Методи кількісного аналізу ризику господарської діяльності, Детальна інформація

2002 0,286 0,23

2003 0,56 0,20



Нижче на рис. 2 представлено графік зміни коефіцієнта ризику в часі (за період з 2001 по 2003 р.) і його екстраполяція за допомогою степеневої функції на 2004 р.

З графіка випливає, що спостерігається тенденція до росту рівня ризику, згідно з прогнозом у 2004 р. коефіцієнт ризику зросте до 0,6 (критичний рівень ризику, див. рис. 1).



— *— Статистичні дані — — Апроксимація і прогноз

Рис. 2. Прогноз зміни рівня ризику

Даний метод дає досить точні результати при дотриманні трьох основних умов:

наявність достовірних статистичних даних не менш ніж за 3-5 попередніх періодів господарювання;

наявність чітко виражених тенденцій зміни рівня ризику в минулому і сьогоденні;

виявлені тенденції змін оціночного показника зберігаються і у прогнозованому періоді часу (це може бути при аналогічних зовнішніх умовах в аналізованому та прогнозованому періодах часу).

В умовах різких різноспрямованих змін зовнішнього і внутрішнього середовища господарювання даний метод практично не застосовується. Крім того, він більшою мірою орієнтований на констатацію існуючого положення, ніж на прогнозування майбутніх результатів.

Різновидом даного методу є метод Монте-Карло, який за допомогою імітаційного аналізу дозволяє встановлювати ймовірності та величини змін оціночних характеристик проекту при можливому настанні несподіваних кризових ситуацій. Даний метод вимагає побудови і серйозних досліджень математичних моделей.

Метод оцінки фінансової стійкості (аналізу доцільності витрат)

Метод орієнтований на оцінку фінансової стійкості підприємства (проекту) і на ідентифікацію на цій основі потенційних зон ризику .

Виділяють два його різновиди: 1) фіксація фінансового стану підприємства (оцінка фінансової стійкості); 2) зіставлення фінансової стійкості підприємства до і після впровадження аналізованого проекту (оцінка доцільності витрат). Віднесення фактичного або прогнозованого (у результаті впровадження проекту) стану підприємства до однієї з областей фінансової стійкості (нестійкості), і відповідно, областей ризику, виконується на основі аналізу достатності обігових коштів (власних або позикових) для формування запасів і покриття витрат, пов'язаних з виконанням розглянутих видів діяльності (проектів).

Для цього використовують наступні показники:

Ес надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів, необхідних для функціонування підприємства або реалізації проекту;

±Ет надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових обігових коштів;

±Ен надлишок (+) або нестача (-) загальної величини обігових коштів (з урахуванням середньострокових і довгострокових, а також короткострокових кредитів і позик).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелами їхнього формування.

Для їхнього визначення використовують балансову модель стійкості фінансового стану підприємства, то має такий вигляд:

О+ Z + Ra = Дс + Kc.д + KK+RK, (2)

де О - основні засоби і вкладення; Z - запаси і витрати; Ra - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи; Дс - джерела власних коштів; Kс - середньострокові, довгострокові кредити і позикові кошти; Кк - короткострокові кредити (до 1 року), позички, не погашені в термін; RK - кредиторська заборгованість і позикові кошти.

Величина власних обігових коштів визначається як різниця між величиною джерел власних коштів і величиною основних засобів і вкладень:

Ес = Дс - О, (3)

відповідно їхній надлишок (+) або недолік (-)

±Ес = Eс - Z. (4)

Надлишок (+) або нестача (-) власних, а також середньострокових і довгострокових позикових коштів