ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ Життя і творчість, Детальна інформація

О. Кониський-поет хронологічно жив і творив між епохами двох поетичних велетнів — Т. Шевченка і Лесі Українки. Він зумів поєднати традицію і нову естетичну свідомість кінця XIX — початку XX ст. Як продукт розвитку художньої свідомості пошевченківської доби і втілення принципів та форм художнього розв'язання проблем літературної наступності, поетична творчість О. Кониського уособлює ідейно-естетичні пошуки перехідної епохи.

За 40 років літературної діяльності «особистою участю у зверхнім житю він стається одним з того маленького числа великих синів України, що трясли українською думкою XIX віку і терпіли за свою діяльність. Костомарів, Шевченко, Куліш, Драгоманов і Кониський — се ті люди, що своїми — зрештою дуже неоднаковими — умами і вдачами, позиціями і талантами просліджували причини суспільного лиха в Україні, кождий на свій лад реформували і навчали, бажаючи реалізувати ідеї Кирило-Мефодіївського товариства і сміло голосили свої великі гадки, байдужі до того, як розуміти їх будуть земляки по той і по сей бік кордону»2.

Значна частина його поезій присвячена актуальним, злободенним темам, які він намагався розв'язати по-сучасному, активно, з громадянським пафосом, що вирізняло його серед плеяди інших поетів-сучасників — Л. Глібова, С. Руданського, Я. Щоголева, М. Стариць-кого, Б. Грінченка, Ю. Федьковича та ін. «Є у мене цінні поезії — і Федьковича, і Данила Млаки, і Гетьманця, — писав редактор «Правди» О. Кониському, — та от біда, що тяжко вибрати з того, що доброго для «Правди»: то поезія кулява (кульгава. — Ает. ), то форми і язик непоправні. З души і серця рад би я друкувати поезії Гетьманця, та біда, що їм все щось хибує... Так бачите у мене все

^тувинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К, 1931. — Т. 1. — С. 540.

2Авдикович О. Огляд літературної діяльности Олександра Кониського. — Перемишль, 1908. — С. 4.

167

іде Перебендя; та вже вичерпалося, і я буду в великім клопоті, як не пришлете ще дещо»1.

Можна б припустити, що, наприклад, Л. Лукашевич тільки з причин дотримання етикету подає перебільшену оцінку поезії О. Кониського. Однак ні: майже всі надіслані в «Правду» поезії публікувались повністю і без коректив, з неодмінними високими оцінками редакторів, серед яких були й літературні критики-професіонали.

Звичайно, О. Кониський-поет поступається своїм сучасникам, наприклад Пантелеймонові Кулішу з його інтимною і загальнофілософ-ською лірикою; Я. Щоголеву з його винятковими об'єктивними описами; М. Старицькому з його лірикою природи, з його мотивами всесвітньої історії і літератури. Та в одному він мав беззастережну перевагу: О. Кониський був речником, будівничим і пророком національної ідеї. Перебуваючи в тісних контактах з галичанами, публікуючись у них, О. Кониський ніс з собою художні традиції Наддніпрянщини, здійснюючи таким чином живий кровообіг між роздертим державними кордонами тілом України та її народу.

Це почуття єдинокровності й обміну духовними цінностями, яке хоч і пригасало часами, все ж не припинялося ніколи також і завдяки О. Кониському.

Закоханість у національну ідею — пафос лірики О. Кониського, який рідко вкладається у форму вибухів емоцій. У нього інша улюблена форма — розмірковування, рефлексії. Змістом роздумів є питання суспільні, філософські, етичні.

Етичну категорію спокою і рішучої дії обмірковує ліричний герой «Спокою рабського не хочу я». Відмінні норми поведінки розглядаються не як особисті, а як загальні. Різкі обставини вимагають протилежних у своїй суті форм і способів дії:

Спокою рабського не хочу я! Він серце труїть і морозить, І снігом душу він заносить, Не любить він розумного життя.

Спокою рабського не хочу я!

Нехай рабам спокій і доля,

А я в чужині, у неволі,

Бажаю з ураганами життя [523].

Спокій як норма поведінки у цьому разі є категорією моральною — так вона висвітлюється письменником. Автор говорить про спокій як про реального ворога людини-громадянина. І це не лише емоції, а міркування про життя, про норми суспільної поведінки ліричного героя.

1Лист Л. Лукашевича до О. Кониського від 20. 05. 1876 р. // Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К., 1931. — Т. 1. — С. 538.

168

У характеристиці образу ліричного героя помітне місце належить його переконанням, філософії. Контрвідповідь і контрзвинува-чення дають характеристику виразок суспільства в узагальнюючих формулах. Тут О. Кониський використовує мову соціологічної науки:

Чого б, здається, бідувати?

Чого б журитися мені? Що холодно в сусіда в хаті

Й розбита шибка у вікні, Що пухне з голоду дітвора,

А грошей і шага нема, І хліба в хаті і коморі

Не знайде миша ні зерна? Чого б, здається, сумувати,

Що за подушне у його Останню шкапу цінували

«Начальство» вчора узяло?... [530-531].

Такий виклад закономірний і єдино можливий для рівня свідомості поетового героя. Так він мислить, так він говорить. О. Кониський уникає схематичних характеристик героя; він у нього живий, пластично виразний. Чутливість поета виявилася в умінні відібрати матеріал для символів у тому суспільному середовищі, що є носієм духу національно-визвольних змагань, узагальнювати й поетизувати його. Маємо на увазі вміння О. Кониського опоетизовувати звичайні речі побуту і праці, точно зберігати (за всієї іномовності) реальність деталей:

Дивлюсь: схилившись над сохою, Працює ратай на полі; Працює мовчки, хоч порою Нудьга, злигавшися з журбою, Мигає в його на чолі.