Переваги і недоліки введеної в країні системи оподаткування, Детальна інформація

Переваги і недоліки введеної в країні системи оподаткування
Тип документу: Курсова
Сторінок: 18
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 100.1
Скачувань: 1322
реалізація соціальне орієнтованої податкової політики шляхом поетапного запровадження соціальних податкових пільг, спрямованих на регулювання таких процесів:

а) сім'ї й народжуваності: запровадження неоподатковуваного мінімуму на кожну дитину незалежно від розміру сукупного оподатковуваного доходу батька чи матері; запровадження вирахувань з оподатковуваного доходу певної суми на дружину, що перебуває на утриманні;

б) дбайливого ставлення до свого здоров'я: вирахування з оподатковуваного доходу витрат на лікування;

в) надання освіти: вирахування з річного оподатковуваного доходу витрат на освіту в межах середньої плати за навчання в середніх і вищих навчальних закладах України;

відмова від податкових пільг, що надаються фізичним особам за їх професійною чи галузевою належністю;

удосконалення механізму оподаткування доходів, одержаних платниками податку у вигляді успадкованого майна та подарунків;

удосконалення механізму оподаткування шляхом завершення процесу введення Державного реєстру фізичних осіб-платників.

1.2.1. Акцизний податок.

Замість назви "акцизний збір" у концепції запроваджено назву "акцизний податок". Очевидно, автори хотіли наголосити на тому, що це один із видів непрямих податків, на відміну від зборів як особливого виду обов'язкових платежів, що стягуються на загальнодержавному і місцевому рівнях. Однак навряд чи це у когось викликало сумнів. Зрозуміло, що акцизний збір — це назва специфічного акцизного податку на противагу універсальному акцизу — ПДВ.

Окрім того, назва "акцизний податок" не розв'язує проблеми однозначного тлумачення цього податку як специфічного акцизу, адже "акцизним податком" можна назвати і ПДВ. Тому якщо вже йти шляхом пошуку найадекватнішої назви для даного виду акцизів, то, можливо, краще запровадити назву "специфічний акцизний податок". Інший вихід — залишити назву "акцизний збір", оскільки вона закріпилася в законодавстві і свідомості платників, до неї звикли, а звичка — досить вагомий аргумент в оподаткуванні.

Концепцією передбачається суттєве скорочення переліку підакцизних товарів, зокрема визначається сім груп підакцизних товарів: спирт етиловий, алкогольні напої; тютюнові вироби; пиво; бензин, дизельне пальне; транспортні засоби та шини до них; ювелірні вироби; зброя та запасні частини до неї. Таким чином, з переліку підакцизних виводяться такі товари, які, на наш погляд, повинні обкладатися акцизним збором: натуральні килими, натуральні хутра, вироби з натуральної шкіри, мобільний зв'язок, антикваріат, і яхти, дорогі меблі з натурального дерева та шкіри, дорогий посуд із покриттям із золота й срібла, високоякісні вироби з фарфору, делікатесні продукти харчування тощо.

Цей захід навряд чи можна виправдати, оскільки обкладання акцизним збором цих товарів хоч якимось чином дає змогу збільшити податкове навантаження на заможні верстви населення, адже цього не можна досягти за допомогою податку на доходи фізичних осіб, переважними платниками якого є мало та середньозабезпечені громадяни.

1.2.2. Податок на майно.

Концепцією передбачається, як уже зазначалося, об'єднати в одному податку три — два нинішніх (податок із власників транспортних засобів та плату за землю) й один іще не запроваджений (податок на нерухоме майно громадян). Навряд чи це доцільно, оскільки і податкові ставки, і податкова база, і порядок оподаткування та стягнення цих податків різні.

Згідно з концепцією виробничі споруди не є об'єктами оподаткування податком на майно. Його платниками в тій частині, де йдеться про оподаткування будівель (житлових будинків або їх частини (квартир), садових будинків, дач, гаражів), будуть фізичні особи. Можливо, за наших умов, щоб не підвищувати податкового навантаження на суб'єктів підприємницької діяльності й не стримувати їхньої економічної активності, це має сенс. А запровадження податку на майно підприємств — справа майбутнього, а не сьогодення.

Щодо оподаткування будівель, споруд, то тут варто передбачити запровадження неоподатковуваного мінімуму та диференційованих податкових ставок залежно від вартості споруд. Цей податок, як і акцизний збір на деякі товари, має виконувати функцію перенесення податкового тягаря на заможні верстви населення, зменшення диференціації у суспільстві.

До Податкового кодексу пропонується внести збір до Державного соціального фонду (зі ставкою 30%) та вилучити збори до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, на обов'язкове соціальне страхування та на обов'язкове державне пенсійне страхування. Ця пропозиція, як нам здається, не до кінця продумана. По-перше, вона потребує обгрунтування, якого в концепції немає. По-друге, об'єднання усіх соціальних фондів в один Державний соціальний фонд ускладнить розв'язання проблеми раціонального використання зосереджених у ньому коштів для задоволення потреб різних груп соціальне не захищених верств населення — чорнобильців, інвалідів, пенсіонерів, безробітних.

Конструктивнішою є ідея об'єднання зборів до різних соціальних фондів у єдиний соціальний податок, який розщеплюється органами Державного казначейства між різними соціальними фондами у певній пропорції. Таке об'єднання було б доцільним, оскільки ці збори мають одну базу оподаткування, схожий порядок обчислення і справляння, з одного боку, а з другого — збереження різних соціальних фондів забезпечило б цільове використання зосереджених у них коштів.

Соціальні податки існують у деяких західних країнах. Цей податок було внесено до проекту Податкового кодексу Російської Федерації, але після обговорення проекту вилучено, хоч сама ідея об'єднання відрахувань до державних соціальних позабюджетних фондів у єдиному податковому платежі була визнана конструктивною і такою, до якої варто повернутися ще раз, після її всебічного додаткового опрацювання.

1.2.3. Місцеві податки і збори.

Концепцією передбачаються зміни до складу місцевих податків і зборів, необхідність яких обґрунтовується тим, що деякі збори, не відіграючи істотної ролі у поповненні місцевих бюджетів, потребують значних адміністративних видатків. Зокрема, пропонується скасувати такі місцеві збори: із власників собак; за право на проведення кіно- та телезйомок; за участь у перегонах на іподромі; за виграш на перегонах; з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; за використання місцевої символіки; за видачу ордера на квартиру; за проведення аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей.

Водночас мають бути запроваджені деякі нові місцеві податки і збори, щодо переліку яких у концепції допущено розбіжності. Так, при визначенні складу загальнодержавних та місцевих податків і зборів називається шкільний податок, який не згадується ні в тексті концепції, ні в структурі Податкового кодексу. Комунальний податок і місцевий податок на прибуток, навпаки, не внесені до складу місцевих податків і зборів, але описані у тексті концепції. Пропонується запровадити нові місцеві збори: за надання у користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла і гаражів у населених пунктах; на здійснення соціально-побутових заходів у місті, селищі, селі (самооподаткування).

Щодо бажання скоротити перелік місцевих податків і зборів, вилучивши неефективні обов'язкові платежі, то воно, на наш погляд, виправдане. Найбільш спірним є питання запровадження нових місцевих податків — акцизних та податку на прибуток.

Стосовно податку на прибуток необхідно зауважити, що місцевим органам самоврядування пропонується надати право підвищувати до 5% ставку податку на прибуток підприємств залежно від форми власності платників податку. Запроваджуючи цей податок, автори створюють прецедент для суперечностей між даною тезою й основними положеннями концепції.

По-перше, в концепції, як уже зазначалося, йдеться про спрямованість Податкового кодексу на зниження податкового навантаження на платників. Запровадження ж місцевого податку на прибуток, який може підвищити сумарну ставку податку до 35%, безумовно, суперечить цій спрямованості.

По-друге, залежність висоти ставки місцевого податку на прибуток від форми власності платників податку суперечить спрямованості Податкового кодексу на "забезпечення справедливого підходу при оподаткуванні всіх категорій платників податків". Якщо такі суперечності закладаються в концепцію, то чи може їх не бути в Податковому кодексі?

Ідея запровадження місцевого податку на прибуток підприємств породжує й інше запитання: наскільки доцільним для України є введення двох самостійних податків на прибуток — загальнодержавного й місцевого? Адже при такому нововведенні виникає кілька проблем, які не знайшли свого розв'язання у концепції:

хто розробляє методику визначення оподатковуваного прибутку, механізм сплати податку;

як при утриманні загальнодержавного податку враховуватимуться витрати на сплату місцевого податку і навпаки. На нашу думку, в структурі податкової системи України є сенс виділити, окрім загальнодержавних та місцевих, окрему групу податків — спільні податки, до яких віднести податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичних осіб. У кодексі має визначатися й пропорція, у якій ці податки будуть розподілятися між державним та місцевими бюджетами.

Що стосується місцевих акцизних податків, то необхідно звернути увагу на дві проблеми, які вимагатимуть свого розв'язання у разі їх запровадження:

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes