Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі, Детальна інформація

Правове регулювання банківськоїдіяльності в Європейському Союзі
Тип документу: Курсова
Сторінок: 21
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 59.6
Скачувань: 1336
незавершенясть формування, а тому можна відмітити його дію на межі міжнародного та національного права.

Як бачимо з викладеного вище, право ЄС є сукупністю норм, приписів, інститутів та принципів, які покликані закріплювати волю та інтереси Союзу як інтреси транснаціональні. При цьому мається на увазі, що воля та інтереси держав-членів, як первісні на момент створення Співтовариств. Ці інтереси держав-членів перетворилися на один спільний, але не шляхом поєднання усіх окремих інтересів кожної держави, а шляхом їх узагальнення.

§ 2 Класифікація джерел права ЄС

Аби повноцінніше розглінути поняття права ЄС та з’ясувати його суть необхідно розглянути і його систему джерел.

Як зазначалося раніше, основою права ЄС є установчі договори, які започаткували три Співтовариства. В системі права ЄС установчі договори посідають чільне місце. Від початку діяльності Європейського Співтовариства його право формувалося на підставі цих договорів. Завдяки цим міжнародним договорам були засновані інститути з окремими повноваженнями та незалежною системою права, в межах якої ці інститути, країни-члени та їх громадяни користуються правами та мають обов’язки.

Суд ЄС визначив, що Договори, які засновують ЄС, є дещо більшим, ніж просто міжнародні договори. Вони створюють своєрідну Конституцію Співтовариства, а закріплені у них правові норми складають систему внутрішнього права Співтовариства.

До установчих слід віднести договори, які призвели до створення кожного з трьох союзів, а також ті, які вносять поправки до них. До таких договорів належать:

Договір про ЄОВС.

Договір про ЄС.

Договір про Євроатом.

Конвенцію про деякі інститути, спільні для Європейських Співтовариств.

Конвенція про заснування Єдиної Ради та Єдиної Комісії Європейських Співтовариств.

Перший бюджетний договір.

Перший договір про приєднання (Данія, Ірландія, Сполученене Королівство).

Другий бюджетний договір.

Другий договір про приєднання (Греція).

Третій договір про приєднання (Іспанія, Португалія).

Єдиний Європейський акт.

Договір про Європейський союз.

Угода про Європейський економічний простір.

Четвертий договір про приєднання (Австрія, Фінляндія, Швеція).

Консолідований (Амстердамський) договір.

При класифікації джерел права ЄС вчені найбільше схиляються до поділу його на первісне та похідне. При цьому до первісного відносяться перераховані вище установчі договори. Характерною ознакою первісних джерел визначають їх створення безпосередньо волею держав-членів ЄС. Д. Ласок та Д. Бридж визначають особливістю договорів як “конституції” ЄС те, що ці договори не потребують втручання інституцій ЄС для їх викнання, а мають пряму дію в кожній з держав-членів.

До похідних джерел права ЄС відносяться ті акти, які створюються ніби “зсередини”, тобто це акти інституцій ЄС. Відповідно до ст. 189 Договору про ЄС “для виконання своїх задач Європейський Парламент спільно з Радою, Рада і Комісія приймають регламенти, директиви і рішення, дають рекомендації і висновки”.

Регламент призначається для загального обов’язкового застосування. Він підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах ЄС.

Директива також є обов’язковою для кожної держави-члена, однак при цьому національним урядам належить право вибору форм і методів виконання приписів директиви. Що ж до рішення, то воно є обов’язковим в усіх його частинах для того, кому воно адресоване.

Також слід зазначити, що інституції ЄС можуть приймати інші акти, які не мають обов’язкової сили – рекомендації та висновки, а також акти неюридичного характеру – проекти. Програми, меморандуми тощо.

Регламенти відрізняються від інших актів ЄС тим, що вони мають найбільш загальний характер, вони обов’язкові для держав-членів та мають на їх території пряму дію без трансформації в правову систему чи схвалення. За допопмогою регламентів нормуються найбільш важливі питання політики ЄС.

Рішення слід розглянути як наступний акт інституцій ЄС. Як і регламент, рішення має обов’язкову силу для тих, кому воно адресоване: держава-член, її юридичні та фізичні особи. Рішення відрізняється від регламента більшим ступенем конкретизації, та адресною обов’зковістю.

Наступним за значенням юридичним актом є директива. Специфіка директив полягає в тому, що обов’язкові приписи директив держави-члени виконують засобами та методами, які вони обирають самостійно. Завдяки цьому вдається поєднувати єдину політику ЄС та місцеву специфіку країни.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes