Проблеми словацько - українських літературних взаємин у працях М.Мольнара, Детальна інформація

Проблеми словацько - українських літературних взаємин у працях М.Мольнара
Тип документу: Курсова
Сторінок: 13
Предмет: Культура
Автор: фелікс
Розмір: 54.5
Скачувань: 888
E

нка, як приклад).

М.Мольнар, констатуючи цей незначний епізод з історії перших перекладів на словацьку мову українських художніх поетичних творів, робить справедливий, хоч і невтішний висновок. Знайомлячись з такими випадково підібраними віршами фактично одного Т.Падури, читачі Словаччини не могли скласти якесь усталене вірне уявлення про справжній стан української художньої літератури в цілому.

Така ж невтішна ситуація була і з перекладами української прози на словацьку мову. М.Мольнару вдалось встановити на основі копіткого перегляду усіх тодішніх часописів і газет, що першим прозаїчним твором, перекладеним на словацьку мову, була українська народна казка "Телесик" (журнал "Orol" 1878, ч.1). Словацький дослідник ще сповіщає, що із українських прозаїків удостоївся честі предстати перед словацькими читачами Пантелеймон Куліш. Але у 1865 р. в журналі "Sokol" було опублікрвано його твір, написаний російською мовою ("Как в местечке Воронеже высох Пешевцов став"). Причому, і це встановив теж М.Мольнар, назване оповідання ще в 1851 р. з'явилося в перекладі на чеську мову, а пізніше, аж через 14 літ, його переклали з чеської на словацьку мову.

Ще одну цікаву історію досить важкого і тернистого шляху проникнення в Словаччину української художньої прози наводить М.Мольнар. Вона пов'язана з перекладом на словацьку мову відомої повісті Ю.Федьковича "Три, як рідні брати"..Вперше (без наведення прізвища автора) вона була опублікована в числах 19-22 "Katolickych Novin" за 1885 рік. А через кілька років ця повість вийшла окремим виданням як XI том бібліотечки "Дешеве читання" (м.Трнава). У 1904 році її знову перевидали.

Отже, уже на рубежі 50-60-х років XX ст. словацькому дослідникові удалося зробити, можна сказати, дуже цінне наукове відкриття, зокрема для тих, хто займається еволюцією словацько-українських літературних зв'язків. Адже йдеться взагалі про перше окреме видання українського художнього прозаїчного твору в перекладі на словацьку мову.

Поряд з цим М.Мольнар підкреслює, що в Словаччині в 70-х.роках XIX ст. великою популярністю користувались твори з козацькою тематикою представника української школи в польській художній літературі М.Чайковського, які почали перекладати на словацьку мову ще з 40-х років.

Таким чином, уважно проштудувавши численні матеріали монографії "Словаки і українці", можна цілком погодитись з думкою її автора, що XIX століття в історії літературних взаємин обох слов'янських народів не було насичене плідними результатами: "...протягом XIX ст. в Словаччині з'явилися такі переклади творів українських авторів і в такій кількості, що широка словацька громадськість не мала ніякої змоги хоча б у мінімальній мірі познайомитися з кращими здобутками української літератури. Художні твори українських авторів, перекладені словаками в XIX ст., не відбивали справжнього стану української літератури".

1.4. Висвітлення М.Мольнаром проблем літературних зв'язків словаків і українців у XX столітті.

Починаючи розгляд матеріалів книги "Словаки і українці" про словацько-українські літературні контакти у XX ст., слід звернути увагу на такий важливий фактор як снагу у їх розвитку окремих ентузіастів. На жаль, у XIX ст., як ми бачили, енергійного і знаючого пропагатора української літератури фактично не було. Мали місце лише окремі епізодични снаги. А от XX століття почалося із щасливої нагоди. Пов'язана вона із переселенням у 1903 році до Словаччини чеського літературознавця Франтішека Вотруби.

М.Мольнар підкреслює, що Ф.Вотруба виявив зацікавлення українською літературою ще під час навчання у гімназії південночеського міста Табор. Особливо йому імпонували твори Івана Франка та Василя Стефаника. Самотужки вивчивши українську мову, він став їх перекладати спочатку на чеську, а з 1903 року - і на словацьку мову. У цьому році переклав на словацьку мову 16 творів І.Франка, В.Стефаника, Б.Лепкого, причому деякі з них передруковувалися згодом по кілька разів. І взагалі першим в Словаччині звернувся до творчості Лесі Українки та Бориса Грінченка.

Саме завдяки енергійній популяризації творчості окремих українських письменників зусиллями Ф.Вотруби українська література поступово набувала авторитету в словацьких землях. Його перекладацька діяльність підкріплювалась публікацією статей про літературний процес в Україні. Зокрема в оглядовій статті "Українсько-руська видавнича спілка" (1903 р.) можна прочитати такі оцінки української літератури: "І сьогодні дихає українська література свіжістю, живе яскравим, плодотворним і урожайним життям всупереч усім перешкодам. Письменники, такі як Франко, Кобилянська, Коцюбинський, Стефаник, Лепкий проникли з своїми творами аж за кордон, і тут українська література внесла до літератури світової свою своєрідну, оригінальну ноту".

М.Мольнар у монографії показує заслуги Ф.Вотруби і в публікації словацькою мовою деяких зразків поетичної творчості І.Франка, Л.Українки, Б.Лепкого, пише про перекладацьку роботу В.Маковецького, завдяки якому в Словаччині здобула значну популярність творчість західноукраїнського автора історичних повістей і оповідань А.Чайковського. Пряму участь у доборі п'єси І.Франка "Украдене щастя" для словаків, які проживали на території теперішньої Румунії, брав словацький письменник Йозеф Грегор Тайовський. Таку його увагу до імені видатного українського письменника М.Мольнар пояснює близькістю художніх мотивів творчості обох митців.

Словацький дослідник ще до опублікування монографії "Словаки і українці" захистив кандидатську дисертацію "Тарас Шевченко у чехів та словаків", яка вийшла потім окремою книгою. Усе ж він не обминув нагоди ще раз зупинитись на аналізі непростого шляху поширення творчості Кобзаря у Словаччині і публікації про нього статей в словацькій пресі. Другий розділ пропонованої дипломної роботи присвячений якраз цій проблемі. І тому матеріали про Шевченка у цьому розділі подамо лиш у короткому викладі.

Ім'я Кобзаря з'явилось на сторінках словацької преси вельми запізно. Лише у 1863 році, уже після його смерті, в журналі "Sokol" була надрукована уже згадувана стаття словацького письменника Й.Заборського "Галичанин" і малоруська література", де лише названо ім'я Т.Шевченка. Через 3 роки газета "Pestbudinke Vdomosti" (ч.86) надрукувала короткі дані про його життя та діяльність до 1838 року.

Грунтовніше було написано про Т.Шевченка у нарисі з історії слов'янських літератур у журналі "Orol" (1874 р.). А перша окрема стаття про нього з уривками кількох поезій поета з'явилася у 1881 р. в газеті "Narodnie Noviny". І аж рівно через 30 літ у зв'язку із 50-річчям від дня смерті, а ще через 3 роки у зв'язку із 100-річчям від дня народження українського будителя, словацька преса відреагувала кількома статтями і публікаціями деяких його віршів.

М.Мольнар слушно зауважує, що українська поезія на початку XX ст. не викликала такого широкого зацікавлення словацьких перекладачів, як проза, а проте і в цьому напрямку відчувалися певні зрушення. Особливо щодо постаті Т.Шевченка. На думку дослідника, незначну кількість публікацій його поезій в словацькому перекладі винагороджували літературознавчі статті, які допомагали читацькому загалу Словаччини скласти чіткіше уявлення про Кобзаря. Але на подію, що дала змогу глибше пізнати творчість українського поета, довелося чекати аж до 1959 року, коли вийшло перше окреме книжкове видання його вибраних поетичних творів словацькою мовою.

Першу спробу грунтовного наукового аналізу зацікавлення словаків українською літературою і загалом культурою у монографії "Словаки і українці" Михайло Мольнар завершує 1918 роком, коли було створено незалежну Чехословацьку республіку після розпаду Австро-Угорської монархії. 5 останніх сторінок теоретичного матеріалу е коротким порівняльним оглядом стану словацько-українських літературних взаємин після 1918 року до середини 60-х років XX ст. Згадується зокрема про появу на початку XX ст. в словацькій пресі нової, наростаючої хвилі різних заміток і статей про закарпатських українців. Відзначається післявоєнний період, який став знаменний тим, що протягом неповних двадцяти років у Словаччині вийшло близько 80 окремих видань художніх творів українських авторів словацькою мовою.

Відмічено у монографії, що не всі перекладені твори однаково цінні, деякі з них уже незабаром після виходу в світ відійшли в забуття. Названо такі позитивні приклади, що в кінці 1956 року друковані органи Спілки словацьких письменників тижневик "Kulturny zivot" (ч.46) та місячник "Slovenske Pohlady" (ч.11) спеціально виділили значне місце українській літературі. А указаний місячник взагалі й був присвячений повністю. Широкий матеріал з української літератури був опублікований у тижневику "Kulturny zivot" 12 січня 1963 року.

Протягом 50-80-х років XX ст. М.Мольнар неодноразово звертався до проблеми словацько-українських літературних взаємин в періодичній пресі, наукових збірниках. Це статті, повідомлення, рецензії тощо. Назвемо деякі з них: "Українська література в Чехії і на Словаччині", "До питання проникнення української літератури в Чехію і на Словаччину", "Бібліографія словацьких перекладів творів Івана Франка", "Чеська та словацька література в українських перекладах", "Тарас Шевченко у словаків", "До питання iiширення творів Т.Шевченка в Словаччині", "До проблематики словацько-українських літературних відносин", "Іван Котляревський серед чехів та словаків", "Проблеми і перспективи словацької літературної україністики", "Чеські і словацькі мотиви в українській поезії", "Шевченків "Заповіт" у чехів та словаків", "Здобутки-словацької літературознавчої україністики", "Іван Франко про словаків", "Штефан Крчмері та українська література", "До проблематики словацько-українських літературних відносин", "Невідомі словацькі переклади поезій М.Рильського" та інші.

Можна, звичайно, висловити і певні зауваження до монографічного дослідження "Словаки і українці". Автор узяв за основу своїх наукових пошуків діяльність відомих представників словацької культури без грунтовної характеристики історичних умов, за яких вони жили і працювали, і тих соціальних процесів, що відбувалися в Словаччині (наприклад, словацького ренесансу, який справив певний вплив і на українське національне відродження у XIX ст.). Це тим більш важливо, що дослідник у своїй праці охопив великий відрізок часу - від ХVІ ст. до початку XX ст.

Недолік праці М.Мольнара слід вбачати і у деякій неповноті дослідження. Можливо, це викликано відсутністю необхідних матеріалів для вивчення такого великого періоду словацько-українських зв'язків або тим, що автор поставив собі за мету розкрити цю тему на підставі архівних і маловідомих джерел, зосередивши на них усю свою увагу.

Як уже згадувалось, багато джерел і матеріалів М.Мольнар вводить уперше у науковий обіг. Розуміючи їхню важливість для подальшого поглибленого вивчення розглядуваної проблеми, автор помістив їх у другій частині своєї праці, яка є збірником невідомих або маловідомих документів і матеріалів, що яскраво ілюструють розвиток словацько-українських зв'язків від ХVІ ст. до початку XX ст. Подаються вони мовою оригіналу. Так, безсумнівну наукову цінність має вміщений фотографічним способом перший закарпатський стародрук "Буквар язика словенска" И.Камеліса (1699 р.), який зберігся лише в двох примірниках за межами України.

Безумовно, цікавими і корисними для дослідників будуть стаття Л.Штура "Огляд часописів", враження Сама Халупки про українську пісню, його ж поезія "Козак" словацькою мовою, стаття Й.М.Гурбана "З літературного життя русинів", стаття П.К.Гостинського "З дружнього листа Мікулашу Догнані", статут "Матиці австро-угорських слов'ян", вірші И.Заборського "Павловичу" і "Добрянському", Я.Ботта "Відголос української думки", балада Й.Янча на українську тематику "Три брати", кореспонденція українських установ до Матиці словацької, уривок із статті П.Гечка "Слов'янські поети", статті Ф.Вотруби "Українсько-руська видавнича спілка", П.Кріжяка "Російська мова і український рух", інформація про постановку "Украденого щастя" І.Франка і кілька статей про Т.Шевченка, які були опубліковані у зв'язку з 100-річчям від дня його народження та 50-річчям від дня смерті.

Отже, як видно із поданого аналізу, монографічна праця Михайла Мольнара "Словаки і українці" є першим у словацькій україністиці грунтовним дослідженням, у якому систематизовано на належному фаховому рівні висвітлюються літературні взаємини словацького і українського народів.

2. М.МОЛЬНАР ПРО ПРОБЛЕМИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ТВОРЧІСТЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В СЛОВАЧЧИНІ.

2.1. Творчість Т.Шевченка в Словаччині у 2-й половині XIX ст.

і до середини 40-х років XX ст.

Навчаючись в аспірантурі приКиївському держуніверситеті імені Т.Шевченка Михайло Мольнар написав і захистив кандидатську дисертацію на тему: "Тарас Шевченко у чехів та словаків". Після успішного захисту ця дисертаційна праця у 1961 році вийшла окремою книгою в східнословацькому місті Пряшеві.

Названа праця дістала високу оцінку видатного українського поета і літературознавця академіка Максима Рильського. Він зокрема відмітив уміння М.Мольнара "не тільки наполегливо збирати потрібні матеріали, але й будувати на основі цих матеріалів стрункі концепції".

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes