ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ Життя і творчість, Детальна інформація

«Листи про Ірляндію» (1881) Франко вважав «рефлексом думок і поглядів тодішніх київських українофілів старшої генерації». З цього погляду листи О. Кониського становлять цінну історичну пам'ятку «політичного лібералізму, який тодішні київські українофіли поділяли з загалом російської ліберальної преси»2.

Виступаючи проти репресій, соціального та національного гніту, О. Кониський обстоює «радикальні реформи», оскільки дрібні урядові

заходи не дають позитивних результатів. Він вірив «в можність радикальних переворотів, які одним замахом можуть вилічити глубоко вкорінені народні болячки. Сю віру, злучену з погордою до паліятивів, до дрібних, часткових, але ненастанних заходів, до буденної, непоказної, але з певним, хоч найскромнійшим пляном робленої праці, мусіла дорого оплатити росийська суспільність»1.

У 1884—1885 роках О. Кониський займався реформуванням журналу «Зоря» і відродженням «Правди» — місячника політики, науки і письменства.

З 1884 року О. Кониський щорічно відвідує Галичину: буває в Станіславі, Стрию, Коломиї, Микуличині, Підбужжі, Чернівцях. Його з однаковою повагою сприймає старше і молодше покоління. В знак подяки львів'яни вшановують його заслуги святом з нагоди 25-ліття літературної діяльності. «Се було дуже не в смак нашим москвофілам, тим більше, що Кониський ніколи не ховався зі своїм обридженєм до тих людей, що вислуговуючись урядові ворожому не лише українській справі, але також свободі, письменству та розвоєві московського народа, цураються свого рідного і топчуть у болото всі найкращі змагання поступових людей цілого світа»2.

Галицькі москвофіли Площанський, Марков, Наумович, Добрян-ський зробили донос, в якому написали про бажання О. Кониського відірвати Україну від Росії, про його виступи проти православ'я Росії, про ввезення в Росію заборонених видань. Жандарми заарештували О. Кониського 8 липня 1885 р. на станції Волочиськ, коли він повертався зі Львова до Києва. Роздягнули, обшукали, відібрали видані в Галичині книжки та рукописи двох оповідань і розпочатий роман «Швачка», залишили на цілу ніч у вагоні. Наступного дня відіслали до Києва, де над ним почалося слідство.

Майже два роки (1885—1886) шеф міської жандармерії полковник Новицький погрожував О. Кониському засланням до Туркестану. «Заслання не минуть мені, до сієї думки я вже привик... От тільки страшно — як поведуть етапом. Се пекельні муки! З моральними муками я справлюся, а за фізичні — хто його зна?»3 — хвилювався письменник у лютому 1886 року.

Перспектива етапу так злякала його, що він звернувся з чолобитною до генерал-губернатора Дрентельндта, за наказом якого українському театрові корифеїв не дозволялося протягом 10 років виступати у Києві.

Генерал-губернатор заспокоїв О. Кониського і, очевидно, дотримав слова: виклики в жандармерію для «обтзяснения» порідшали. Це, звісно,



'Кониський О. Листи про Ірляндію. Лист І. \x25A0— Л., 1904. \x25A0— С. 1. 2Франко І. Переднє слово // Кониський О. Листи про Ірляндію. С. III—IV.

158

Л., 1904.—

'Франко /. Переднє слово // Кониський О. Листи про Ірляндію. — Л., 1904. С. НІ—IV.

2Франко І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. — Л., 1901. С. 25.

^Рукописний відділ ІЛ НАН України. — Ф. 108, ч. 136, арк. 165.

159

болісно впливало на стан письменника, який і до цього скаржився на нездоров'я. О. Кониський не міг без кінця перебувати під дамокловим мечем. Він пише юридичне спростування про безглузді і безпідставні звинувачення щодо себе, надсилаючи їх самому цареві. Слідство припинилось.

1888 року О. Кониський їде до Галичини з дуже поважною місією — примирити поляків з галичанами. Ця спроба, як і перша, Кулішева, не вдалася, хоч деякий позитивний наслідок все-таки був: О. Кониський домігся відкриття у Львівському університеті кафедри української історії з українською мовою викладання. Очолив її, а також щойно реформоване Наукове Товариство імені Т. Шевченка учень Володимира Антоновича Михайло Грушевський.

Повернувшись до Києва, О. Кониський із запалом береться до найважливішої в його житті праці — біографії Т. Шевченка, якій віддав свої останні десять літ творчої праці.

Поштовхом до написання життєпису Кобзаря стала реорганізація Товариства імені Шевченка, підготовка першого випуску Записок НТШ, які відкривалися нарисом О. Кониського «Дитинний вік Шевченка»: «Впродовж майже 5 літ я не жалів ні часу, ні праці, ні коштів на збирання матеріалу і на неминуче потрібні поїздки кілька разів на села, де перебував Шевченко під час важніших моментів свого віку до заслання. Як спроможно було і як зумів, я написав і надрукував у «Записках» і в «Зорі» свою працю, обнявши ціле життя многострадального поета»1.

Головна мета О. Кониського на ниві шевченкознавства — показати Шевченка як художника, поета, українця. Він провів неймовірно копітку роботу: об'їздив майже всі шевченківські місця, зустрічався з людьми, рідними, знайомими Кобзаря; зібрав спогади, матеріали, листи, художні полотна, речі, церковні архіви Моринців і Кирилівки, друковані матеріали. Впродовж 1892—1897 рр. О. Кониський опублікував понад двадцять нарисів, розвідок, переважна більшість матеріалів яких вперше вводилась у науковий обіг.

Доопрацьовані і поповнені новими фактами, ці нарисові розвідки склали ґрунтовну біографію Шевченка, що вийшла двома мовами.

«Хроніка» створювалася, за свідченням самого автора, «мозком і серцем», тому цілком справедливе таке спостереження В. Смілян-ської: «Невимушена оповідь з розмовною лексикою, з характерними для живої бесіди звертанням до читача, риторичними запитаннями й окликами, — пише дослідниця, — такі авторські коментарі до подій, сентенції, роздуми. Уривки з творів, спогадів, документів щедро включаються в текст, увиразнюють опис і надають розповіді біографа ще більшої вірогідності. Стриманий переказ подій оживлено барвистим

1Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. — О., 1899. Т. 1. — С. 25.

160

епітетом, порівнянням, метафорою, пристрасною філіппікою; епізоди, написані рукою вправного белетриста, чергуються з черговими повідомленнями. Автор «Хроніки» схвалює й осуджує, милується й іронізує, любить і ненавидить, обвинувачує й виправдовує, згоджується й заперечує»1.

Українські і російські критики прихильно зустріли книжку О. Кониського. Високу оцінку дав їй І. Франко, відзначивши «горяче возвеличене Шевченка, якого Кониський уважав найвисшим цвітом, правдивим генієм і пророком українського народа [...]. Сею книжкою Кониський поклав найкрасший пам'ятник і Шевченкові і собі самому»2.

ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Літературно-критичною діяльністю О. Кониський займався одночасно з художньою творчістю. Вже у 60-му р. критики й редактори (М. Мизко, П. Куліш, П. Єфименко) звертаються до О. Кониського як до людини авторитетної з літературознавчих проблем.