Духовне життя України в литовсько-польський добі, Детальна інформація

жадному чужинцеві не буде дано. І дійсно, волинська шляхта найдовше зберігала

українську культуру. Однак, ще Вітовт почав надавати волинським містам

німецьке право, при чому цим правом могли користатися тільки «люди св.

Римської Церкви». Так українських міщан усувалося від права самоврядування.

Пізніше, в XVI ст., в деяких містах, як Крем'янець, Берестя, дано право брати

участь в самоврядуванні і православним українцям, але в певній пропорції з

католиками.

З часом польська шляхта появляється і на Волині, головним чином через шлюби з

місцевими панянками та вдовами. Пани-Рада вживали заходів, щоб обмежити цей

процес: забороняли давати землю в посаг тим, що одружуються з чужинцями,

дозволяли замінювати землю грішми. Але це не могло затримати процесу, і баг.т)

поляків здобували українські маєтності, а інеді — переводили іл просто під

польську владу.

Звичайно, українська шляхта, яка чисельно переважала польську, могла б дати

відсіч, стати на захист української культури, але трагедія була в тому, що її

спокушали польська культура, тісніший зв'язок з нею, привілеї, які забезпечували

їх в урядах.

Величезну вагу в цьому процесі мала польська колонізація Задніпрянських земель

після Люблинської унії, коли там у басейнах Сули, Удаю, Сніпороду, Ворскли

оселювались на величезних лятифундіях польські магнати. Доля цих земель

вийняткова: в них не було жадної адміністрації, ні суду. Єдиним носієм влади на

всю країну був воєвода Київський. Таким чином магнати — власники лятифундій

— фактично були повними господарями країни й сила їх була правом.

Такі ж лятифундії творяться на Сіверщині, після «вічного» миру з Московщиною.

Польські елементи значно слабше просякали в міщанську масу східньої України;

навіть на Поділлі польський елемент по містах був слабий. Взагалі Подніпров'я до

самої Хмельниччини задержало український характер. У Борисполі, наприклад, в

реєстрах 1614 року не було жадного польського прізвища. Так само в новій

колонізації України польськими дідичами селяни були українці, а не поляки.

Трагедією цього процесу польонізації України було те, що в свідомість широких