Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі, Детальна інформація

Саме директива покликана грати провідну роль у гармонізації права ЄС, що передбачається ст. 100 Договору про ЄС. Директиви можуть направлятися як усім державам-членам, так і якійсь із них окремо. Директиви не є обов’язковими для осіб, поки вони не будуть трансформовані у національне законодавство. Договір про ЄС передбачає відповідальність держави-члена за несвоєчасне проведення заходів по гармонізації законодавства.

Важливе значення серед джерел права ЄС посідає практика Суду ЄС. Рішення Суду ЄС на практиці використовуються як прецеденти. В компетенції Суду ЄС можна прослідкувати функції конституційного, адміністративного, цивільного, арбітражного та трудового судів. Тобто Суд ЄС, маючи виключне право тлумачити юридичні акти ЄС, опосередковано належить до нормотворців ЄС. Функцію правотворчості Суд виконує в процесі розгляду справ, тобто в процесі застосування права ЄС.

Таким чином можна зробити висновок, що хоча право ЄС базується на принципах міжнародного права, однак воно має ряд специфічних рис. Ці риси, в свою чергу, виявляються і у специфіці способу закріплення його джерел. Розмежування способів правового закріплення, розмежування компетенції щодо прийняття юридичних актів в установчих договорах чітко не визначено. А тому для їх класифікації доктрина виробила свої критерії. За будь яких обставин, право ЄС об’єктивно існує в певній формі, динамічно змінються та ефективно використовується для регулювання інтеграційних процесів в ЄС.

РОЗДІЛ 2

ЗАСОБИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЄС

§ 1 Установчі договори

Право є інструментом, що призначений для вирішення практично значимих задач суспільства, для задоволення інтересів людей. В теорії правознавства правові засоби розглядаються як інституційне явище правової дійсності, воно втілює регулятивну силу права. На рівні галузі правові засоби частіше це – юридичні способи вирішення суб’єктами відповідних задач, досягнення своїх цілей.

Таким чином, правовий засіб – це всі юридичні інструменти, за допомогою яких задовільняються інтереси суб’єктів права, досягаються поставлені цілі. Такі цілі можуть бути різноманітними, але врешті решт вони зводяться до впорядкування суспільних відносин.

До правових засобів можна віднести такі юридичні інструменти: норми права, правозастосовчі акти, договори, юридичні акти, суб’єктивні права, юридичні обов’язки, заборони, пільги, покарання.

При цьому головними ознаками, якими наділені ці інструменти є те, що вони:

виражають юридичні способи забезпечення інтересів суб’єктів права;

поєднуючись між собою, вони є основними частинами дії права, правового регулювання, правового режиму.;

мають правову силу і підтверджуються державою.

Правові засоби своєю дією показують можливості права, його потенціал у регулюванні суспільних відносин, в задоволенні різних правових інтересів індивідуальних і колективних суб’єктів. Правове регулювання здійснюється усією системою юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх впорядкування.

В процесі здійснення правового регулювання виявляється ще одне явище правової дійсності – механізм правового регулювання. Механізм правового регулювання – система правових засобів, що “організовані найбільш послідовним чином з метою подолання перепон, що знаходяться на шляху задоволення інтересів суб’єктів права”.

Говорячи про засоби правового регулювання в ЄС, необхідно найперше розглянути дію його основних інструментів: договорів, юридичних актів інституцій, національного законодавства держав-членів як складової частини правової системи ЄС.

Правова система Співтовариства може бути ефективною, якщо її норми “здатні діяти в рамках національних правових систем держав-членів і надавати права приватним особам та покладати на них обов’язки”.

Договори про ЄС є правовими документами, мають пряму дію, надають безпосереднє право і покладають обов’язки на окремих осіб та підприємства країн-членів. За визначенням Європейського Суду право ЄС “є новою системою правових норм, що створює новий правовпорядок, незалежний та відмінний від міжнародного права”.

Щодо регламентації банківської діяльності установчими договорами, то відповідні положення містяться в Договорі про Європейське Економічне Співтовариство, який надалі було змінено Договором про Європейський Союз (Маастрихтський договір).

Положення про створення та межі повноважень ЄСЦБ та ЄЦБ прийняті були Маастрихтським договором, що був підписаний 7 лютого 1992 року, а вступив в дію 1 листопада 1993 року. Однак фактичне створення ЄЦБ як окремої інституції було заплановано на 1998 рік. Так, положеннями статті 4-А визначається створення Європейської Системи Центральних банків та Європейського Центрального Банку. Європейська Система Центральних Банків (ЄСЦБ) – є об’єднанням центральних банків усіх держав-членів ЄС. Що ж стосується Європейського Центрального Банку (ЄЦБ) – це окрема інституція ЄС, яка наділена окремими повноваженнями центрального банку для діяльності в межах ЄС.

Повноваження ЄСЦБ та ЄЦБ регулюються статтями 105-109Ь Договору про ЄС. Метою створення ЄСЦБ стала необхідність підтримання стабільності цін в ЄС. Зважаючи на це ЄСЦБ покликана підтримувати спільну економічну політику, яка спрямована на досягнення цілей Європейських Співтовариств. При цьому діяльність ЄСЦБ базується на принципах відкритої ринкової економіки та вільної конкуренції. Задачі, які повинна вирішувати діяльність ЄСЦБ, стосуються визначення та здійснення валютної політики ЄС, проведення операцій з іноземною валютою, підтримання та регулювання офіційних валютних запасів держав-членів, а також сприяння функціонуванню системи платежів.

Стаття 107 Договору визначає, що в своїй діяльності ЄЦБ та особи, які працюють в ЄСЦБ чи ЄЦБ, є незалежними. Також вони не можуть давати вказівки ні органам Співтовариства, ні урядам країн-членів. Тобто при здійсненні своїх повноважень чи виконанні своїх задач та обов’язків ЄСЦБ та ЄЦБ, а також посадові особи цих структур, приймають свої рішення незалежно та неупереджено. В свою чергу Договір зобов’язує інституції Співтовариства та уряди держав-членів поважати цю незалежність та утримуватися від впливу на прийняття рішень як органами ЄЦБ, так і національними центральними банками.

Договір про ЄС також визначає і структуру та систему ЄСЦБ та ЄЦБ. Зокрема, стаття 6 визначає, що ЄСЦБ складається з ЄЦБ та національних центральних банків держав-членів ЄС. ЄЦБ при цьому є окремою інституцією та має статус юридичної особи. До органів ЄЦБ, що повноважні приймати рішення, відносяться Рада керуючих та Дирекція. Рада керуючих складається з членів дирекції ЄЦБ та з керуючих національних центральних банків держав-членів ЄС.

Що ж стосується складу Дирекції ЄЦБ, то Договір передбачає порядок її формування. Так, відповідно до положень статті 109а пункт 2, Дирекція складається з Голови, Заступника та чотирьох інших членів. Призначення членів Дирекції здійснюється з числа незалежних чиновників, які відповідають висунутим вимога, а саме: визнана репутація та професійний досвід у фінансових і банківських справах, а також належність до громадянства держави-члена ЄС.

З пропозицією кандидатур виступає Рада Міністрів, після їх погодження з Європейським Парламентом та Радою керуючих ЄЦБ. Остаточно кандидатури затверджуються одностайною згодою усіх держав-членів на рівні їх глав держав чи урядів. Строк повноважень членів Дирекції становить вісім років. Глова ЄЦБ має право брати участь у засіданні Ради Міністрів, якщо на такому засіданні обговорюються питання, що відносяться до цілей та задач ЄСЦБ.

Щорічно ЄЦБ надає звіт про діяльність ЄСЦБ та валютну політику за попередній рік. Звіт надається Європейському парламенту, Рааді Міністрів, Європейській Комісії та Європейській Раді.

Європейський Центральний Банк має виключне право санкціонувати емісію національних банкнот держав-членів Співтовариства. З переходом до єдиної грошової одиниці євро ЄЦБ отримав виключне право здійснювати емісію банкнот євро. Здійснювати безпосередній випуск монет можуть як ЄЦБ, так і національні центральні банки, однак такі монети повинні бути єдиними, аби мати статус законного платіжного засобу. При цьому допускаються певні національні елементи у зображенні на монетах, за погодженням цих елементів з ЄЦБ. Об’єм монет, які планується випустити, також повинен бути узгоджений з ЄЦБ.

ЄЦБ має право консультуватися з національними органами влади з питань, що входять до компетенції банку. Також ЄЦБ може подати свою думку інституціям Співтовариства чи національним оорганам з питань, які входять до його компетенції. В свою чергу, відповідно до статті 105 пункт 6, Рада Міністрів за пропозицією Комісії та за згодою Європейського Парламента, може покласти на ЄЦБ виконання особливих повноважень щодо нагляду за кредитними установами чи іншими фінансовими інститутами.

Як і інші інституції ЄС, ЄЦБ має право приймати юридичні акти. Сила таких актів залежить від їх виду. З метою виконання завдань, що поставлені ЄСЦБ, керуючись положеннями Договору про ЄС та Статуту ЄСЦБ, ЄЦБ наділений правом приймати у виключних випадках регламенти, а також приймати рішення, давати рекомендації та висновки. Будь-який регламент ЄЦБ має загальний характер і наділений обов’язкову силу для усіх держав-членів ЄС. Рішення ЄЦБ мають обов’язковість щодо держав, яким вони адресовані. В свою ж чергу, рекомендайії та висновки не мають обов’язкової сили. ЄЦБ може прийняти рішення щодо публікації своїх актів.