Проблеми словацько - українських літературних взаємин у працях М.Мольнара, Детальна інформація

Проблеми словацько - українських літературних взаємин у працях М.Мольнара
Тип документу: Курсова
Сторінок: 13
Предмет: Культура
Автор: фелікс
Розмір: 54.5
Скачувань: 866
ВСТУП

Словацький та український народи - безпосередні сусіди. Протягом століть словаки з українцями, особливо із закарпатськими, зазнавали національного і соціального поневолення та не раз подавали один одному допомогу у боротьбі за кращі умови життя.

Історики вже давно почали звертати увагу на цю близькість історичної долі обох народів, часто підкреслюючи, зокрема, спільні зусилля словаків та західних українців у їхніх домаганях національної й соціальної незалежності. Ряд видатних представників українського і словацького народів ставали на захист вільного національного і соціального розвитку словаків та українців. Вони ж, ці представники, кожен зі свого боку, виконали чималу роботу по ознайомленню своїх співвітчизників з культурою і літературою народу-сусіда.

Після другої світової війни відчулись помітні зрушення в процесі переплітання та взаємного збагачування кращими духовними здобутками обох згадуваних національних культур. Словацькі україністи, які цікавляться словацько-українською культурною і літературною співдружністю, вже підняли завісу над рядом фактів, що висвітлюють історію проникненя в Словаччину відомостей про українську літературу, здійснення перекладів на словацьку мову окремих творів української художньої літератури, навіть випадків прямих впливів українських письменників на словацьких тощо. Слід зауважити, що словацьки україністи не могли б усього цього зробити, коли б не були відносно добре ознайомлені і з українським літературним процесом взагалі, і з творчістю окремих українських майстрів художнього слова зокрема.

Якщо ж поглянути на те, як стоїть справа з ознайомленням та пощиренням словацької літератури в Україні, то слід тут звернути увагу на деякі проблеми. Так , особливо в східних областях України, і до другої світової війни і певний час після неї, довго не зверталась увага на окремішність словацької культури взагалі і літератури зокрема. Її часто ототожнювали з чеською, поняття "чехословацька культура, література" тощо не диференціювали, а під ним розуміли тільки чеську культуру; літературу та ін., так само як під "чехами" - словаків... Про культуру одних із своїх найближчих сусідів - словаків в Україні знали набагато менше, ніж про культуру окремих, навіть віддаленіших неслов'янських народів. Те саме стосується і словацької літератури. Перше книжкове видання перекладу словацького художнього твору українською мовою було здійснене аж в 1952 році (роман В.Мінача "Смерть ходить по горах"). Власне, протягом 50-80-х років XX ст. українська перекладна література поповнилась значною кількістю сучасних словацьких прозових творів. А в 1964 році у київському видавництві "Дніпро" вийшла збірка віршів 50 поетів Словаччини під назвою "Словацька поезія. Антологія." Про словацьку класичну літературу та й історію розвитку словацької літератури в Україні, дуже мало відомо. Навряд чи тому викличе здивування той факт, що в академічному виданні "Зібрання творів Павла Грабовського в трьох томах" в томі другому, що вийшов 1959 року, біля прізвища відомого словацького поета XIX ст. Само Халупки є лише рік народження, а рік смерті (1883 р.) не зазначається, як невідомий. І поставлено ще знак запитання замість дати смерті одного з найвидатніших словацьких національних поетів Ондрея Сладковича (1872 р.).

У заповненні прогалин в українській перекладній літературі стосовно словацької літератури певну позитивну роль відіграв Відділ української літератури Словацького педагогічного видавництва в Пряшеві, де видавались переклади окремих художніх творів словацьких письменників. Правда, вони не попадали в книжкові магазини України.

В останнє десятиріччя ХХ ст. вже в незалежній Україні через різні видавничі проблеми в умовах ринку видання словацької літератури перебуває фактично в занепаді. Приємний виняток становить видання окремою книгою "Антології словацької поезії XX століття" у 1997 році. Антологія містить перекладені Дмитром Павличком твори чотирнадцяти словацьких поетів. Є тут і інформація про риси їхньої поетичної творчості.

Справді, важко говорити про зв`язки двох літератур, не знаючи добре процесів розвитку обох цих літератур. Природно, що в такому випадку міркування літературознавця будуть або поверхові, або неповні, або не матимуть якогось серйозного наукового здобутку. Чи не в цьому полягає одна із причин, що спонукала українських дослідників ще в 60-70-і роки XX ст. іти проторованою дорогою. Ряд українських наукових праць мали назву типу "українсько-чехословацькі зв'язки". Наведемо кілька прикладів. У 1963 році вийшли праці українського літературознавця В.Шевчука "Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв'язки" та українського фольклориста М.Гайдая "Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці". У 1973 р. вийшла монографія наукової співробітниці Інституту історії Академії наук України В.Павелко під назвою "Дружба народів - дружба культур. Українська РСР у радянсько-чехословацькому культурному співробітництві 1945-1970 рр.".

Були і приємні винятки. Так, аспірант кафедри історії України Київського державного університету імені Т.Шевченка В.Любченко у березні 1971 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Співробітництво України і Чехословаччини в галузі науки і культури (1956-1969 рр.)". 22 сторінки дисертації присвячені конкретній характеристиці українсько-словацьких літературних взаємин.

Звичайно, українську громадськість цікавить ця проблематика. Треба зважити ще й таку обставину, що у Львівському та Ужгородському університетах є студенти, які вивчають словацьку мову і літературу. І їм потрібні посібники, наукові статті з словацької мови та літератури, щоб плідне займатися навчальною і науковопошуковою роботою. Нам здається, що словацькі дослідники чинять вірно, опрацьовуючи цю проблематику, оскільки вони мають змогу користуватися першоджерелами.

Зворотний бік питання, - поширення словацької літератури в Україні, сприйняття її українською громадськістю тощо, - мав би стати в центрі уваги літературознавців України. Вони могли б створити належні наукові роботи і у такий спосіб суттєво доповнити працю словацьких україністів. Доводиться констатувати, що і нині українські літературознавці, які займаються питаннями слов'янсько-українських зв'язків, ще мало займаються вивченням проблем розвитку словацької культури й літератури, недостатньо опрацьовують матеріали, які є Україні. Звісно, вони могли б істотно доповнити по суті перший серйозний огляд історії словацько-українських літературних зв'язків, який ще в 1958 році здійснила в окремій статті Ірина Мольнар-Мундяк.

Загалом проблемою словацько-українських літературних взаємин у Словаччині займалося і займається нині значне коло літературознавців. Часткові відомості про словацько-українські взаємини нерідко можна відшукати і в працях про чесько-українські зв'язки. Це природно і зумовлено тим, що словацькі зацікавлення українською культурою та українським народом взагалі часто переплітаються з чеськими та навпаки. Чимало українського наукового матеріалу є і в окремих працях про чесько-російські та словацько-російські літературні зв'язки, особливо в тих, які присвячені періоду чеського і словацького національного відродження. В період між першою і другою світовими війнами вивченням словацько-українських взаємин займався чеський дослідник Франтішек Тіхий, відомий, зокрема, своїми працями з питань розвитку літератури та мови закарпатських українців.

Окремими проблемами словацько-українських літературних взаємовідносин цікавився і польський дослідник Владислав Бобек, який досить довго жив і працював у Братіславі. Проте жоден із цих та інших авторів не ставив перед собою завдання подати систематизований виклад історії словацьких зацікавлень українським народом та його культурою.

З 1955 року україністика почала розвиватись у Словацькій Академії наук у Братиславі, у колишньому Чехословацько-радянському інституті, який незабаром дав поштовх для піднесення досліджень чесько-українських та словацько-українських взаємовідносин. У травні 1956 року цей інститут організував триденну, спільну з літературознавцями із України, наукову конференцію про чехословацько-українські взаємовідносини. В результаті роботи цієї першої україністичної конференції на терені Чехословаччини у 1957 році вийшов великий збірник наукових праць "З історії чехословацько-українських зв'язків". У 1959 році цей же збірник вийшов у Братіславі у перекладі на українську мову спеціально для читачів України. До збірника ввійшли 40 праць з різних питань історичних та літературних чехословацько-українських взаємовідносин, в тому числі 10 праць було присвячено конкретно словацько-українським зв'язкам. Таким чином, цей солідний науковий збірник вперше поставив на порядок денний питання вивчення спеціально словацько-українських взаємин. Після проведення цієї цієї конференції в словацькій періодичній пресі з'явилося ще кілька невеличких праць, присвячених словацько-українським взаємовідносинам. Деякі з них були опубліковані в пресі, яка виходить українською мовою на території Словаччини.

7 - 9 грудня 1964 року, з нагоди 150-річчя від дня народження Т.Шевченка і 100-річчя від дня народження М.Коцюбинського, Словацька Академія наук та Культурна спілка українських трудящих у Чехословаччині організували Другу загальнодержавну наукову конференцію про чехословацько-українські літературні зв'язки, на якій у доповідях Р.Бртаня, П.Бунганича, И.Гвіща, О.Рудловчак, М.Неврлого та А.Шлепецького порушувалися також різні аспекти літературних зв'язків словаків з українцями.

Ще у 1953 році при колишньому педагогічному факультеті в Пряшеві було утворено кафедру української мови і літератури, яка пізніше стала окремим підрозділом філософського факультету. Тут було підговлено чимало українознавців. Деякі з них і нині займаються проблемами словацько-українських стосунків. Вони проходили стажування в вищих навчальних закладах України, працювали тут над кандидатськими дисертаціями. Це - Ю.Бача, М.Мольнар, М.Роман, М.Мушинка, М.Штець, Л.Бабота та інші.

З другої половини 50-х років провідні позиції в дослідженні словацько-українських взаємин на літературній ниві зайняли Михайло Мольнар та Микола Неврлий. Їхнім доробком є окремі монографічні дослідження, статті в наукових збірниках і журналах, сотні публікацій в періодичній пресі Словаччини і України. Заслуга М.Мольнара полягає ще і в тому, що він вперше підготував і видав у 1965 році окрему книгу про словацько-українські літературні взаємини від початку їх зародження до утворення Чехословацької республіки в 1918 році. Михайло Мольнар після завершення навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі на пропозицію академіка А.Мраза у квітні 1955 року став співробітником Чехословацько-радянського інституту Словацької Академії наук в Братіславі і відтоді поряд з чесько-українськими почав вивчати також словацько-українські літературні та культурні взаємини XIX - XX століть. Від листопада 1956 до травня 1960 року він навчався в аспірантурі при Київському державному університеті імені Т.Шевченка. Тут захистив кандидатську дисертацію "Тарас Шевченко у чехів та словаків". Після її захисту повернувся в Братіславу, до Словацької Академії наук. Тут протягом багатьох літ вів плідну дослідницьку та організаційну працю в сфері словацької літературознавчої україністики, яка поступово викристалізувалася у рамках славістики як окрема наукова дисципліна. М.Мольнар використовував найрізноманітніші можливості й форми співпраці при поширенні та поглибленні відомостей словацької і чеської громадськості з української літератури та культури. Співпрацював також з письменниками, науковцями, перекладачами та окремими установами в Україні. З одним із співавторів першого видання "Української радянської енциклопедії".

Результати своєї дослідницької праці Михайло Мольнар публікував у численних розвідках, статтях і замітках, які часто цікаві саме завдяки новизні знайдених дослідником невідомих архівних або вже забутих чи недоступних у Словаччині друкованих матеріалів, а також завдяки приступності опрацювання цих матеріалів, чіткості та ясності висловлювання автором своїх думок.

Крім проблематики чесько-українських і словацько-українських літературних і взагалі культурних взаємин у минулому й сучасному, М.Мольнар систематично звертався до вивчення української художньої літератури, історії літературного руху в Закарпатті і в Східній Словаччині. Займався він і бібліографічною та видавничою діяльністю, працював як організатор здійснення перекладів творів української літератури на словацьку і чеську мови, а також українських перекладів художньої словацької та чеської літератури.

Михайло Мольнар належить до піонерів у галузі літературознавчої україністики в Словаччині. Його наукова і культурно-просвітницька діяльність була позитивно зустрінута в Словаччині і за її межами, в Україні. У 1992 році він був удостоєний Державної премії імені Івана Франка. Український поет-академік Максим Рильський так оцінив у рецензії на кандидатську дисертацію хист М.Мольнара як науковця: "М.Мольнар добре відомий в сучасному українському, чеському та словацькому літературознавстві рядом праць, присвячених чехословацько-українським зв'язкам і українській літературі, яку він невтомно популяризує в Чехословаччині. Готуючись до написання своєї праці, М.Мольнар не тільки вивчив літературу питання, а й віддав чимало часу і уваги копіткій архівній роботі. Визнання гідний той серйозний критицизм, з яким ставиться дисертант до дослідів і висловлювань своїх попередників... Михайло Мольнар - досвідчений і дозрілий науковий працівник... Йому властиво вміння не тільки наполегливо збирати потрібні матеріали, але й будувати на основі цих матеріалів стрункі концепції".

Багатогранна і плідна наукова і організаторська діяльність Михайла Мольнара на ниві словацького українознавства була належно оцінена в багатьох невеликих рецензіях на його монографії, які публікувались в періодичній пресі Словаччини, України, Чехії та інших країн. У зв'язку з його 50-річчям від дня народження у 1980 році у книзі "Зустрічі культур" було опубліковано окремі віхи наукової діяльності ювіляра та бібліографію праць, яка сягла 600 назв. Окремого ґрунтовного дослідження його плідної літературозначої діяльності в сфері словацько-українських літературних взаємин немає ні в Словаччині, ні в Україні.

Зважаючи на цю обставину, автор пропонованої дипломної роботи поставив мету: на основі доступних друкованих матеріалів дослідити великий внесок Михайла Мольнара у справу наукової розробки проблем словацько-українських літературних взаємин та дати їм об'єктивну оцінку і визначити значення плідної роботи М.Мольнара для пожвавлення дослідницької діяльності українських і словацьких вчених, які займаються проблемами українсько-словацької літературної взаємності.

Для виконання цієї мети автор поставив такі завдання:

а) охарактеризувати науковий рівень і повноту висвітлення М.Мольнаром словацько-українських літературних взаємин від початку їх зародження і до початку XX ст.;

б) оцінити показ ним ролі окремих діячів культури Словаччини і України у розвитку взаємних стосунків;

в) проаналізувати висвітлені М.Мольнаром шляхи ознайомлення обох народів з літературною творчістю один одного;

г) оцінити заслуги М.Мольнара у дослідженні рівня ознайомлення словацької громадськості з творчістю Т.Шевченка та інших відомих українських письменників та поетів;

д) показати плідну роботу М.Мольнара по ознайомленню словацької громадськості з українською літературою шляхом літературознавчих публікацій в періодичній пресі.

Як уже відзначалося, якоїсь окремої пристойної праці про вагомі наукові здобутки М.Мольнара на ниві вивчення проблем словацько-українських літературних взаємин в українському літературознавстві немає. В деяких журналах та газетах були опубліковані лиш окремі рецензії і відгуки на написані ним монографічні дослідження.

Автору дипломної роботи пощастило проштудувати окремі монографії, які написав Михайло Мольнар. Зокрема "Тарас Шевченко у чехів та словаків", "Словаки і українці", "Зв'язки Івана Франка з чехами та словаками". У них е чимало добротного матеріалу про словацько-українські літературні взаємини. Удалося також ознайомитися з багатьма статтями словацького літературознавця, які були опубліковані в українських журналах і газетах (журнали "Вітчизна", "Жовтень", "Радянське літературознавство", газети "Літературна газета", "Радянська Україна", "Робітнича газета", "Радянська культура"). Чимало літературознавчих статей М.Мольнара публікувались в україномовній пресі Словаччини (журнали "Дукля", "Дружно вперед", газета "Нове життя"), в періодиці і наукових журналах словацькою та чеською мовами. Але їх немає в бібліотеках України. Усе ж і ті матеріали, які е в бібліотеках Києва, допомогли в значній мірі вирішити поставлені в дипломній роботі завдання.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes