Переваги і недоліки введеної в країні системи оподаткування, Детальна інформація

внаслідок, низького рівня купівельної спроможності населення запровадження місцевих акцизів потребуватиме зниження ставок загальнодержавного акцизного податку або принаймні часткового розмежування переліку підакцизних товарів;

особливу увагу варто звернути на оподаткування місцевим акцизним податком лікеро-горілчаних і тютюнових виробів. Слід розрахувати оптимальні сумарні ставки цього податку для даних товарів, які забезпечать і надходження до бюджету, і максимальний рівень легалізації їх виробництва й реалізації, і тільки на цій основі визначити ставки загальнодержавного та місцевих акцизних податків.

До переліку місцевих податків і зборів варто, на наш погляд, внести податки на нерухоме майно і землю, як це робиться у більшості країн світу, оскільки вони фактично й надходять до місцевих бюджетів.

Найслабкішим місцем концепції щодо характеристики в ній місцевих податків і зборів є відсутність визначення основних принципів, на яких має грунтуватися оподаткування цим видом податків. Серед них доцільно назвати такі:

суттєве підвищення частки місцевих податків і зборів у доходах зведеного бюджету;

перетворення місцевих податків і зборів на основне джерело формування податкових доходів місцевих бюджетів;

становлення оптимальної системи місцевих податків і зборів, достатньої для реалізації попереднього принципу, шляхом скасування неефективних податків і зборів і запровадження таких, які зможуть відігравати істотну роль у поповненні місцевих бюджетів;

визначення у кодексі наступних елементів оподаткування місцевими податками і зборами:

загального складу місцевих податків і зборів;

переліку податків і зборів, обов'язкових для запровадження органами місцевого самоврядування у разі наявності об'єктів оподаткування (податок на нерухоме майно, податок на землю, податок з реклами, комунальний податок, ринковий збір, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, збір за надання у користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах);

суб'єктів, об'єкта, порядку визначення податкової бази, граничного рівня ставок місцевих податків і зборів;

надання органам місцевого самоврядування таких прав щодо справляння місцевих податків і зборів, які мають бути зафіксовані в кодексі:

самостійно вирішувати, які з місцевих податків і зборів, передбачених у кодексі, окрім обов'язкових, доцільно запровадити на своїй території;

визначати ставки в межах, передбачених у кодексі;

самостійно стягувати місцеві податки і збори;

встановлювати пільги на місцеві податки і збори.

Концепція містить також привабливу ідею запровадження спеціальних податкових режимів для окремих сфер діяльності, якою передбачена можливість надання підприємствам, що діють у цих сферах, права протягом обмеженого терміну (до трьох років) сплачувати фіксований інтегрований податок, розмір якого встановлюється виходячи із суми податків і зборів, сплачених цим підприємством за останні 2—3 роки.

Підтримуючи в цілому цю ідею, вважаємо, що в концепції необхідно було б визначити або критерії відбору тих сфер діяльності, яким будуть надавати ся спеціальні податкові режими, або принаймні мету запровадження спеціальних податкових режимів для окремих сфер діяльності, а також те, який орган визначатиме ці сфери. На наш погляд, запровадження спеціальних податкових режимів має стати інструментом регулювання структурної перебудови, стимулювання розвитку окремих, найважливіших для економіки України підприємств.

Окрім концепції, розробленої робочою групою, утвореною розпорядженням Кабінету Міністрів, до Верховної Ради України подано ще три концепції реформування податкової системи України та її закріплення у Податковому кодексі.

Концепція Податкового кодексу Н. Вітренко не містить серйозного обгрунтування запропонованих нею змін до податкової системи, до того ж останні суперечать цілям, що декларуються у концепції: зменшенню податкового тиску, ліквідації тіньової економіки, скороченню апарату податкових органів і в кінцевому підсумку — виходу з економічної кризи. Незрозуміле, як можна досягти зменшення податкового тягаря і пожвавлення виробництва, якщо передбачається підвищення ставок податку на прибуток для підприємств матеріального виробництва до 45%; банків, посередницьких організацій — до 60%; від проведених лотерей, казино, грального бізнесу — до 80%; мінімальної ставки податку на доходи фізичних осіб — до 15%. Тільки скасуванням ПДВ цієї мети досягти не вдасться, оскільки ПДВ — непрямий податок і в кінцевому підсумку перекладається на споживачів, а податок на прибуток сплачують виробники, тому будь-яке підвищення його ставки означатиме пряме зростання податкового тиску.

Взагалі цю концепцію не можна розглядати як цілісну, логічно струнку, науково обгрунтовану й завершену систему поглядів щодо того, яким бути Податковому кодексу України. Вона містить ряд суперечностей, її пропозиції щодо реформування податку на прибуток підприємств узагалі є кроком назад у порівнянні з чинним законодавством. Однак окремі ідеї цієї концепції можуть бути використані в подальшій роботі і над концепцією, і власне над кодексом.

Серед них варто назвати ідею оподаткування житла за різними ставками залежно не лише від його вартості, а й від кількості квартир або будинків, що знаходяться у власності; ідею диференціації ставок податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів залежно не лише від потужності двигуна, а й від кількості автомобілів у індивідуальній власності. Але необхідно визнати, що значимість цих ідей відносна. Їх практичну реалізацію на даному етапі можна виправдати тільки необхідністю стимулювання не особистого споживання, а продуктивного використання доходів.

Концепція реформування системи оподаткування в Україні, розроблена групою народних депутатів на чолі з Ю. Тимошенко, та авторська концепція Г. Балашова мають спільні риси — радикальний підхід до реформування податкової системи України. Зокрема, концепцією Ю. Тимошенко передбачається запровадження податку щодо кредиторської вимоги (з основною ставкою 10% та 5% — для експорту і сфери обігу) замість податків на прибуток підприємств та на додану вартість, а також перехід до справляння податку на доходи фізичних осіб за однією ставкою 10%. Концепцією Г. Балашова пропонується введення єдиного десятипроцентного податку на доходи юридичних і фізичних осіб із одночасним скасуванням більшості чинних податків і зборів — ПДВ, акцизного збору, зборів до соціальних фондів тощо.

Ряд положень та ідей концепції Ю. Тимошенко заслуговують на увагу. Це стосується оцінки нинішнього податкового законодавства України, висновку, згідно з яким основною вадою у процесі підготовки реформування податкової системи є відсутність науково обгрунтованої концепції цієї реформи, ідеї про необхідність поетапного реформування податкової системи тощо.

Не можна не визнати й чисто теоретичної привабливості ідеї реформування податкової системи на першому етапі реформи, коли постає завдання подолання економічної кризи, виходячи з пріоритету інтересів виробника. Однак шлях реалізації цього пріоритету — встановлення мінімально можливої кількості податків (на суб'єктів підприємницької діяльності) з визначеними стабільними податковими ставками — викликає ряд сумнівів.

По-перше, автори концепції виходять з однозначної реакції економічних суб'єктів на запропоновані ними податкові зміни. Ця реакція має проявитися у підвищенні ділової активності на національних ринках, легалізації тіньових капіталів (не кримінального походження), у залученні іноземних інвестицій, призупиненні відпливу капіталу й поверненні експортованого раніше.

Проте усі ці процеси можуть стати наслідками дії цілої групи чинників, а не лише рівня оподаткування: й зміцнення довіри до уряду, і стабілізації інфляційних процесів та курсу національної валюти, які в разі зниження оподаткування і зростання бюджетного дефіциту можуть, навпаки, дестабілізуватися, і наявності достатньої кількості об'єктів, привабливих для вкладення капіталів, що повернулися з-за кордону чи вийшли з тіні (земля, підприємства, що приватизуються), і подолання психологічних стереотипів, зростання правосвідомості й правової культури громадян (це стосується передусім розв'язання проблеми легалізації тіньових капіталів, адже не сплачувати податків узагалі більш привабливо, особливо коли щодо цього накопичений величезний досвід і вдається уникати покарання). Тож розглядати 'їх як такі, що безпосередньо й невідворотно йдуть за відповідною податковою реформою, означає перебільшувати і спрощувати вплив податків на соціально-економічні процеси.

По-друге, звідки в авторів концепції впевненість, що скорочення податків приведе до бажаних для національної економіки наслідків, а саме до зростання інвестицій, причому інвестицій у перспективні промислові, аграрні й інші підприємства, на чому наголошується в концепції? Такої впевненості не дає ні особливість структури власності в Україні, що полягає у переважанні колективної власності, ні зведення до мінімуму державного регулювання цими процесами, яке стане неминучим унаслідок зменшення державних доходів, тим часом як ринкові регулятори, як відомо, самі собою не можуть забезпечити глибоких структурних змін в економіці, ні напрямки реформування податкової системи, визначені концепцією, якими не передбачені податкові пільги, спрямовані на стимулювання інвестиційної діяльності та структурних змін.

По-третє, якщо навіть буде введено в дію усі чинники і вдасться досягти передбачених концепцією результатів, то розширення податкової бази й зростання надходжень до бюджету відбудеться тільки через певний, досить тривалий термін. За рахунок чого будуть фінансуватися державні видатки протягом цього часу? Це питання в концепції навіть не ставиться.

На нашу думку, наслідком радикальної податкової реформи в перші роки її реалізації (на період дії зовнішнього лагу в податковій політиці) може бути такий варіант розвитку подій: стрімке зростання бюджетного дефіциту у поєднанні з рестрикцією видатків державного бюджету, перехід до його інфляційного фінансування внаслідок обмеженості фінансування за рахунок державного боргу, зростання інфляції, посилення економічної й політичної нестабільності в суспільстві, що не сприятиме легалізації тіньових капіталів і розширенню податкової бази.