Микола Костомаров, Детальна інформація
Микола Костомаров
ББК 84УкІ К72
ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА
Костомаров Микола Іванович (1817—1885) відомий світові як видатний український історик, етнограф, фольклорист, критик, статті якого друкувалися в прогресивних часописах «Основа», «Современник», «Отечествен-нне записки»; член Кирило-Мефодіївського товариства.
Цей двотомник охоплює всю художню спадщину М. Костомарова-
письменника.
До першого тому ввійшли поезії різних років життя, поетичні переклади, історичні драми «Сава Чалий», «Переяславська ніч», «Елліни Тавріди» та ін., а також соціально-психологічні оповідання.
Костомаров Николай Иванович (1817-1885) известен как вьщаю-шийся украинский историк, зтнограф, фольклорист, критик, статьи кото-рого печатались в прогрессивньк журналах «Основа», «Современник», «Отечествешше записки»; член Кирилло-Мефодиевского общества.
Зтот двухтомник включает все художесгвенное наследие Н. Костома-рова-писателя.
В первнй том вошли стихотворения разннх лет жизни, позтические переводи, исторические драми «Савва Чалнй», «Переяславская ночь», «Зллинн Тавриди» и др., а также социально-психологические рассказн.
Упорядник, автор передмови та приміток В. Л. Слалянська
На фронтиспісі портрет М. І. Костомарова
роботи Ф. Брокгауза. Гравюра.
Лейпціг, XIX ст.
4702640Ї02—05 М205(04)—90
ISBN 5-308-00581-8(т. 1) ISBN 5-308-00583-4
передмова, примітки.
В. Л. Смілянська.
1990.
«Співатиму, співатиму, доки гласу стане...» М. Костомаров
Постать М. Костомарова у всій багатогранності духовних обширів, з усім багатством його величезного, як на одну людшгу, доробку історика, фольклориста, поета, драматурга, прозаїка, літературного критика, публіциста — мало знана сучасному читачеві. Ні його історичні дослідження, ні значна частина прозової та публіцистичної спадщини не перевидавалися багато років. Справа полишилася у зв'язку із 150-річним ювілеєм М. Костомарова, що його, за рішенням ЮНЕСКО, відзначив увесь світ 1967 р.
У нас опубліковано низку розвідок, роздали про поезію та драматургію у другому томі восьмитомної «Історії української літератури», двотомне видання творів (1967), поетичний доробок в серії «Бібліотека поета» (1972), монографії П. Попова «М. Костомаров як фольклорист» (1968) та Ю. Пін-чука «Исторические взглядм Н. И. Костомарова» (1984), докладну розвідку М. Т. Яценка в колективній монографії «Історія української літературної критики» (1988) і, нарешті, однотомник «Исторические произведения. Автобиография» та повість «Кудеяр» (1989).
Аж донедавна побутувала думка, що замолоду М. Костомаров відзначався прогресивними поглядами, а з початком урядової реакції У 60-х pp. у нього відбувся злам, і він перейшов на консервативні позиції. Однак Костомаров був складною і духовно нетрадиційною людиною, тому його не можна було вкласти в прокрустове ложе будь-якої схеми. Звичайно, доводилося і йому часом іти на компроміс із офіційною думкою чи поступатись під тиском обставин. Але мало хто був такий сміливий і рішучий у відстоюванні тих принципів, які він вважав єдино правильними,— навіть проти численної опозиції. Цей «ритуаліст», прихильник усталеного способу життя й праці, над усе шанував свободу думки й совісті та ненавидів насильство, а надто духовне. І цим іноді слід пояснювати деякі його вчинки. У той же час він був на диво терплячий до критики.
Плідність його праці викликала подив: на неї складалася і його організованість, і дивовижна пам'ять та ерудиція, і практичне знання багатьох європейських і класичних мов. Сучасники захоплювалися його вмінням знайти спільну мову з людиною будь-якого кола, цікавими розповідями, дотепними жартами, щирим молодечим сміхом.
Він мав про що розповідати. Адже все життя мандрував, придивлявся До нових місць. Вони промовляли йому як історикові більше, ніж будь-кому
іншому. Складовою чергового наукового пошуку було обов'язкове відвідання місць, де відбулися події. Його «даровитая, страстная, впечатлительная натура», як писав 1895 p. М. Подорожний \ поглинала враження; і він
нічого не забуваа
Усе життя М. Костомаров, хоч був переважно кабінетним вченим, мав широкі контакти з людьми: цьому сприяли його відомі «вівторки», публічні лекції, інтенсивне листування. Він відвідував театри, музеї, вистав-" ки, професіонально рецензував мистецькі новинки; знав напам'ять церковні відправи. Буквально за кілька днів до смерті домігся, щоб його відвезли на виставку — знову побачити нову картину І. Є. Рєпіна «Іван Грозний
при вбитому ним сині».
ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА
Костомаров Микола Іванович (1817—1885) відомий світові як видатний український історик, етнограф, фольклорист, критик, статті якого друкувалися в прогресивних часописах «Основа», «Современник», «Отечествен-нне записки»; член Кирило-Мефодіївського товариства.
Цей двотомник охоплює всю художню спадщину М. Костомарова-
письменника.
До першого тому ввійшли поезії різних років життя, поетичні переклади, історичні драми «Сава Чалий», «Переяславська ніч», «Елліни Тавріди» та ін., а також соціально-психологічні оповідання.
Костомаров Николай Иванович (1817-1885) известен как вьщаю-шийся украинский историк, зтнограф, фольклорист, критик, статьи кото-рого печатались в прогрессивньк журналах «Основа», «Современник», «Отечествешше записки»; член Кирилло-Мефодиевского общества.
Зтот двухтомник включает все художесгвенное наследие Н. Костома-рова-писателя.
В первнй том вошли стихотворения разннх лет жизни, позтические переводи, исторические драми «Савва Чалнй», «Переяславская ночь», «Зллинн Тавриди» и др., а также социально-психологические рассказн.
Упорядник, автор передмови та приміток В. Л. Слалянська
На фронтиспісі портрет М. І. Костомарова
роботи Ф. Брокгауза. Гравюра.
Лейпціг, XIX ст.
4702640Ї02—05 М205(04)—90
ISBN 5-308-00581-8(т. 1) ISBN 5-308-00583-4
передмова, примітки.
В. Л. Смілянська.
1990.
«Співатиму, співатиму, доки гласу стане...» М. Костомаров
Постать М. Костомарова у всій багатогранності духовних обширів, з усім багатством його величезного, як на одну людшгу, доробку історика, фольклориста, поета, драматурга, прозаїка, літературного критика, публіциста — мало знана сучасному читачеві. Ні його історичні дослідження, ні значна частина прозової та публіцистичної спадщини не перевидавалися багато років. Справа полишилася у зв'язку із 150-річним ювілеєм М. Костомарова, що його, за рішенням ЮНЕСКО, відзначив увесь світ 1967 р.
У нас опубліковано низку розвідок, роздали про поезію та драматургію у другому томі восьмитомної «Історії української літератури», двотомне видання творів (1967), поетичний доробок в серії «Бібліотека поета» (1972), монографії П. Попова «М. Костомаров як фольклорист» (1968) та Ю. Пін-чука «Исторические взглядм Н. И. Костомарова» (1984), докладну розвідку М. Т. Яценка в колективній монографії «Історія української літературної критики» (1988) і, нарешті, однотомник «Исторические произведения. Автобиография» та повість «Кудеяр» (1989).
Аж донедавна побутувала думка, що замолоду М. Костомаров відзначався прогресивними поглядами, а з початком урядової реакції У 60-х pp. у нього відбувся злам, і він перейшов на консервативні позиції. Однак Костомаров був складною і духовно нетрадиційною людиною, тому його не можна було вкласти в прокрустове ложе будь-якої схеми. Звичайно, доводилося і йому часом іти на компроміс із офіційною думкою чи поступатись під тиском обставин. Але мало хто був такий сміливий і рішучий у відстоюванні тих принципів, які він вважав єдино правильними,— навіть проти численної опозиції. Цей «ритуаліст», прихильник усталеного способу життя й праці, над усе шанував свободу думки й совісті та ненавидів насильство, а надто духовне. І цим іноді слід пояснювати деякі його вчинки. У той же час він був на диво терплячий до критики.
Плідність його праці викликала подив: на неї складалася і його організованість, і дивовижна пам'ять та ерудиція, і практичне знання багатьох європейських і класичних мов. Сучасники захоплювалися його вмінням знайти спільну мову з людиною будь-якого кола, цікавими розповідями, дотепними жартами, щирим молодечим сміхом.
Він мав про що розповідати. Адже все життя мандрував, придивлявся До нових місць. Вони промовляли йому як історикові більше, ніж будь-кому
іншому. Складовою чергового наукового пошуку було обов'язкове відвідання місць, де відбулися події. Його «даровитая, страстная, впечатлительная натура», як писав 1895 p. М. Подорожний \ поглинала враження; і він
нічого не забуваа
Усе життя М. Костомаров, хоч був переважно кабінетним вченим, мав широкі контакти з людьми: цьому сприяли його відомі «вівторки», публічні лекції, інтенсивне листування. Він відвідував театри, музеї, вистав-" ки, професіонально рецензував мистецькі новинки; знав напам'ять церковні відправи. Буквально за кілька днів до смерті домігся, щоб його відвезли на виставку — знову побачити нову картину І. Є. Рєпіна «Іван Грозний
при вбитому ним сині».
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021