ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ Життя і творчість, Детальна інформація

'Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіць-кого «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 20. — С. 809.

'Кониський О. Семен Жук і його родичі: Хроніка // Правда. — 1875. — Роч. 8, ч. 1. — С. 13.

182

«як дуб з жолудя», виросли обман, лицемірство, лакейство, і звонкі, але до краю пусті слова, слова, слова, слова... Діло тільки там — де бачиться егоїстична користь»1.

О. Кониський простежує витоки «нових людей», що виростали майже в одних умовах, навчалися в одному університеті, у після-гімназійний період захоплювалися герценівським «Колоколом», зачитувались творами Бюхнера, Фейєрбаха, на третьому курсі університетська молодь, а з нею і Жук та Джур, розділились на дві полярні групи: націоналів, що прагнули віддати свої сили на користь народу (Жук), і космополітів, що вибрали дорогу «духовного» розвою, «де світяться акції, банки, гроші», дорогу до тієї зорі, «при світі котрої скоро і легко можна набить кишеню і спочить сном егоїзму»2 (Джур).

Полярно протилежні у двох товаришів характери, мета і вчинки. Жук — національно свідомий, щирий, правдивий, що на думці, те й на язиці; Джур — космополіт, пристосуванець і дволичний. Він добре засвоїв, у котрих випадках змовчати, в яких сказати тільки «гм» і сказати так, щоб ніхто не зрозумів або зрозумів так, як хотів.

Жук з дипломом кандидата права повертається в рідне село, щоб порадою, наукою, просвітою покращити життя селян, звільнити їх від різних сільських п'явок; Джур, з дипломом лікаря їде за кордон, щоб захистити докторську дисертацію, зробити власну кар'єру.

Жук налагоджує з селянами ідеальні стосунки: організовує позичкову касу, школу, навчає селян по-науковому обробляти землю; проводить велику роз'яснювальну роботу між селянами, одним словом, оре моральну й інтелектуальну національну ниву, яка перебуває в облозі.

«Джур кидався й сюди й туди; в кінець виробив собі девізу: «ТХЬі Ьепе, іЬі раігіа» (Де добре, там батьківщина. — Авт.), доказував, що національність химера. «В наш час, — говорив Джур Жуку, — цивілізація зовсім стирає національні відміни народів. Найперша національна одміна мова, вже так стирається, що знаючи одну мову французів — можна об'їхать увесь світ»3.

Найважливіше у житті для Джура — користь. Навіть почуття кохання він «контролює» критеріями користі:

«Посидівши, Джур піднявся й вийшов в сад. Довго він ходив по саду, довго думав, далі зразу став і голосно сказав: «Так, так, так! я її люблю!» (Рисю, сестру Семена Жука. — Я. С.) і знов став ходить по саду... «Що же, чи сказать їй, чи мовчать? Ні!., лучше мовчать!., лучше підождать, побачить, — помислить і довідаться, довідаться з вірного жерела — щ о з а нею! Але од кого і як?.. Хіба у Семена вивідать?., не яково!., а не вивідавши, •—

^Кониський О. Семен Жук і його родичі // Правда. — 1875. — Роч. 9, ч. 1. — С. 138.

2Там само. — С. 134. *Там само. — С. 134—135.

183

нічого й говорить з нею. — Я знаю, що вона мене любить; знаю, що я їй до вподоби, знаю, що й згодиться одружитись зі мною [...] але ж треба подумать і про хліб... від одного кохання не наїсись!.. »'.

Для такої моральної орієнтації, звичайно, нема нічого святого: грубий матеріалізм, практицизм виганяють з життя поезію, а саму людину роблять егоїстом.

Джур їде за кордон, виграє в рулетку більше 7 тисяч рублів, зраджує Рисю, з котрою мав заручитися через деякий час; прилаштовується до кількаразової багатої вдови, домагається успіху (завдяки її зв'язкам) як лікар, приймаючи найвпливовіших і найбагатших людей Києва, стає доктором медицини.

«У Києві тілько говорили що про Джура. І справді, стояв він того! було де не посій, там і вродиться Джур. Та й везло ж йому здорово! Через рік він купив у Лаврової дім; вступив товаришем до акціонерного банку і став директором... Далі виступив з дисертацією про глисти, взяв учене зване — доктора медицини і став доцентом в університеті. І хто його зна, як у його ставало часу: усюди він поспівав: і в банк, і в університет, і в клініку, і на практику... Війшов він у велику славу; гроші загрібає лопатою, а все таки Лаврової не кидав, був її лікарем, і жив у неї»2.

О. Кониський показав «нову людину» іншого типу, людину як продукт капіталістичних відносин, тип підприємливого ділка, на котрий письменник дивиться з великим жалем, як на трагічну ознаку часу і породження його: «Хотілось би йти мимо отсих «нових» людей, та не минеш їх, як не минеш Дніпра, ідучи з Чернігова у Київ»3.

Інший тип «нової людини» репрезентує Семен Жук. На його образі письменник показав, що людина, керуючись розумом і користю, може бути прекрасною; що вміти рахувати не означає збіднювати духовне життя людей чи робити їх егоїстами в звичайному значенні слова. Звідси — не виключаються засади розуму, користі і в приватних стосунках людей, і в суспільному устрої, якщо розум і розрахунок спрямований на користь зласну і народу.

Семен Жук не вміє ходити за плугом, не вміє лікувати чи вчителювати. Але він може ввести в практику «теорію науки; знаю: коли, як і чим треба підгноїти яку землю; коли виорать; яку пашню після якої лучше посіять; жну не руками, а машиною; молочу не ціпом, а машиною»4.

Його стосунки з селянами можна назвати ідеальними. В маєтку панує мир і взаєморозуміння селян із своїм паном, який усіма способами намагається зробити життя селян кращим: відкриває громадську

'Кониський О. Семен Жук і його родичі // Правда. — 1875. — Роч. 9, ч. 1. — С. 255.

2Там само. — Роч. 22, ч. 2. — С. 871. 3Там само. — Роч. 9, ч. 1. — С. 137. *Там само. — Роч. 8, ч. 1. — С. 13.

184

кузню, крамничку, дитячий притулок; організовує в селі позичкову ощадну касу, вкладаючи в неї велику суму власних грошей.

Образ Семена Жука втілює в собі одну з ідейних настанов автора: лише той є справжнім патріотом свого народу, хто тримається землі, тобто села, не відривається від національного ґрунту. Ефективність цих настанов піддається сумніву, а то й критиці, не позитивними, а негативними персонажами: «Справді ти мені нагадуєш Манілова», — каже Жукові Антон Джур, а Рися Жук прямо каже братові, що ні позичкові каси, ні крамнички, ні молотарки і віялки не можуть змінити життя селян на краще. Єдиним засобом для цього може бути тільки земля. Дати землю селянам, за О. Кониським, означало надати смисл життю; не дати — перекрити останнє джерело селянського життя.

Рися Жук висловлює намір віддати свою землю селянам, але відразу ж забуває про це. Обстоюючи програму «земля для народу», О. Кониський радить «повернути до рук народу народні землі і всіх теперішніх орендарів обернути на власників землі, поставивши головним власником земель не осібних лиць, але громади», оскільки стародавня форма громадського орудування землею і стане тим джерелом, на якому «розв'яжеться сьогочасний соціальний рух...». Справжній здоровий дух властивий тільки дітям з народу (селянам). «Наша сила, наше спасене в селі, та в землі. Дайте селянам землю, у їх буде хліб; уменьшіть налоги — у селян будуть гроші, не буде жидівської лихви; дайте учителів — вони самі заведуть школи... от що!., землі й землі, світу й світу дайте селянам»1, — твердить О. Кониський устами Віренка.

Віра в можливість справедливого вирішення насущних проблем, бажання переконати, що зло треба знищити, а творити добро; пристрасно наполеглива агітація за правду і докір тим, хто зраджує інтереси народу, і глухим до народної біди — такими чеснотами наділено нових людей у творах О. Кониського. Заклична, ораторсько-схвильована фраза, що формулює обов'язки і завдання, різко таврує брехню, надихає на дії, становить помітну рису художньо-публіцистичної манери О. Кониського.

Висловлюючи побажання і поради, як належить вирішувати гарячі проблеми суспільного життя, О. Кониський апелює до совісті, до морального чинника. Він переоцінює значення їх в умовах свого часу, розглядаючи як універсальну силу в захисті інтересів народу.