Переваги і недоліки введеної в країні системи оподаткування, Детальна інформація

Передбачено, що встановлення, скасування та зміни податкових пільг здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські ради наділяються правом встановлювати додаткові пільги щодо оподаткування у межах сум, які надходять до їх бюджетів.

Слід зазначити, що встановлення, скасування та зміна податкових пільг не може запроваджуватися іншими законами України, крім законів про внесення змін до цього кодексу.

У Податковому кодексі висвітлено й визначено терміни, елементи й умови оподаткування у процесі реалізації податкового законодавства. Зокрема, даються визначення платників податків резидентів і нерезидентів та постійних представництв нерезидентів в Україні; фізичних та юридичних осіб, підприємств і їхніх філій, відділень тощо, підприємств за формою власності;

офшорних зон, заборгованості, інвестицій, гоподарської діяльності, цивільно-правових договорів, угод, товару, кредиту, корпоративного права, доходів і джерел їх одержання, санкції, неустойки, податкового обліку.

Необхідно наголосити, що зміст правових норм і кожного елемента системи оподаткування має бути однозначним у трактуванні й застосуванні на практиці оподаткування. Це зніме ряд непорозумінь і порушень податкового законодавства, а також підвищить рівень податкової незалежності й посилить відповідальність усіх суб'єктів під час проведення податкової політики[10, 46].

Податковий кодекс як фактор фінансової стабілізації

Необхідність розробки Податкового кодексу в Україні на офіційному рівні визнана вже давно. Нині підготовлено його концепцію, яка схвалена Кабінетом Міністрів України.

Особливість цієї концепції полягає в еволюційному підході до вдосконалення податкової системи України, відповідно до якого не передбачаються революційні зміни у складі, структурі податків, механізмі їх обчислення і справляння. Передусім має бути збережений діючий порядок обкладання податками, що становлять основу податкової системи України, — ПДВ та податком на прибуток підприємств. Протягом найближчих років повинна залишитися незмінною й орієнтація на формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів переважно на основі непрямих податків.

Щодо змін, які відповідно до концепції мають бути внесені у систему оподаткування внаслідок ухвалення Податкового кодексу, то вони стосуються:

1) зниження частки податків, зборів та інших обов'язкових платежів у ВВП. Характерно, що в різних варіантах концепції ця частка змінювалася від 40 до 30% ВВП', що свідчить про її довільне визначення, без належного наукового обгрунтування.

На наш погляд, ні в концепції, ні в самому кодексі немає сенсу цю частку фіксувати.

По-перше, вона не є сталою величиною, а змінюється (навіть при стабільному податковому законодавстві) зі зміною добробуту суспільства, зростанням ВВП.

По-друге, єдиним науковим підґрунтям її визначення на певному етапі розвитку суспільства може бути окреслення функцій, що їх бере на себе держава відповідно до затвердженої концепції державного регулювання та обсягу державних витрат, які необхідні для виконання цих функцій. Оскільки ці питання в Україні не врегульовані, немає об'єктивних підстав для визначення оптимальної на даному етапі частки податків у ВВП;

2) скорочення загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів з 35 до 23. Воно покликане засвідчити серйозність намірів щодо зниження загального рівня оподаткування в країні. Але наскільки це скорочення вплине на реальний податковий тягар, покаже життя. Принаймні такі заходи, як об'єднання кількох податків в один (податків із власників транспортних засобів, на нерухоме майно в один податок на майно), нічого, крім ускладнення податкового законодавства та адміністрування податків, не дасть.

На думку фахівців, скорочення загальної кількості податків, зборів та інших обов'язкових платежів доцільне в таких випадках, коли:

йдеться про скасування неефективних податків чи зборів, надходження від яких до бюджету незначні порівняно із видатками на їх адміністрування;

існує реальна можливість зменшити податковий тягар;

йдеться про об'єднання в один податків, що мають спільну базу оподаткування, єдиний чи схожий порядок і обчислення і справляння, отож їх об'єднання підвищить ефективність податкового адміністрування, зробить податкове законодавство простішим і зрозумілішим для платників;

3) розширення кола платників податків на основі скасування значної кількості податкових пільг та винятків. Справді, проблема податкових пільг для України болюча, оскільки, за словами О.Шитрі, нині 78 тис. платників податків (близько 20% загальної кількості населення) мають ті чи інші податкові пільги, а загальна сума останніх у 1998 р. передбачена в розмірі 1,2 млрд. грн. Однак варто уникати спрощеного підходу до розв'язання цієї проблеми. Нам здається, доцільно розрізняти два види пільг: нестимулюючі пільги, що надаються окремим економічним суб'єктам і фізичним особам незалежно від характеру використання ними доходів, і стимулюючі пільги. Якщо перші необхідно поступово скасовувати, то другі — використовувати ширше з метою податкового регулювання в Україні соціально-економічних процесів.

Розглянемо також передбачені концепцією зміни щодо окремих податків та зборів.

Підґрунтям удосконалення оподаткування доходів фізичних осіб має стати запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у розмірі доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, та трьох ставок оподаткування (10, 20 і 30%) замість нинішніх п'яти (10, 15, 20, 30 і 40%). Усе це повинно сприяти "зниженню рівня оподаткування громадян із порівняно низькими доходами" та "розширенню бази оподаткування за рахунок залучення доходів, які раніше не оподатковувалися".

Щодо необхідності вилучення із сукупних (валових) доходів будь-якого з платників податку розміру доходу, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості, то вона не викликає заперечень. А от зміна ставок податку, на наш погляд, недоцільна.

По-перше, ці ставки існують уже досить давно і платники до них адаптувалися. Тому більш-менш помітного розширення бази оподаткування за рахунок доходів, які раніше не оподатковувалися, скоріш за все не відбудеться.

У цьому переконує досвід зниження податкових ставок в Україні, на яке (зниження) платники, як правило, не реагують (за винятком відверто завищених ставок, наприклад, 90%).

По-друге, в Україні, як і в більшості країн СНД, існує високий рівень соціальної нерівності, значний розрив у доходах високо- і малозабезпечених осіб. Тому в принципі було б доцільним не знижувати, а підвищити максимальну податкову ставку. Але враховуючи рівень податкової культури, правосвідомості, масштаби тіньової економіки, необхідно визнати, що цей захід також не принесе бажаних результатів. Тому найприйнятніший вихід, на нашу думку, полягає в тому, щоб залишити незмінними ставки податку на доходи фізичних осіб.

Справжньому зниженню рівня оподаткування громадян із порівняно низькими й середніми доходами, а отже, формуванню середнього класу, сприяло б не скасування проміжної (15%) та максимальної (40%) податкової ставки (перше підвищить податковий тягар, а друге знизить його для громадян з високим рівнем доходів), а реалізація у процесі удосконалення податку на доходи фізичних осіб таких основних принципів оподаткування:

забезпечення помірно-прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб на основі збереження нинішньої шкали і ставок оподаткування;

запровадження неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на рівні, що відповідає вартісній межі малозабезпеченості;

збереження існуючого порядку оподаткування доходів, отриманих не за основним місцем роботи;