Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі, Детальна інформація

надання кредитів, в тому числі:

ощадний кредит;

кредит під заставу нерухомості;

фінансування торгівельних правочинів (включаючи форфейтинг).

фінансовий лізинг;

переказ грошових коштів;

випуск та оплата платіжних документів (кредитних карток, дорожних чеків, платіжних доручень тощо);

надання гарантій та поручительств;

операції, що здійснюються за власний рахунок чи за рахунок клієнта:

з інструментами валютного ринку (чеками, векселями, депозитними сертифікатами тощо);

купівлі-продажу іноземної валюти;

з фінансовими ф’ючерсами і опціонами;

з процентними ставками і валютообмінними курсами;

з обіговими цінними паперами;

емісія акцій і заходи для її забезпечення;

надання консультаційних послуг підприємствам по структурі капіталу, промислової стратегії, злиття та придбання нових підприємств;

брокерські послуги на валютних ринках;

депозитні послуги та проведення операцій з цінними паперами;

оцінка платежів та кредитоздатності клієнтів;

надання в аренду сейфів для зберігання цінностей і документів.

Відповідно до принципу взаємного визнання будь-яка кредитна організація, що ліцензована у державі походження, може здійснювати у державі перебування і такі банківські операції, які не передбачені у законодавстві держави перебування, за умови що вони входять до зазначеного переліку. Разом з тим, навіть якщо банківська ліцензія держави перебування і дозволяє виконувати такі банківські операції, які не входять до переліку Другої банківської директиви, то в такому випадку кредитна організація не може їх здійснювати на території держави перебування.

Таким чином, перелік банківських операцій, що містяться у Додатку, дозволяє зрівняти умови конкуренції для кредитних організацій на території держав-членів ЄС шляхом визначення “меж дозволеного”.

Також треба відзначити, що Друга банківська директива ввела в європейське банківське право концепцію “універсального банку”, що поєднав у собі класичні банківські операції (депозитні, кредині, розрахункові тощо) з операціями на фондовому ринку (торгівля цінними паперами, депозитарні послуги тощо). Даний перелік банківських послуг достатньо повний, аби відобразити реальності фінансового ринку та стерти розподіл між поняттями комерційного та інвестиційного банку.

Той факт, що у Додатку до банківських операцій містяться всі форми і види операцій з цінними паперами, здійснює суттєвий вплив на деякі країни-члени ЄС – Італія, Іспанія, Греція, Португалія – в яких різні види банківських операцій та операції з цінними паперами були розділені.

Отже, як ми бачимо, Друга банківська директива не створює банківської ліцензії Союзу, однак вона надає юридичної сили банківській ліцензії, що видана на території однієї держави-члена ЄС, в рамках усього Європейського Союзу. Тобто банківська ліцензія, що видана в одній державі, дійсна на території усіх держав-членів ЄС.

Мінімальні стандарти пруденційного регулювання, зазначені в Другій банківській директиві, було розвинуто в подальших директивах, до яких слід віднести:

“Про власні кошти кредитних організацій”, 17 квітня 1989 року;

“Про індекс платіжоспроможності кредитних організацій”, 18 грудня 1989 року;

“Про нагляд за кредитними організаціями на консолідованій основі”, 6 квітня 1992 року;

“Про моніторинг і контроль за крупними кредитними ризиками кредитних організацій”, 21 грудня 1992 року;