Методика вивчення творів різних жанрів, Детальна інформація

І Героями - в рідній школі,

І Зірками - у центрі світу(1,20).

Поезії В. Китайгородської часто нагадують народні пісні. Прикладом може бути вірш із розглядуваного циклу “Пісня для матері”, написаний, як вказує сама авторка, за народними мотивами. У творі поєднана ніжність і любов до матері з сумом за минулими літами, які не вертаються з далекого вирію.

Поетеса розповідає, як мати на весні вийшла виглядати, чи не вертаються з вирію молоді літа:

Ой верталися, не сіли у дворі,

Тільки крилонька шуміли угорі.

А чи хату не впізнали, чи село,

Чи боялися натужити крило ? (1,16).

Мати просить: “Та сідайте, журавлята, у саду”. Але “журавлята”- літа не слухають, високо пролітають над садом, подвір’ям, над засмученою жінкою.

Ой високо сива зграя проліта -

Не вертаються із вирію літа(1,17).

Ліричні героїні вірша “Виноградна колиска”(так названа збірка «не без конкретного образу: дбайливими рухами батька їх [Китайгородських - О.М.-С.] обійстя в Нагорянах на Кельменеччині справді нагадує зелене, виноградом виткане шатро, а талановитою душею матусі вигаптувані вишиванки роблять його світлицею”(15,3.)) ”здається, я малою не була” - згадує своє дитинство, яке промайнуло поміж ”виноградів, високих козаків”, що колихали її “на долонях”. Але дитинство минуло, пройшли роки, з’явилось мале ”виноградоволточко”, яке нагадує авторці себе в дитинстві:

Мого дитинства виноградна вість

Простягнулась через літа до мене -

Під хатою задумано стоїть

Моє виноградяточко зелене (1,18).

З вірша “Лист від матері” звучить сумно:

Вернися, Віронько, до себе,

Давно ти дома не була,

Тобі дощу напитись треба

І надивитися села (1,18).

“Далі поетеса роз’яснює загадкову формулу ”вернися до себе”, - вернися в “дитинну простоту». Саме вернися, а не втечи, не заховайся від “буденних справ”, “дрібниць”. “Дитинна простота” тут - як прагнення духовної досконалості, безпосереднього і чистого самовираження.

М.Лазарук зазначає: “останні чотири рядки, наче писані іншою рукою, випадають із загальної оркестровки”. Бо є навіщо вертатися до себе, якщо далі звучить таке, “не охолонь на білім світі, ти палко так знайшла (!) його. В житті найвище треба вміти у серці зберегти вогонь” (9,8). “Це вже давно відомі істини, що віджили себе в поезії” (10,12). Має рацію Лаза рук, але “давно відома істина” у вірші В. Катайгородської має своє обрамлення, якого не знайдеш ні в кого. На нашу думку, ці чотири останні рядки абсолютно для “рецензованої збірки”. Бо зберегти у серці вогонь любові до батьківщини, вміти поважати її і шанувати своїх земляків, по-справжньому радіти випадковій зустрічі з ними - це істина, яку, на жаль, пам’ятають усі, а часто і нехтують нею.

Глибокою інтимністю пройнята “Ідилія” В. Китайгородської:

Моя верба колише світ:

“Ой люлі, світочку зелений,“-

. . .

А я, а ти під небом цим -

щасливі, молоді крилаті.

Дзвінки краплиночки роси