Духовне життя України в литовсько-польський добі, Детальна інформація

за це прийняти унію. В 1274 р. був скликаний у Ліоні собор, на якому ухвалено, що

Грецька Церква, зберігаючи свої догмати та обряди, має лише визнати примат

папи, але унію не прийняло ні духовенство Греції, ні народ.

Не торкаючись давніх часів історії України, нагадаємо деякі події останніх двох з

половиною століть. У 1396 році говорим) про мйжлмвість сполучення

Православної та Католицької Церков на нараді Ягайла з митрополитом Кипріяном

Цамблаком; поділяючи бажання об'єднати Церкви, митрополит вважав за конечне

скликати для цього собор, про що сповістив патріярха. На тому справа й

закінчилася.

Року 1418 питання унії було порупгеие на Констанцьігому Соборі, але знову в

площині скликання собору з участю з обох сторін знавців канонічного права.

Найактуальніше постало питання унії на Фльорентійському Соборі в 1439 році,

коли митрополит Ісидор, грецький патріот, приєднався до унії, розуміючи її, як

творення Єдиної Церкви. В Україні, крім невеликого числа маґнатів, широкі маси

залишилися при своїй вірі, хоч не виявляли ворожости до унії. Проте, латинське

польське духовенство виявляло до неї ворожість.

З середини XVI ст. появляються палкі полемісти, які ведуть боротьбу проти

Православної Церкви, Серед них визначалися Бенедикт Герберст, галичанин з

Перемищини, та Петро Скарга (Павензський), єзуїт. У своїй книзі «Про єдність

костьолу Божого (1577) р.) Скарга гостро засуджував православну віру і доводив

конечну потребу злуки з Римом, покликаючись при тому на перспективи розвитку

освіти та культури і на матеріяльні вигоди для української шляхти, які дала б їй

унія, а ще більше для православного духовенства, яке вийшло б із приниженого

стану. Він вважав, що справу злуки повинен вирішити Собор із православних та

католиків. Цю блискучо написану книжку присвячено князеві Костянтинові

Острозькому.

Справу унії підтримували — папський легат Антоній Поссевінс. який їздив у цій

справі до Москви, та другий легат Нунцій Бальо-нетто, який мав у тій справі

конференції з кн. К. Острозьким та його синами.

Костянтин Острозький (1527-1608), «некоронований король України», був одним із