НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА Життя і творчість, Детальна інформація

Галі наповнилося новими барвами і змістом. З яким трепетом вона відривала пелюстки романцю, вимовляючи слова ворожби:

«Лю...бить, не лю...бить». Скільки чуття прихованої дівочої спраги вкладала вона в ті слова, з хвилюванням чекаючи того виплеканого мріями слова з його уст.: «Не любить! — сказала вона нарешті, обриваючи два листки нараз.

— Ні! — підхопив він скоро. — Романець говорить за мною. Ви обірвали

два листки накінці. Ви не хочете знати, що я вас люблю, що я був би

яайщасливіший з людей, якби ви хотіли бути моєю жінкою...» [46].

Пропускаючи традицію через своє сприйняття життя, Кобрин-ська засвоювала його, водночас переосмислюючи й підпорядковуючи вимоги часу. її філософські роздуми спрямовані в бік етичних проблем, а творчість звернена до духовного світу особистості. При цьому завжди присутній «великий» — соціальний — план; він і визначає проблеми «малого» — особистісного плану. Поетично забарвлена сцена освідчення в коханні закінчується прозою — торговою угодою:

«Ви знаєте [...], що я сирота і, як більша частина сиріт, не маю ніякого маєтку...

— Знаю се, — підхопив він скоро, — але я маєтку не хочу, а потребую

лиш кілька соток, при тім числю на свою і вашу родину» [48].

Галя ще плекає слабку надію; робить якісь потуги в тому напрямку мати, але читач не сумнівається в примарності Галиного щастя. Кінець стежки, де стояли закохані, встелений опалим листям; обірваний романець під ногами; ключ відлітаючих журавлів з сумним прощальним курликанням — цілком виразно «натякали» на кінець їхнього спільного шляху і передчасно потоптане меркантильним світом кохання. Вони розійдуться — кожний своєю стежкою з навік недокінченою мелодією любові й надії на щастя.

Проникнення Кобринської у внутрішній світ персонажів виявляє її художню майстерність і глибинне розуміння різних людей у різних ситуаціях. Головна особливість повісті — її ліризм, концентрація на найбільш значних епізодах, які через деталь, підтекст розкривають життя і внутрішній світ героїв.

У кожного — свої проблеми, свої розчарування. Часом вони не розуміють одне одного, не завжди прагнуть до цього; іноді вони щасливі, але це буває дуже рідко і без позитивних наслідків.

Тимчасові супутники, вони на першому ж перехресті життя розходяться кожний у своєму напрямку, пов'язані з минулим, очікуючи майбутнього, котре цим минулим визначається.

Схильна до роздумів про життя людей, Кобринська протиставляє долі своїх героїв, їхню безпорадність і капітуляцію перед обставинами і віками усталеними правилами спілкування.

Повість «Задля кусника хліба» — перший опублікований твір Кобринської, який засвідчив непересічний художній талант, визнаний такими метрами літературної критики, як Остап Терлецький, І. Фран-ко та ін.

373

т

Крім художньої вартості повість мала велике суспільне значення, на що вказав С. Єфремов: «її твори («Дух часу», «Задля кусника хліба», «Ядзя і Катруся», «Виборець») «служать яскравими і живими документами суспільної боротьби і того перелому в житті галицького суспільства, який наступив лиш в останній час і владно приєднав цю відсталу дуже країну до загальноєвропейської культури. Письменниця на перших порах своєї літературно-суспільної діяльності цікавилась майже виключно або проявами згаданої боротьби і того піднесення суспільних сил, яке вона витворює навіть серед темних, інертних людей («Виборець»); або розладом між застарілими традиційними поняттями і новими прогресивними течіями («Дух часу», «Задля кусника хліба»); або ж, нарешті, наслідками нерівності в сус-пільному становищі, що особливо сильно проявляється в таких країнах, як Галичина, де інтелігенція і народ роз'єднані не тільки соціально-економічними, а й національними відносинами («Ядзя і Катруся»)»1.

Поза увагою письменниці не лишилася і проблема емансипації жінки-селянки. Вона, як жінка з вищого світу, не марнує часу на візити, бали, розваги, бездіяльність, «полювання» на наречених. Вона працює від зорі до зорі — притлумлена і беззахисна перед усім жорстоким світом, включаючи й свого чоловіка, від котрого частенько дістає стусани.

Частково цю тему порушено в повісті «Задля кусника хліба» в одному епізоді. Повертаючись після невдалого гостювання в свояків, Галя побачила гурт сільської молоді на майдані. Дівчата і парубки були святково вбрані, жартували, сміялись, співали й танцювали — хто з ким бажав.

Наймичка в заробленому нею одязі нічим не відрізнялась від най-багатшої дівчини. Вона могла, без страху бути запідозреною в непристойності, розмовляти і танцювати з тим, з ким у будень працювала поряд. Вона не потребувала тижнями й місяцями мучитися сумнівами, виглядаючи його, чекаючи слушної нагоди.

Все це калейдоскопом промайнуло в думках Галі і викликало заздрість і жаль. Краще б вона, як селянка, заробляла на кусник хліба, вийшла б заміж за того, кого любить, уникла би сліз і розчарувань від паничів, що «вміють більше рахувати, як любити». І хай би не мала великого достатку, та все було б зароблене її руками; не сміли б сприймати її як придаток до чоловіка і споживачку його добра; не вигнали б з хати після його смерті, як це зробили з її матір'ю.

Та через дві години, наближаючись до свого села, Галя бачить інший ракурс тієї картини, яку сприйняла за ідилію. Вечір. Дівчата

к.,

Єфремов С. В поисках новой красоти // Літературно-критичні статті. 1993. — С. 104—105.

374

поспішають додому, на ходу знімаючи з себе стрічки і віночки; діти зустрічають і заганяють череду; жінки готують вечерю, думаючи про завтрашній день; несуть свою втрачену гідність у корчмі підпилі чоловіки. Серед них і Грицько Крайній, що здалека горланив, наказуючи дружині відкрити йому ворота. Почувши відповідь жінки, Гриць

«друлив ногою ворота, виломив з плота кіл і, нічо не кажучи, замахнув ним на жінку. Вона хотіла хильцем утечи поза хату, але він забіг з другого боку, потяг її патиком, зловив за кіски та й кинув до землі. На її крик повибігали сусіди з хати, але кожде тілько здвигло плечима, бо хто ж сміє мішатися, як чоловік б'є жінку?

Бідній Галі аж мороз пішов по тілі, і всі її думки про ліпшу долю сільських жінок замінилися в страх і гидоту. Вона пса не вдарила би так, як тут чоловік зневажає другого, рівного собі чоловіка, приятеля і товариша життя» [43].

Картина вражаюче красномовна. У ній, як на долоні, соціальна динаміка: гніт, темнота, відсталість, родинне кріпацтво селянки — незрівнянно гірше і болючіше, ніж жінки благородного стану.