НАТАЛЯ КОБРИНСЬКА Життя і творчість, Детальна інформація

Письменниця заглиблюється в моральний смисл соціальних процесів, скрупульозно розбираючись у причинах і наслідках такого становища жінки, не зупиняючись на рівні аналізу, а інтенсивно прямує до синтезу. Вона досягає активізації читацького інтересу і здатності читача виносити свій суд і брати на себе моральну відповідальність.

Такій активізації сприяють різні засоби відтворення дійсності. Найчастіше — це засіб контрасту, який є центром поетичної системи повісті «Ядзя і Катруся». Він визначає всі компоненти твору: композицію, сюжет, образну систему, організацію мови, позасюжетні елементи.

Головні героїні — різні не лише за характером, зовнішністю, соціальним становищем, а й за національністю. Виплекані молоком однієї матері (Катрусиної), вони, проте, жили в зовсім різних умовах. «Коли Ядзя проживала, мов вазонова цвітка, переношена з покою до покою, від вікна до вікна, залежна від догми вельми доглядаючої її руки, — Катруся, як дика хопта росла власним промислом і власними силами» [79].

Ядзя виростала у розкошах під пильним доглядом бонни-францу-женки та гувернантки. їй дозволялося мати навіть живу іграшку (Катрусю). Дівчині її становища не доводилось (та й не випадало) дбати про хліб насущний. Батьки любовно оберігали її від найменших господарських проблем, що могли би зіпсувати її настрій.

Катруся ж з раннього дитинства покладалася тільки на себе саму. Заробляла на шматок хліба, розважаючи панночку Ядзю; після смерті матері, сама ще дитина, бавила дітей у чужих людей.

«Але Катрусі скоро навкучилась криклива дитина і штурханці ґаздині, покинула, отже, службу і утекла назад до вуйка. Коли вуйко набив і відвів

375

назад до ґазди, вона таки не була там довго, а що боялася утікати до вуйка, то уганяла по селі від одної хати до другої» [79].

Після такої життєвої школи Катруся аж до повноліття зупинилася у старих господарів. Там виросла на гарну дівку: «Мала міцний, | високий стан, чорне, як вуголь, волосся і тонкі брови над чорними блискучими очима; кругле смугловате лице аж пашіло здоров'ям, а повні здорові губи червонілися, гейби восени калина. Коли, бувало, у неділю убереться і стане на воротах, то усі парубки, що ідуть ] вулицею, ззираються на ню, а як її який зачепить, то вона так голосно і дрібонько сміється, якби горохом в решеті котив» [80].

Там і закохалася у війтового сина, Івана. Не довго тривало її щастя. Іван одружився з найбагатшою дівчиною села. Мужньо пережила цей удар Катруся. Щоб не розважати людей своїм сердечним болем, вона поїхала на тютюнові плантації до Молдавії. Мусила зносити всякі негоди, терпіти брудні посягання шафара, глум і насміхи натовпу; долати нелюдські умови праці й побуту.

Повернулася в село, не втративши людської гідності і дівочої честі. Вийшла заміж за такого ж, як вона, небагатого хлопця Максима. Добрий, роботящий, хазяйновитий, він не кривдив своєї дружини, та прожив у парі з Катрусею недовго. Помер, залишивши дружину з малими дітьми.

У такий тяжкий час дороги Ядзі і Катрусі знову перетнулися. Злидні, холод і хвороба так виснажили Катрусю, що її годі було впізнати:

«На постелі, прикрита грубою веретою, лежала молода жінка. Губи мала засохлі, очі блищали, а лице палало темним рум'янцем. Груба, брудна по-душка висунулася з-під голови і упала на землю; хора опустила руки, як би хотіла її підняти, але не ставало сил. Двоє дітей дерлося на землі над якоюсь мищиною, а старший хлопчик, що був на дворі, причик на лаві і дивився у вікно, певно, щоби видіти, що діється з панями» [78].

Ядзя жахнулася від такого видовища, перейнялась співчуттям до нещасної, хоч її душевний стан вже давно не був кращим, хоч, щоправда, вона як жінка не була щасливішою від Катрусі. Представниця вищого шляхетського світу, вона стала рабинею і жертвою його приписів і традицій.

Глуха провінція, погіршення маєткових справ не приваблювали женихів. Не допомогли і виїзди на бали до Львова. Врода Ядзі приваблювала не одного шляхтича, але жоден з них не висловив серйозних намірів. Кожний такий виїзд розорював родину економічно, залишав рубець на серці Ядзі, шанси котрої на одруження з кожним роком зменшувалися.

Довідавшись, що мама збирається з силами, аби повезти дочку «на купелі», Ядзя роздратовано заперечує:

«Думаєш мене вивезти знов на торг, може би-м кому сподобалася, а коли вам се не удалось під час міських карнавалів, то тим менше може помогти купелевий сезон» [76].

376

Ядзя замкнулась у собі, змирилась зі статусом старої панни. З нудьги зайнялась філантропією, але й тут не досягла ніяких результатів — надто далекий для неї був той народ та його інтереси. Зневіра і кволість охопили Ядзю. Вивести її з того стану не міг навіть пан Адам, що став її нареченим. Зате «допомога» народові припинилася. Тепер вона охоче підтримує розмову свого нареченого «про недбальство, лінивство, п'янство, зухвальство і невдячність простого люду» [114]. Ядзя «якби не та стала, що була. Все така привітлива, тепер лиш якби на силу до них (хрещених батьків-селян. — Авт.) говорила та й ніякої по ній не було веселості» [там само].

Незважаючи на соціальну, національну і психологічну різницю, так яскраво й художньо вмотивовану Кобринською, жіноча доля обох героїнь нещаслива. І хоч авторські симпатії переважно на боці Катрусі, Ядзя також не обділена теплотою і співчуттям письменниці. Роздумуючи над долями жінок різного соціального стану і національності, Кобринська відстоює право кожної з них вирішувати свої проблеми.

Образи Ядзі і Катрусі є справжньою творчою знахідкою Кобринської і по праву вважаються найкращими серед жіночих образів в українській літературі 70—80-х років.

Соціальна динаміка, можливо, мало в якій галузі дала себе відчути так, як у житті селян. Селянство було найбільш гнобленим, темним, відсталим прошарком суспільства, але й воно потрапляє у фокус «духу часу», поступово прозріває, поповнюючи ще доволі малочис-ленні ряди борців за соціальні національні права. Саме образ такого селянина створила Кобринська в оповіданні «Виборець».

Присвячене Іванові Франкові, оповідання започаткувало низку творів українських письменників, в яких висміювалася австрійська конституція і виборча система: («Свинська конституція» І. Франка, «Смертельна справа», «Квіт на п'ятку», «Війт», «Хитрий Панько» Леся Мартовича, «Вдячний виборець», «Трудне ім'я» Осипа Мако-вея, написаних пізніше).

Заглиблений у свої господарські проблеми, байдужий до громадських справ, головний герой оповідання Яким Мачук представляє той неосвічений і темний народ, «що вже, відай, такого темного на цілім світі нема» [164].

Залишене саме на себе, зі своєю громадянською і політичною глухотою, упосліджене і притлумлене податками і всілякими визисками, селянство звикло з думкою про свою меншовартість. Темнота була найбільшим лихом і прокляттям народу. Власне, вона заважала користуватися, хай урізаними, але ж конституційними правами. Про конституцію й селян згадували тільки на виборах, коли підкупами, шахрайством, брехнею, а то й силою пани здобували собі голоси.

За таких обставин незмірно зростала роль інтелігенції, покликаної проводити просвітньо-роз'яснювальну роботу серед селян, щирим,

377

правдивим словом нагадувати, що вони українці, корінний, великий народ, а панує над ним народ зайшлий.

«Нігде нема руської правди, руського слова: у школі по-польськи, у суді по-польськи, нігде русинів не допускають, а в краю говорять лиш про польські справи, як би тут русинів не було... Русини ж ще самі їм до того помагають своєю байдужістю та тим, що не знають своїх прав. Якби русини всі разом трималися, то поляки би тоді пізнали: «Чия хата — того правда і сила, і воля» [Ібб].

Ці слова Никольця, студента європейського університету, що спеціально приїхав у рідне село як агітатор за руського кандидата, западають у душу селян, особливо Якима, примушують замислитись і над своїм життям, відчути себе людиною, громадянином, українцем.