Методика вивчення творів різних жанрів, Детальна інформація

До творів інтимно-пейзажної лірики віднесемо «Ясеню-ясеню», «Розвесніє-оселюсь у домі», «Місяць зірку здоганяв», «Розпатлана хмара». Через застосування усоблення віврші нагадують народну творчість — пісню, казку, які оповідають про щасливе кохання: «Ясен торкнеться світлого стану [зірниці]», «[місяць] нахилився над саму холодну воду, щоби зіроньока не плавала сама».

В. Китайгородська по-філософськи осмислює життя у своїх творах. Зозуля «переховує день у вік», і ровесники, які були «такі маленькі, як метелики у травні», «як мачкове зеренце» раптом зрозуміли плинність часу:

І пройшло немало часу...

Ми почули...,

Як відстьобується нитка

Тої дощової пряжі,

Що її одвічна жінка

обриває раз-у-раз (2,31)

«жінка» — це доля змотує рани у колобок. Пройде час, і зима, « що тримає срібний перстень у редці» пофарбує сивим димком скроні вже зрілої людини. У поезії «Цей чоловік шукаї щось в саду» ліричний герой змирився з тим, що молоді літа залишились позаду і він з покірністю і повагою прийняв удар від природи цілу скриню років:

До чоловіка підійшла зима,

І він поцілував її у руку (2,54)

Життєрадісний ліричний герой стверджує :

Людино, а щасливі ж ми !

Цілує нас у очі літо,

і голубим, квітчастим світом

хтось їде білими саньми (1,11)

Наче продовженням до цього сказаного є «Вірш без початку і кінця», в якому ліричний герой тішиться життям, навіть «хочеться вдихнути просто диму з листя». Хочеться напитися сваволі — весняної патоки згори», робити те, що хоче твій хороший настрій.

Вражає своєю правдивістю і актуальністю вірш про «Нардепів», в якому В.Китайгородська зобразила реально шлях народного обранця від «раба земного і Божого» до «дивного іменіі: Нардеп». І якби не зашкарубли свого часу «молоді ведмежі шкури», то може б «сини свого народу» не кидали «своєму роду в нагороду» лише, на жаль, «на сіль і хліб» і не завжди тих, хто допоміг вдертися вгору, лише «мурашиним вертопом», над яким можна знущатися досхочу:

Вони — раби земні і Божі,

тримають вас, колишуть вас,

І ви на них обличчам схожі,

Поки прийде прощання час.



А він приходить. І за мури,

За терикони кам’яні,

За молоді ведмежі шкури

несе вас вгору від рідні.



І ви - сини свого народу,

І дар приймаючи Олімп,