Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі, Детальна інформація

Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі
Тип документу: Курсова
Сторінок: 21
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 59.6
Скачувань: 1333
Крім визначення структури та встановлення функціональних повноважень Договір про ЄС наділяє ЄЦБ правом здійснювати стягнення, а саме: покладати разові штрафи та стягувати періодичні неустойки з осіб, які не виконують приписів актів ЄЦБ.

Таким чином, діяльність ЄЦБ значною мірою буде здійснюватися через систему національних центральних банків держав-членів. Це дозволить проводить єдину банківську політику, “здійснювати ефективний контроль за банківською діяльністю”, при цьому буде реально врахована специфіка банківської діяльності в кожній країні. Крім того, за час існування Співтовариств, центральні банки держав-членів вже зібрали значний досвід співпраці.

Розглянувши положення Договору про Європейське Економічне Співтовариство та положення Договору про Європейський Союз, можна стверджувати, що європейське співробітництво в області правового регулювання банківської діяльності мало за основу свого розвитку Римський договір 1957 року про створення Європейського Економічного Співтоваристваі. Правове регулювання співпраці в сфері банківської діяльності отримало продовження в наступних Договорах держав-членів, які відносяться до установчих, оскільки формування спільного внутрішнього ринку в банківському секторі економіки було тісно пов’язане із необхідністю завершення створення такого ринку в рамках Європейського Союзу в цілому.

Також європейське співробітництво в області банківського регулювання розвивалося через інституційний механізм міждержавного характеру. Європейське співробітництво надає значну роль Європейським Раді та Комісії (остання у своєму складі має департамент банків та фінансових інститутів), що є найголовнішими органами Європейського Союзу.

Наступним етапом стало введення в Договір ЄС положень про створення та визначення повноважень Європейського центрального банку. Загалом європейське співробітництво в області банківського регулювання розвивалося шляхом прийняття нормативних актів, які мають юридичну силу, тобто обов’язковий характер. Тому важливим у механізмі правового регулювання банківської діяльності в ЄС є те, що Договір про ЄС наділив і ЄЦБ правом приймати юридичні акти на рівні з іншими інституціями ЄС.

§ 2 Директиви ЄС

Першим важливим кроком на шляху розвитку європейського співробітництва в області правового регулювання банківської діяльностів рамках ЄС було прийняття Директиви ЄС “Про координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій”, що у подальшому отримала назву Першої банківської директиви. Ця директива заклала основи європейського банківського права і містила у собі ряд ключових положень. Її роль полягає у тому, що ця Директива:

усунула більшу частину перепон на шляху досягнення свободи заснування банків та інших кредитних організацій (стаття 4);

розробила загальне визначення кредитної організації і встановила вимогу обов’язкового ліцензування банківської діяльності;

визначила загальні стандарти державного ліцензування банківської діяльності;

визначила основний принцип співробітництва органів банківського нагляду держав-членів і запропонувала Комітет банківських радників як одну з форм такого співробітництва;

встановила принципові правила стосовно відкриття філіалів кредитних організацій третіх країн на території держав-членів.

Так, за Директивою, кредитною організацією визнавалося підприємство, діяльність якого полягає у залученні депозитів (вкладів) чи інших коштів на зворотній основі від громадськості та у видачі кредитів від свого імені та за свій рахунок. Таким чином, основною характеристикою кредитної організації Директива визнає прийом депозитів і видачу кредитів.

Прeамбула Першої директиви з банківської справи визначає, що “до філій кредитних інститутів, головні контори яких перебувають за межами Співтовариства, у всіх країнах-членах мають застосовуватись однакові правові норми”. Директива вимагає, щоб усі країни-члени ставилися до таких філій не більш сприятливо, ніж до відділень кредитних установ Співтовариства.

Однак Перша банківська директива не усунула усіх перешкод для створення єдиного внутрішнього ринку ЄС. До таких перешкод слід віднести:

для відкриття філіала кредитної організації держави-члена ЄС необхідно було отримати відповідні дозволи від уповноваженого органу держави-члена, на території якої планується відкриття філії;

було неможливим надання транскордонних банківських послуг;

банківська діяльність по суті не отримала визначення.

Директива ЄС від 15 грудня 1989 року, яка мала таку ж офіційну назву, а у подальшому стала Другою банківською директивою, повинна була виправити всі недоліки попередньої Директиви.

