Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі, Детальна інформація

\x4000\x6412\x0168\x120C\x0A00&\x460B

\x4000\x6412\x0168\x1500ансового стану.

Кредитні і фінансові організації, що входять до складу холдингу, на чолі якого як материнська структура знаходиться кредитна організація, підлягають консолідованому нагляду органів тієї держави, на території якої ліцензована материнська компанія. Якщо ж материнською структурою є фінансовий чи змішаний холдинг, що не є кредитною організацією, то консолідований нагляд за кредитними організаціями, що є дочірніми, буде здійснюватися органами тих держав, де вони ліцензійовані.

Якщо розглядати вимоги директиви ЄС від 6 квітня 1992 року в контексті Другої банківської директиви, то поєднання їх дій призведе до того, що компетентним органом, який здійснює консолідований нагляд, є орган держави походження кредитної організації, яка очолює банківську групу чи входить у її стуктуру.

Принцип консолідованого нагляду надалі відображено у Директиві ЄС від 29 червня 1995 року «Про покращення нагляду за кредитними організаціями», що була розроблена з метою пруденційного банківського нагляду шляхом усунення його недоліків, які виявилися від краху Банку міжнародного кредиту і торгівлі. Беручи до уваги структуру банку, що складалсася із багатьох дочірніх підприємств у різних країнах світу, що дозволило банку уникати ефективного нагляду, директива розробила поняття категорії «тісних взаємозв’язків» і запровадила додаткові вимоги стосовно широкого кола питань пруденційного регулювання і нагляду по відношенню до тих кредитних організацій, які є частиною «тісних взаємозв’язків».

Відповідно до положень директиви «тісний взаємозв’язок» означає ситуацію, в якій дві чи більше фізичні або юридичні особи пов’язані між собою:

системою участі, тобто володінням 20% чи більше акцій підприємства;

контролю, що означає певні взаємовідносини між материнською компанією і дочірнім підприємством або такі ж відносини між фізичною чи юридичною особою і підприємством; будь-яке дочірнє підприємство, створене не материнською компанією, а іншим дочірнім підприємством, повинно розглядатися як дочірнє підприємство материнської компанії, що очолює структуру.

Нові вимоги директиви стосовно банківського нагляду полягають у наступному:

директива встановила, що перед тим, як ліцензувати кредитну організацію, що відноситься до категорії «тісного взаємозв’язку», органи банківського нагляду повинні визначити, чи дозволяє структура «тісного взаємозв’язку” здійснювати ефективний нагляд за такою кредитною організацією;

директива визначила, що центральний адміністративний офіс кредитної організації повинен фактично знаходитися на території тієї держави-члена ЄС, де кредитна організація зареєстрована і ліцензована;

директива розширила перелік установ, яким органи банківського нагляду можуть повідомляти інформацію конфіденційного характеру, яка стосується стану та діяльності кредитної організації;

директива ввела положення про те, що аудитори кредитної організації повинні повідомляти органам банківського нагляду про всі факти, що стали їм відомі в ході аудиторської перевірки кредитної організації, які на їх думку загрожують фінансовій стабільності і розвитку, торкаються інтересів її клієнтів, свідчать про серйозні порушення принципів ефективного управління і тягнуть за собою відмову у видачі аудиторського сертифікату.

Можна передбачити, що закріплення більш жорстких стандартів пруденційного регулювання та нагляду в європейському банківському праві створює сприятливі умови для більш стабільного і надійного функціонування банків на території держав-членів ЄС і тим самим підвищує їх конкурентоздатність на світовому ринку банківських та фінансових послуг.

Директива щодо власних фондів дозволяє включати такі статті:

сплачена частина акціонерного капіталу та рахунки від надбавок до курсу акцій, включаючи усі привілейовані акції;

резервні фонди та прибутки перенесені на інший рахунок з рахунку прибутків та збитків наприкінці року;

резерв з переоцінки активів;

фонди для основних бенківських ризиків;

цінні папери з проміжним строком дії та інші вибрані документи;

зобов’язання членів кооперативних об’єднань та спільні, а також індивідуальні зобов’язання позичальників коштів;

сукупні привілейовані акції з фіксованим терміном і будь-який другорядний капітал.

Директива щодо коофіцієнту платоспроможності вимагає від банків зберігати капітал на рівні відповідної пропорції фондів. Відповідно до директиви щодо власного капіталу власні кошти кредитних установ становлять чисельник і вони відносяться до фондів та статей позабалансового звіту, які були вивірені стосовно ризиків. Отримане значення повинно наближатися до 8. Прийняття положень директиви щодо коофіцієнту платоспроможності є ще однією спробою визначення стандартів ЄС. Коофіцієнт має вираховуватися не менше 2 разів на рік. Коофіцієнт платоспроможності кредитної установи та її філії вираховукється на консоліфдованій основі.

Директива стосовно відмивання грошей (81/308) посилює зобов’язання держав-членів відповідно до Конвенції ООН проти незаконної торгівлі наркотиками і психотропними речовинами (Відень, 1988) та Конвенції Ради Європи щодо відмивання, розшуку, захвату і конфіскації кримінальних доходів (Стразбург, 1990). Директива щодо відмивання грошей зосереджується на цивільному, а не кримінальному праві і мала бути запроваджена у практику до 1 січня 1993 року. Країни-члени мусять забезпечити заборону відмивання грошей, пов’язаних з кримінальною діяльністю. Вони також повинні забезпечити, щоб фінансові установи чітко могли ідентифікувати своїх клієнтів, перш, ніж розпочати ділові стосунки. Будь-яка угода на велику суму (до 1999 року – 15 000 екю), або, коли сума менша, але існує підозра про відмивання грошей, потребує перевірки особи клієнта. Отримана інформація повинна зберігатися протягом 5 років з дня укладання контракту або з дня припинення відносин з клієнтом.

Кредитні установи ЄС повинні надавати інформацію про відмивання грошей відповідним державним структурам. Для цього вони створюють власну систему контролю, щоб прослідкувати достовірність інформації, поданої клієнтом. Підозріла угода не буде виконуватися, поки відповідні служби не перевірять відповідну інформацію. Державні служби можуть наказати банкам не виконувати контракт. Винятком є ситуація, коли затримка виконання викличе підозри у клієнтів перед проведенням перевірки. Директива зобов’язує держави-члени запровадити нормативи щодо права службовців чи керівників банків розкривати без перешкод інформацію стосовно клієнтів. При цьому директива не забороняє державам-членам приймати жорсткіші положення щодо заборони відмивання грошей.

Таким чином, ми бачимо, що положення директив ЄС в сфері банківської діяльності значним чином лібералізують рух капіталів, сприяють поширенню банківських операцій з цінними паперами по усій території ЄС. При цьому директиви знімають обмеження з поцедури легалізації банківських установ та висувають єдині банківські стандарти. Однак при цьому ряд банківських нормативів залишається в компетенції національних структур.

Отже директива як один з головних інструментів правового регулювання є досить ефективним засобом. Головним чином директиви висувають мінімальні стандарти, яких повинні дотримуватися у своїй діяльності національні банківські структури. Оскільки введення цих стандартів у використання здійснюється державами, то при цьому можна врахувати національні правові особливооості і використати методи впровадження директиви, які дадуть змогу найбільш ефективно її виконати.

§ 3 Національне законодавство держав-членів ЄС: роль у регулюванні банківської діяльності на прикладі Франції та Великобританії.

Співвідношення права ЄС і національного права держав-членів має певні аспекти. З однієї сторони право ЄС походить від національного права в тому розумінні, що держави добровільно відмовилися від частини державного суверенітету на користь ЄС. Держави делегували інституціям ЄС частину своїх повноважень. З другої сторони, право ЄС має обов’язкову силу та пряму, у більшості випадків, дію щодо національних систем права.

Разом з тим співвідношення права ЄС і національного права в кожній державі має свої особливості. Зокрема це стосується у багатьох випадках Великобританії, оскільки, на відміну від усіх інших держав-членів, вона належить до англо-саксонської правової сім’ї.