Переваги і недоліки введеної в країні системи оподаткування, Детальна інформація

Переваги і недоліки введеної в країні системи оподаткування
Тип документу: Курсова
Сторінок: 18
Предмет: Економіка
Автор: фелікс
Розмір: 100.1
Скачувань: 1322
Щодо основних ідей концепції Г. Балашова (якщо розглядати ці ідеї самі собою, не беручи до уваги рівня аргументації автора і загального контексту концепції), то для їх аналітичної оцінки придатні ті самі аргументи, що й для концепції Ю. Тимошенко. Якщо ж оцінювати концепцію Г. Балашова у цілому, то необхідно визнати, що вона не витримує ніякої критики:

концепція має декларативний характер, написана в популістському стилі;

її автор цілком довільно маніпулює цифрами й категоріями. Як видно з економічного обгрунтування його радикальної реформи, автор не бачить різниці між категоріями: "частка податків за винятком субсидій на виробництво та імпорт у структурі ВВП за категоріями доходу" і "частка податкових доходів зведеного бюджету у ВВП" (загальний рівень оподаткування в країні або рівень "податкового тягаря"); "частка сектора загального державного управління у структурі ВВП за категоріями використання" і "частка державних видатків (видатків зведеного бюджету) у ВВП"; "сектор загального державного управління" як інституційна одиниця, що відповідно до міжнародних стандартів включає органи управління центрального та місцевого рівнів, не-комерційні бюджетні організації та позабюджетні фонди, і "державний апарат у центрі й на місцях";

надзвичайно спрощена модель податкової системи, запропонована автором, більше підходить для деяких африканських країн з найменш розвинутою економікою і соціальною сферою, але непридатна для України. Зокрема, ми не можемо відмовитися від зборів до соціальних фондів, оскільки в Україні історично склалася розвинута система державного соціального забезпечення, для фінансування якої необхідні кошти;

не можна погодитися і з тим, що зменшення державних видатків, а отже і податкового тягаря до 10% від ВВП можна досягти тільки за рахунок скорочення видатків на державне управління, адже, не виключаючи наявності непродуктивних витрат у цій сфері, необхідно зазначити, що частка видатків на утримання законодавчої й виконавчої влади в загальній сумі видатків зведеного бюджету (без Пенсійного фонду) у 1997 р. становила лише 2,7%; 5) щодо пропозицій автора відносно мита (запровадження єдиної ставки мита на всі товарні групи в обсязі 2% від вартості товару), то їх реалізація сприяла б якнайшвидшому знищенню української економіки, оскільки забезпечила б безпрецедентну відкритість вітчизняного ринку.

У цілому концепціям радикального реформування податкової системи властиві, на наш погляд, такі дві серйозні вади методологічного характеру, які ставлять під сумнів доцільність їх серйозного обговорення:

Вони передбачають значне зниження загального рівня оподаткування в країні без обгрунтування можливих напрямків зниження державних видатків, які мають бути узгоджені з їх обсягом, необхідним для виконання державою покладених на неї функцій. Відсутність таких розрахунків робить будь-яку концепцію, навіть теоретично привабливу, неприйнятною для її розгляду Верховною Радою. Вона може бути лише предметом теоретичних дискусій у наукових колах.

Зазначені концепції передбачають революційні зміни податків, що становлять основу податкової системи України. Доцільність таких змін викликає великі сумніви. Більшість цивілізованих країн удосконалюють свої податкові системи еволюційним шляхом. Цей шлях узагалі вважається прийнятнішим, оскільки будь-яке руйнування основ того, що вже склалося, неминуче супроводжується втратами для суспільства, які можуть перевершити позитивні наслідки від революційних змін. Це не означає заперечення необхідності реформування оподаткування. Воно доцільне й неминуче, але, на нашу думку, не повинно торкатися основ податкової системи, а лише величини ставок, податкової бази, пільг тощо.

Усі вчені й практики закликають до стабілізації податкової системи і водночас пропонують зняти то той, то той податок, або взагалі залишити тільки один податок, а решту скасувати, або запровадити принципово новий податок, який не матиме хиб, притаманних попереднім. Так це чи ні, доведе тільки практика. Тож чи варто експериментувати на платниках і на суспільстві, адже безумовним є те, що не існує ідеальних податків, кожен із них має і свої плюси, і свої мінуси, то чи не краще удосконалювати вже наявні податки, ніж установлювати нові, ще нікому не відомі? І чи не пора процес стабілізації податкової системи почати зі стабілізації її основ, адже ці основи були закладені ще у 1991 р., перевірені практикою в нашій та у багатьох інших країнах і до них треба ставитись як до підвалин, котрих варто не чіпати, щоб не зруйнувати всієї системи?

Ще один аргумент проти радикальної зміни основ оподаткування пов'язаний із запобіганням подвійному оподаткуванню. Всі міжнародні угоди, укладені Україною з цієї проблеми, стосуються нинішніх видів податків. При 'їх зміні, наприклад при скасуванні податку на прибуток і ПДВ та запровадженні податку щодо кредиторської вимоги, буде зруйновано систему запобігання подвійному оподаткуванню. Це не зможе не позначитися негативно на зовнішній торгівлі, інвестуванні іноземного капіталу, функціонуванні спільних підприємств, здійсненні транснаціональних проектів.

Усе вищезазначене свідчить про те, що, незважаючи на вади, найприйнятнішою є концепція Податкового кодексу України, розроблена робочою групою, яка створена за розпорядженням Кабінету Міністрів. На відміну від інших концепцій, вона характеризується виваженістю, комплекснішим підходом до питань оподаткування, позбавлена такого близького нашому менталітету революційного запалу, духу руйнації[11 , 53].

Проблеми оподаткування в Україні

2.1. Проблеми розбудови податкової системи України

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні — невідпрацьованість і неузгодженість податкового законодавства, яке визначає склад податкової системи та механізм визначення і сплати податків. Наша держава, не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обгрунтування фінансової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи на ньому хибні кроки. З метою усунення тиску накопичених помилок і забезпечення комплексного підходу до системи оподаткування Головною державною податковою адміністрацією розроблено і представлено на обговорення проект Податкового кодексу України.

Враховуючи, що в попередні роки основним негативним чинником в оподаткуванні були не так вади у справлянні податків, як нестабільність податкового законодавства, слід, нарешті, реалізувати ідею мораторію на внесення змін у систему оподаткування. Водночас це потребує глибокого аналізу, ретельного відпрацювання і обгрунтування розробленого проекту Податкового кодексу. Ми повністю поділяємо думку про необхідність його впровадження, але не згодні з тим, що це треба зробити якнайшвидше. Такий підхід буде по суті повторенням попередніх помилок.

Проект Податкового кодексу являє собою досить комплексний документ, де визначено склад податкової системи і розроблено механізм обчислення і сплати усіх податків та обов'язкових платежів. У цій статті ми не ставимо собі за мету охопити всі його аспекти, а зупинимося тільки на визначальних положеннях встановлення складу податкової системи. Одразу зауважимо, що тут можливі два підходи — звужений і розширений. Звужений полягає у тому, що до податків відносять обов'язкові платежі постійного характеру до бюджету. Розширений передбачає віднесення до податків усіх обов'язкових платежів, які забезпечують фінансування централізованих державних видатків, тобто з бюджету і з фондів цільового призначення.

Вважається, що до податків належать усі обов'язкові платежі державі для забезпечення фінансування її видатків. При цьому їх доцільно розділяти на дві частини: на податки, що надходять до бюджету, та на платежі до цільових фондів. Така структуризація дасть змогу проводити детальніший аналіз і визначати конкретні проблеми. До речі, західна фінансова наука відносить до складу податкової системи, крім платежів до бюджету, і податки (відрахування) на соціальне страхування.

Формування власної податкової системи України почалося відразу після проголошення незалежності. Наприкінці 1991 року був прийнятий Закон «Про систему оподаткування», до якого в подальшому (в 1994 і 1997 році) вносилися зміни й доповнення. Навіть поверхова оцінка відмінностей між трьома редакціями цього закону свідчить про невідпрацьованість податкового законодавства в Україні.

Звісна річ, що перша редакція закону була недосконалою. Закон 1991 року фактично продублював попередній закон СРСР про податки з підприємств, об'єднань, організацій. Водночас цей закон зафіксував наявність власної податкової системи в Україні. Детально аналізувати його нема сенсу, бо фактично він діяв лише частково. Так, два податки — з обороту і на експорт та імпорт — були скасовані з 1992 року. Податок на прибуток іноземних юридичних осіб від діяльності в Україні був передбачений загальним законом про оподаткування прибутку підприємств. Фактично був скасований податок на фонд оплати праці колгоспників. Законом передбачалася можливість запровадження місцевих податків і зборів, однак відповідний Закон "«ро місцеві податки і збори"»був прийнятий лише в 1993 році.

Прийнята у 1994 році друга редакція закону відобразила реалії податкової системи, яка сформувалась на той час в Україні. На наш погляд, ця редакція була найбільш вдалою. Водночас закон не реформував податкової системи. Він скоріше став юридичним закріпленням тих змін, що були внесені до податкової системи в 1992—1993 роках. Можливо, це й відображало реалії життя, але з позицій державотворення закон повинен визначати фінансову практику, а не навпаки. Спочатку мають бути прийняті відповідні законодавчі акти, а вже потім відбувається їхнє втілення.

Редакція Закону «Про систему оподаткування» 1997 року не внесла суттєвих змін до податкової системи. Було зроблено єдине вдосконалення: податки на майно підприємств і на нерухоме майно громадян об'єднано в один податок на нерухоме майно. Однак таке рішення не дало практичних результатів — податку досі не запроваджено і навіть неможливо визначити, коли це відбудеться і як саме. А це дуже важлива проблема, бо в усіх країнах податок на нерухомість є суттєвим джерелом формування доходів місцевих бюджетів.

Характерною ознакою третьої редакції закону є те, що в ній були «втрачені» два платежі — внески до Фонду сприяння зайнятості та відрахування на дорожні роботи. Врешті-решт їх було відновлено, але такий приклад свідчить про непослідовність і поспішність у податковій політиці.

Суттєвою вадою чинного нині закону в редакції 1997 року є введення до нього незрозумілих термінологічних новацій. У податковій справі використовується певна усталена в усьому світі термінологія. Виділяється п'ять видів платежів до бюджету: податок, збір, плата, відрахування і внески. Під платою слід розуміти еквівалентні відносини у сфері платежів за ресурси. Відрахування і внески пов'язані з цільовим використанням отриманих доходів на користь держави для забезпечення її функцій. Податки і збори не передбачають еквівалентних відносин і цільового призначення.

Наведена термінологія відображає ставлення держави до централізації нею певної частини фінансових ресурсів. Тому незрозумілим є включення до однієї групи загальнодержавних податків і зборів. Збори — це платежі разового, найчастіше випадкового характеру, які є незначними за обсягом. Сам термін указує на те, що їх збирають на місці (наприклад, за припаркування автотранспорту), тоді як податки та обов'язкові платежі перераховують до державного бюджету. Збори як вид платежів більш характерні для доходів місцевих бюджетів. Тому цей термін не можна віднести ні до платежів за ресурси (скільки ресурсів використали, за стільки й заплатили), ні до платежів цільового характеру.

Загалом же, аналізуючи діючу податкову термінологію, слід зазначити, що в окремих випадках вона або надто ускладнена, або не відповідає реальному змісту.

Крім зауважень до назви окремих діючих платежів, є зауваження до суті визначення. Незрозуміле, чому відомий в усьому світі земельний податок дістав назву «плата за землю», а в останній редакції закону — «плата (податок) за землю»? Чому звичайні «специфічні акцизи» отримали сором'язливий термін "«кцизного збору"» Адже є мито і митні збори. Що таке "«кцизний збір» — специфічний акциз чи платіж разового випадкового характеру?

Щоправда, в тій редакції проекту Податкового кодексу, що аналізується нами, термінологія відпрацьована досить грунтовано. Наведені визначення податків та зборів. Податок — це індивідуально безвідплатний, безповоротний, нецільовий платіж до бюджету, а збір та інший обов'язковий платіж — це безповоротний платіж, який має виплатний, компенсаційний характер. Водночас явно недоречно об'єднувати в одне поняття збори та інші обов'язкові платежі (до речі, незрозуміле, що належить до цих платежів). Адже це не дає змоги встановити єдине тлумачення даних понять. Не завжди збір має компенсаційний характер. Наприклад, його практично неможливо встановити у зборі за припаркування автотранспорту.

Вважаємо за доцільне довести до логічного завершення визначення видів платежів державі, виділивши податки, збори, плату, внески та відрахування. З наведеним визначенням податку в цілому можна погодитись. Збір слід визначити', як безповоротний платіж разового характеру, що стягується за місцем виникнення відповідних відносин і вноситься до місцевих бюджетів. Плата — це відплатний платіж до бюджету за надання державою платнику певних ресурсів, прав чи послуг. Відрахування — це безвідплатний, безповоротний платіж компенсаційного характеру з метою фінансового забезпечення певних витрат бюджету. Внески — це платежі безповоротного, безвідплатного характеру в цільові фонди.

Стосовно термінологічного визначення запропонованих у проекті податків та обов'язкових платежів слід зазначити, що воно цілком обгрунтоване. Зауваження стосуються насамперед акцизів. Скажімо, що означає новий термін «акцизний податок»? Слід використати поширений в усьому світі термін «акциз» або «специфічний акциз». Словосполучення «акцизний податок» є звичайною тавтологією, адже акциз — це податок. Друге зауваження стосується «збору за забруднення довкілля та розміщення відходів». Щодо розміщення відходів термін «збір» є обгрунтованим. Але щодо забруднення довкілля, то ні запропонований у проекті термін «збір», ні раніш встановлений термін «плата» не відбивають суті явища. Фактично йдеться про штрафні санкції за забруднення довкілля. Термін "«траф"»пов'язаний із порушенням певних законів чи норм, тоді як "«лата"»чи "«бір"»не визначають нічого протиправного.

Незрозуміле також, чому земельний податок не виділяється окремо, а включений до складу податку на майно. В усі часи і скрізь у складі прямих податків виділялись окремо прибутковий, майновий, земельний. Також необгрунтоване, на нашу думку, до складу платежів за спеціальне використання природних ресурсів включено відрахування на геологорозвідувальні роботи, які мають яскраво виражений компенсаційний характер, а не характер відносин природокористування.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes