Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі, Детальна інформація

Таким чином існує необхідність розглянути особливості регулювання банківської діяльності у внутрішньому законодавстві Франції (романо германська правова система) та Великобританії (англо-саксонська правова система).

Франція

Відповідно до статті 55 Конституції Франції міжнародні договори мають переважну силу перед національним правом. Однак існують певні перешкоди при застосуванні у Франції права Співтовариства.

Так найпершою перешкодою є небажання усіх французьких судів розглядати дійсність законодавчих актів та дії адміністрації як нормотворчі, так і виконавчі. Труднощі виникали при небажанні відмовитися від застосування французького права при колізії з правом Співтовариства. Крім того визнання пріорітету міжнародного права над національним за статтею 55 конституції ставилося у залежність: договір, що розглядається, повинен використовуватися і іншою стороною. Тобто застосування права Співтоваритсва у Франції залежить від застосування його другими державаими-членами.

Стосовно директив виникало ще більше проблем і відносно цього Державним комітетом було розтлумачено статтю 189 ЄС. Відповідно до цього тлумачення директива не має прямої дії, так як вона не дає безпосередньо прав приватним особам, але оскільки вона є обов’язковою у відношенні до очікуваного результату, то вона може бути підставою для анулювання акту чи адміністративного заходу нормативного характеру.

Статус права Співтовариства у Франції після прийняття поправок до Конституції, що були внесені з метою ратифікації Маастрихтської угоди, набув нової якості. Необхідність прийняття поправок була визнана рішенням Конституційної ради, в якому зазначалися невідповідності деяких положень Маастрихтського договору положенням Конституції Франції.

Відповіднодо законодавства Франції, банківське право складається з правил, що закріплюють статус підприємств, які займаються “торгівлею грошима”, а також підприємств, що сприяють такій діяльності. Вводячи в обіг гроші, надаючи за допомогою кредитів засоби платежу економічним агентам, банки частково виконують функцію держави – емісію грошей. За таких умов банківська діяльність є об’єктом жорсткого державного контролю, який необхідний як для укріплення авторитету державної грошової політики, так і для охорони інтересів вкладників.

Французька банківська система має багато підрозділів та багатоманітність структури. Виділяють крупні банки національної мережі та регіональні або місцеві банки. Одні заклади є універсальними банками, виконуючи всі операції, інші банки є спеціалізованими (іпотечні, кредитні, ощадні тощо).

Банки, які створені по типу акціонерних товариств і мають на меті виключно отримання прибутку, протистоять у Франції кооперативним банкам та сектору взаємного кредитування, для яких прибуток не є вирішальним.

Статус центрального банку країни визначається Законами “Про Банк Франції” від 4 серпня та 31 грудня 1993 року, якими було проведено реформу державного банківського регулювання. Відповідно до цих нормативів, так званий “благорозумний контроль” стосується фінансового положення підприємства (кредитоспроможності, ліквідності) і забезпечується адміністративними закладами.

Грошово-кредитна політика і відносини пов’язані з її впливом на діяльність банків повністю відносяться до компетенції Банку Франції, який повинен виконувати свої функції в руслі загальної політики уряду, але його рішення є незалежними. Держава не обмежується контролем, а і активно втручається у банківський сектор, стаючи кредитором, що виявляється у різних формах, наприклад, держава надає позики підприємстсам і створює державні і змішані банки (Французький банк зовнішньої торгівлі).

Після націоналізації в 1945 та 1982 роках значної частини банківського сектору, державна влада прагнула забезпечити собі право розпорядження вирішальними економічними важелями, діяти у напрямку раціоналізації фінансової економікита підвищення динамізму системи розподілу кредитів.

Сьогодні така політика одержавлення, яка суперечила світовим тенденціям розвитку, змінена. Відповідно до законів від 2 липня та 6 серпня 1986 року а також 19 липня 1993 року деякі крупні банки (“Сосьєте женераль”, “Креді комерсаль де Франс”, “Банк насьональ де Парі”) були повернуті в приватний сектор.

Зменшення ролі держави виявилося і в деяких інших аспектах банківської сфери, однак держава не відмовилася повністю від участі у фінансово-кредитних відносинах. Так, наприклад, деякі кредити, зважаючи на їх економічну та соціальну значимість (житлове будівництво, експортне та сільськогосподарсе кредитування тощо) надаються при допомозі держави під відсотки, нижчі від ринкових.

Французькі підприємства прийняли досить активну участь у сучаному розвитку міжнародної торгівлі і банки паралельно розширили свою діяльність у цій сфері у формі спеціалізованих кредитів.

Держава вносить свій внесок у ці операції через Французький банк для зовнішньої торгівлі, Французьку страхову компанію для зовнішньої торгівлі та Банк Фрвнції. Крім цього французькі банки займають важливе місце на міжнародному ринку капіталу. Вони діють за рахунок підприємств чи державних або приватних організацій як позичальники чи приймаючи участь у позичанні. Вони представлені серед провідних міжнародних фінансистів. Після ліквідації контролю за валютними курсами 1 січня 1990 року ці операції значно полегшилися.

Структурна інтернаціоналізація банківської системи Франції має двосторонній характер. З 19 століття крупні французькі банки утворили мережу структурних підрозділів та філій і їх присутність за кордоном продовжується.

Впровадження іноземних банків на теренах Франції не менше. Воно відбувається у формі відкриття нових відділень чи взяття під контроль існуючих французьких банківських установ.

Відновлення значного приватного банківського сектора не стало перешкодою у цьому. Кількість банківських відділень підпорядкованих іноземному контролю зростає. Існують об’єднані французькі та іноземні банки.

Інтернаціоналізація банківських структур отримала значний імпульс після визнання свободи заснування підприємств і свободи надання послуг відповідно до Другої банківської директиви ЄС від 15 грудня 1989 року. Завдяки цьому почала розвиватися європейська міжбанківська конкуренція.

Основним законодавчим джерелом банківського права Франції є Закон від 24 січня 1984 року. Закон містить лише декілька положень, що стосуються банківських операцій. Статус банку і функціонування кредитної установи в даний час піддається значному впливу приписам Європейської Ради.

Законом про банки від 1984 року створено Комітет по банківській регламентації (CBR), що повинен визнавати на базі закону та декретів про його застосування умови здійснення банківської діяльності.

Закон про банки від 12 червня 1941 року давав визначення банківської діяльності як прийняття внесків від населення і використання отриманих сум від кредитування та фінансової діяльності. Така компетенція банків була обмеженою і погано пристосованою до розвитку банківської діяльності, в якій роль послуг постійно зростала.

Закон про банки 1984 року містить не визначення, а перелік банківських операцій: “банківські операції включають отримання коштів від фізичних і юридичних осіб, кредитування операцій, а також надання клієнтам і державі платіжних засобів”.

Якщо ці операції характеризують банківську діяльність, то кредитним установам не заборонено виконувати як додаткові інші дії, що природньо супроводжують їх спеціальну активність. Також законом від 1984 року усім підприємствам, що займаються банківською діяльністю надано унікального статусу. Для цього використано родове поняття кредитної установи. Цією ознакою наділені "юридичні особи, що професійно і постійно здійснюють банківські операції“. Кредитування установ розрізняють не лише за розмірами, операціями, клієнтами, відділеннями, але закон розподіляє банки в залежності від умов їх утворення і функціонування.

Поняття кредитної установи походить від правових норм вироблених Європейським Співтовариством – Першої банківської директиви. Однак європейська і французька концепції банківської установи не співпадають.

Відповідно до директиви, банківська установа – це підприємство, що приймає кошти від юридичних і фізичних осіб і самостійно надає кредити. Крім того в Директиві не згадується про надання платіжних засобів і управління ними.

Відповідно до статті 18 параграф 1, банки можуть проводити всі банківські операції, тобто приймати внески на будь-який термін. Вони надають коротко і довгострокові кредити, можуть брати участь у підприємствах у розмірах визначених законодавством.

Закон схильний щодо створення універсальних банків, хоча кредитні установи зберігають свободу спеціалізації на певних операціях.

Фінансові компанії не мають права приймати від населення кошти до вимоги чи на строк від двох років, інакше як додаткові операції на умовах, що визначені Комітетом по банківській регламентації. Фінансування їх діяльності забезпечується лише власним капіталом і позичками від інших кредитних установ. Більшість таких компаній є філіями банківських груп. Фінансові компанії можуть виконувати всі банківські операції, що вказані у наданому їм дозволі.