальдо за кредитом субрахунка 643 на кінець звітного періоду – Сальдо за кредитом субрахунка 643 на початок звітного періоду.

А заповнення даної декларації у частині податкового кредиту аудитор може перевірити формулою:

3.Шляхи удосконалення розрахунків з бюджетом

У системі податків і зборів, що справляються в Україні, крім загальнодержавних і місцевих, варто виділити спільні податки, що у визначених на довготривалій основі пропорціях будуть розподілятися між державним і місцевими бюджетами. До них, на нашу думку, можна віднести податок на прибуток підприємств і податок на доходи фізичних осіб. Ця пропозиція ґрунтується на таких міркуваннях. По-перше, в Україні протягом тривалого часу ці податки фактично розподілялися між державним і місцевими бюджетами, хоча згідно із законодавством належали до загальнодержавних. Отже, набуто значного досвіду використання їх різними рівнями бюджетної системи. По-друге, в багатьох розвинутих країнах ці податки також розподіляються у певному співвідношенні, а в деяких функціонують у вигляді самостійних податків (наприклад, федерального і місцевого податків на прибуток корпорацій), що стягуються окремо до федерального і регіональних бюджетів. По-третє, спільне використання податку на прибуток підприємств і податку на доходи фізичних осіб на загальнодержавному і місцевому рівнях відповідає розподілу функцій і повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, а тому може бути обґрунтоване з позицій принципу еквівалентності ("послуга-відшкодування"). Оскільки значна частина коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури, яка приносить безпосередню вигоду розташованим на території певних адміністративних одиниць підприємствам і фізичним особам, що тут проживають, є своєрідною рентою, яка сприяє зростанню їхніх доходів, остільки частина податків на доходи юридичних і фізичних осіб має залишатися у розпорядженні органів місцевого самоврядування. Оскільки ж частина витрат на розвиток виробничої і соціальної інфраструктури фінансується за рахунок державного бюджету, остільки до нього має надходити і частина зазначених податків. Практика зарахування прибуткового податку з громадян виключно до місцевих бюджетів, що мала місце в окремі роки (1992—1993, 2000—2002 рр.), на нашу думку, є невиправданою. У багатьох розвинутих країнах цей податок становить основу надходжень до державного бюджету. Крім того, його акумуляція виключно на місцевому рівні спричиняє значну диференціацію дохідної бази регіонів внаслідок різниці в рівнях доходів, отже, загострює проблему нерівних можливостей для розвитку соціальної інфраструктури.

Потребує перегляду система місцевих податків і зборів. До неї обов'язково мають бути включені: податок на майно, податок на транспортні засоби, податок на спадщину і дарування, що вважаються місцевими в багатьох розвинутих країнах. Щодо останнього податку, то, враховуючи значний рівень диференціації доходів і нагромадження їх у великих розмірах у руках окремих осіб, назріла необхідність його запровадження. В цілому система місцевих податків і зборів разом із надходженнями від спільних податків має утворити надійну дохідну базу для фінансування функцій і повноважень органів місцевого самоврядування.

Напрямки реформування податкової системи України мають бути узгодженими із завданням побудови в країні соціально орієнтованої ринкової економіки. Цій моделі відповідає достатньо високий рівень перерозподілу ВВП через бюджет, що ставить під сумнів правомірність радикального зниження ставок за основними податками, як прямими, так і непрямими. Такий підхід суперечить практиці проведення податкових реформ у країнах не лише із соціально орієнтованою, а й з ліберальною ринковою економікою, де не відомі випадки одночасного значного перегляду ставок прямих і непрямих податків. У багатьох країнах за всіма основними податками встановлено досить високі ставки. В деяких з них порівняно низькі ставки ПДВ поєднуються з порівняно високими ставками податку на прибуток (наприклад, у Німеччині при ставці ПДВ 15 % ставка податку на нерозподілений прибуток становить 40 % , а на розподілений — 30 % ; в Японії при ставці ПДВ 5 % ставка податку на прибуток сягає 51,6 %; у Канаді — відповідно 7 і 44,6 %).

Щодо того, тягар яких податків необхідно знизити, то, на вашу думку, — це прибутковий податок з громадян і податок на прибуток підприємств. Саме зміни цих податків безпосередньо позначаються на доходах платників, тоді як непрямі податки впливають на доходи опосередковано і лише за певних умов.

Враховуючи те, що однією з найбільших вад української податкової системи є чинна система податкових пільг та іншого роду преференцій, яка, по-перше, зумовлює нерівномірний розподіл податкового тягаря, отже, несправедливий характер оподаткування, по-друге, обмежує можливості зниження податкових ставок для всіх суб'єктів господарювання, по-третє, є підґрунтям становлення кланово-корпоративного капіталізму, її радикальний перегляд є одним з основних завдань податкової реформи.

Виходячи з цього, систему податкових пільг слід, на нашу думку, раціоналізувати на таких засадах:

використання податкових пільг виключно як знаряддя

проведення соціальної, інвестиційної, структурної політики та

політики прискорення НТП, тобто як інструмента ефективної

реалізації регулюючої функції податкової системи;

запровадження мораторію на надання нових податкових

пільг;

максимального обмеження податкових пільг, що надають

ся окремим галузям економіки. Критерієм такого обмеження

має бути забезпечення тотожності об'єктів пільгового оподаткування

і пріоритетів державної структурної політики. При