Духовне життя України в литовсько-польський добі, Детальна інформація

мас народу твердо входять поняття «вищости» та «нижчости»: вищости польської

культури, польської мови, католицької віри; нижчости української народности,

мови, православної віри. Поняття «лях», «католик» протиставляться поняттю —

«русин», «схизматик».

Зростання національного та релігійного шовінізму — явище нове для України. За

княжої доби не було ні того, ні другого, навпаки, існувала повна толеранція, яку

добре передавали слова: «сина та ону віру Бог дав». Тепер шириться релігійний

антагонізм, головним чином внаслідок нетерпимости поляків. Виявів його було

багато, починаючи з листа краківського біскупа середини ХП ст. Вернардова з

Клерво про єретичність русинів. Цю нетолерантність угорці виявляли в не меншій

мірі в часах окупації. З половини XVI ст. становище зміняється.

Окремі епізодичні випадки заміняє вже систематично підкреслюване презирство до

українського народу, для якого вживається термін «хлоп, а з того — хлопська мова,

хлопська віра... Цю «хлопську віру поляки — «юберменші» України — звуть «ере-

тицькою», «схизматицькою», і в поняттях українця православна віра

ідентифікується з українською народністю.

б) Церковне життя. У Великому Князівстві Литовському складалося не так, як за

Княжої доби. Тоді князі були протекторами Церкви, і опіка над Церквою була

справою їх чести. Кожен князь по змозі будував храм, в усякому разі офірував для

нього ікони , хрести, сосуди, гроші, землі. Таких князів мало було у Великому

Кйязівнстві Литовському, хоч деякі з них литовського походження залишили по

собі добру пам'ять: Любарт збудував собор св. Івана в Луцьку, Володимир

Ольгердович підтримував Києво-Печерський манастир, його син Олелько та унук

Семен уславилися щедрими пожертвами на церкви. Українське велике панство

робило щедрі подарунки церквам; князі — Ходкевичі, Дашкевичі, Голь-іданські,

Острозькі, Глинські та інші — обдаровували церкви та манастирі. Дехто з панів, як,

наприклад, Загоровський, влаштовували при церквах шпиталі для старих, хворих, а

дехто — школи.

У Великому Князівстві Литовському найбагатшими церквами були Луцька та

Володимирська, які володіли кількома містечками та селами; за ними йшла катедра