Основною метою Другої банківської директиви було створення єдиного ринку банківських послуг в рамках ЄС і без будь-яких бар’єрів для транскордонного надання таких послуг чи відкриття філій.

Друга банківська директива базується на принципах, що виражають сутнісні елементи європейського банківського права в даний час:

Єдина банківська ліцензія, що надається за принципом взаємного визнання. Цей принцип уповноважує кредитну організацію, яка отримала банківську ліцензію на території однієї держави-члена, здійснювати банківську діяльність, вказану в Додатку до Директиви, на території будь-якої іншої держави-члена як шляхом надання транскордонних послуг, так і шляхом відкриття філіала. Таким чином, банківська ліцензія, що видана на території одної держави-члена, має бути визнана у всіх інших державах-членах ЄС відповідними органами банківського нагляду.

Принцип контролю органів банківського нагляду держави походження. У відповідності до даного принципу органи банківського нагляду держави походження (тобто тієї держави, де діяльність банківської установи була ліцензійована) несуть відповідальністьза здійснення наглядових функцій по відношенню до діяльності кредитної організації, включаючи банківські операції і за межами держави походження. Органи банківського нагляду держави перебування (тобто держави, на території якої кредитна організація здійснює свою діяльність) зберігають за собою частину контрольних функцій, які не були закріплені у відповідних актах європейського законодавства за органами держави походження.

Принцип формування мінімальних стандартів пруденційного регулювання. Цей принцип встановлює мінімальний розмір статутного капіталу (власних засобів) кредитної організації, які необхідні для отримання ліцензії та ведення банківського бізнесу;

вимоги до контролю за участю кредитних організацій у небанківському секторі економіки, вимоги до контролю за крупними акціонерами.

Як видно з вище зазначеного, значним елементом розвитку європейського співробітництва в сфері правового регулювання банківської діяльності є принцип єдиної банківської ліцензії, що має за основу доктрину визнання. Цей принцип означає, що у випадку ліцензування кредитної організації в одній із держав-членів ЄС, то філії, що відкриті цією кредитною організацією на території інших держав-членів, не потребують нового ліцензування, а відкриваються шляхом повідомлення органів банківського нагляду держави перебування.

Принцип єдиної банківської ліцензії базується на доктрині взаємного визнання, встановленого Європейським Судом в 1978 році: якщо товари були законно введені у торгівельний обіг на внутрішньому ринку однієї з держав-членів ЄС, то інші держави-члени зобов’язані визнати цей факт і відкрити вільний доступ на свої внутрішні ринки. У даному рішенні Європейського Суду мова йде про торгівлю товарами, однак Європейська Комісія розробила документ “Закінчення створення внутрішнього ринку”, 1985 рік, в якому було застосовано це визначення Суду до поняття транскордонного надання послуг і заснування підприємств у фінансовому секторі економіки, при цьому банківські операції було віднесено до категорії фінансових продуктів поряд із страховими полісами, ощадним кредитом, колективними інвестиційними фондами тощо.

Доктрина взаємного визнання, що закріплена у Другій банківській директиві, суттєво відрізняється від доктрини національного режиму. Саме вона була обрана для побудови єдиного банківського ринку в Європейському Союзі, оскільки доктрина взаємного визнання веде до процесу лібералізації банківського регулювання та до посилення конкурентної боротьби в банківському секторі економіки. Так, якщо банківське право однієї держави-члена ЄС встановлює жорстке регулювання діяльності кредитних організацій, ліцензованих на його території, а у відповідності до європейського банківського права на її території функціонують кредитні організації, які ліцензійовані в інших державах-членах ЄС з менш жорсткими регулятивними вимогами, то власні кредитні організації держави будуть знаходитися в несприятливому положенні в ході конкурентної боротьби на ринку фінансових послуг по відношенню до “прибулих” кредитних організацій. Таким чином, є закономірним висновок про те, що принцип взаємного визнання, що лежить в основі закінчення процесу створення внутрішнього ринку ЄС, обумовив розвиток економічної лібералізації в цілому, зокрема і на ринку банківських послуг.

Треба зазначити, що принцип взаємного визнання банківських ліцензій діє лише по відношенню до тих банківських операцій, які визначені у Додатку до Другої банківської директиви. До цього переліку віднесені:

прийом депозитів (внесків) на зворотній основі від населення;

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes