ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ Життя і творчість, Детальна інформація

поліційним наглядом, О. Кониський все ж мав можливість спілкуватися з народом і, що найголовніше, захищати його від кривди, здирства і знущання: «Працюючи для себе і для своїх клієнтів як адвокат, Кониський ані на хвилю не забував і про висший обов'язок — працювати для всього українського народу, для духовного відродження і піддвигнення. Правда, в тих тяжких роках він не друкував майже нічого зі своїм відписом, особливо за границею; більше друкував по-московськи в російських часописах і то без підпису — розуміється, про насущні потреби і кривди українського народа»1.

1872 року з О. Кониського було знято політичний нагляд і дозволено оселитися в Києві. Тут він стає членом Старої Громади, не поділяючи радикалізму її лівого крила (М. Драгоманова, В. Кова-левського, Ф. Вовка); виступає з публіцистичними літературно-критичними статтями в російській періодиці («Вестник Европьі», «Рус-ская мьісль», «Страна», «Юридический вестник» та ін.). З його ініціативи засновано Товариство імені Т. Шевченка у Львові (1873), яке на початку 90-х років стало Науковим Товариством імені Т. Шевченка, що діяло у напрямі відродження національної культури на демократичній основі. На кошти, пожертвувані самим О. Кониським, Євгенією Милора-дович, П. Кулішем і Д. Пильчиковим, куплено друкарню; 10 тис. крб заповів Товариству О. Кониський після своєї смерті.

Зібрані О. Кониським і Д. Пильчиковим 6 тис. крб було передано львів'янам з умовою: «1) щоб товариство мало переважно науково-літературну ціль, причому й направляло свою працю перш усього на дослідження народного життя на Україні, 2) щоб доступ до нього був найлегший для кожного русина і щоб адміністрація його була якнайбільш поставлена в зв'язок з загалом членів, 3) щоб спеціально були прибрані способи для того, щоб і позагалицькі і позаавстрійські українці могли мати якнайбільше участі у товаристві, аби воно було інституцією всеукраїнсько ю»2.

Ставши співробітником «Правди» і Товариства, О. Кониський дістав можливість відновити раніше перервану засланням свою публіцистичну і літературно-критичну роботу. Його ім'я набуває дедалі більшої популярності.

Авторитет О. Кониського серед галичан був величезним. Його запрошують до співпраці, зважають на його думку з приводу напрямків, змісту й автури часописів; у нього просять і одержують допомогу у розв'язанні найрізноманітніших проблем. Листи знаменитих галичан перейняті непідробною повагою і пієтетом. Друкувати праці О. Кониського в своїх часописах вважають за велику честь: «Високоповажний Добродію! -— звертається до О. Кониського Омелян Огоновський. —

С. 16.

'Франко І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. 2Там само. — С. 12.

152

Дорогим відкликом Вашим зрадів я що найсердечніше: нічого й казати, як слабо дуже з-за браку сил робітних стоїть белетристична часть нашої часописі. -— Я теж і дуже радію, що праця звістного Вашого пера піднесе її повагу.

Не відносився доселі сам я до Вас о уділ ваш цінний, про те, що розпитати не міг містця Вашого побиту; тім раднійше-ж повитав я ненадійне дороге Ваше слово.

Повість Вашу печатати можемо зараз, вже з почином нового року, то ж прошу й пересилку що мога прискорити. Перешліть по почті рекомендовано, то й зовсім буде безпечно; з наших бо не зараз вибереться в Київ: — чекатиму щохвилі нетерпеливо дорогого гостинця.

О позбиране стихів Ваших я вже постараюся. А доки що замічу, що друк на красному папері в 500 екз. від одного листа печатного не дорожше вийде як 25 зр. а. в.

Зволите-ж і в тім ще близше порозумітися зо мною.

Прийміть поклін щиро прихильного Ол. Огоновського»1.

Якщо зважити на весь огром праці О. Кониського в царині консолідації галицько-українських сил, то стане зрозумілим, чого М. Гру-шевський назвав його «найвизначнішим галицьким письменником 70-х та 80-х років»2 (виділення наше. — Авт.).

О. Кониський один із перших відгукнувся на статтю М. Драгоманова «Література російська, великоруська, українська і галицька» (1873—1874), опубліковану в «Правді» за підписом «Українець».

У статті «Український націоналізм» (1875) О. Кониський сміливо і відверто трактує проблеми українсько-російських взаємин середини XIX ст., точніше, деякі аспекти цих стосунків, які раніше фальсифікувалися.

Як дівочу незайманість оберігала партлітноменклатура «чистоту» українсько-російських літературних взаємин, не допускаючи найменшої критичної думки стосовно «старшого брата» і немилосердно жорстоко караючи найнезначнішу похвалу «меншого» з його потугами відстояти національну гідність. Як наслідок цього, полеміка М. Драгоманова з редакцією «Правди» (1873—1878) подавалась дослідниками в монологічній формі і тільки з епізодичним включенням «реплік» самих учасників цієї дискусії: О. Кониського, І. Нечуя-Леви-цького, Б. Грінченка в інтерпретації, звичайно, дослідника. Статті жодного з опонентів М. Драгоманова і понині не надруковані, тому їх позиція й аргументи в «чистому» вигляді недоступні навіть фахівцям.

'Лист Омеляна Огоновського до О. Кониського від 1874 р. // Студинський К. Галичина і Україна в листуванні 1862—1884 рр.: У 2 т. — К., 1931. — Т. 1. — С. 535.

гГрушевський М. Пам'яті Олександра Кониського // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка. — 1902. — Т. 39. — С. 11.

153

У статтях «Український націоналізм», «Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари» // Правда. -— 1875. — Ч. 19— 20) (1875) уперше зроблено спробу дати теоретичне обґрунтування українського націоналізму і висловлено міркування про стан української нації, культури і мови в умовах колоніального гніту і тотальної русифікації. У рецензії на твір І. Нечуя-Левицького «Хмари» О. Кониський звертає увагу не так на сам твір, як на порушені в ньому національно-політичні проблеми: «Просимо читателя не сподіватися від нас розгляду «Хмар» на підвалинах чистої естетики, — наперед ставить до відома читача критик. — Сего ми не зробимо, не через те, щоб маловажали естетику — ні! за естетичним розвоєм ми вважаємо великий вплив і инчі сторони громадського житя; але на сей раз ми не ставимо своєю задачою естетичну критику: ми подивимось на героїв «Хмар» з инчого боку, бажаючи врозуміти, що завело в хмари тих героїв, яким побитом можна б розігнать хмари і коли виясниться (тут у значенні випогодиться. — Авт.) на годину в нашому громадському житі?.. »'.

Політичне життя України, стан художньої літератури, полеміки навколо українських національних проблем давали достатньо матеріалу і підстав для власне такої постановки питань. Однак, якби О. Кониського до писань спонукали виключно зовнішні причини, він не вийшов би за межі вузькопубліцистичної критики. Йшлося про серйозніше.

У 70-ті роки духовна спадщина, залишена шістдесятниками, піддається всебічній ревізії. Відбувається перегляд принципів моралі, політики, принципів літературної критики і подальших шляхів розвитку українського суспільства та його культури. Замість духу 60-х «заворушувався вже де-куди — той инчий дух, котрий розпустився і опанував нас усією своєю силою в кінці 60-х і з початку 70-х і котрий і тепер панує. З новим духом начеб то почало ширшати поле громадської роботи; але ся робота навернулась, під завісою «економічного добробиту», тільки на поле акціонерне, процентове, на поле легкої наживи, через що другі ниви життя зостались перелогами»2.

О. Кониського особливо хвилювало те, що матеріальна нива поглинала моральну, а головне, національну, породжуючи най-небезпечніший бур'ян користі і космополітизму, що його так ревно проповідував М. Драгоманов. О. Кониський на собі відчув увесь трагізм нерозуміння росіянами української проблеми, особливо коли йшлося про національний ідеал — державну самостійність. Тому неприй-

нятною була ідея М. Драгоманова «про конечність міститися українству — і політично, і літературно — під одним дахом з російством. Українська література — популярна для домашнього вжитку; все, що понад те, повинні українці за приміром Гоголя і Костомарова писати по-російськи, наповнюючи здобутками свого духа спільну всеросійську скарбницю»1.

Численними аргументами О. Кониський переконував громадськість у шкідливості космополітизму і російського шовінізму, що зводять нанівець реалізацію національної ідеї; розкривав обмеженість і кінцеву неспроможність концепції М. Драгоманова бути дороговказом для поневоленої нації, оскільки будь-яка теорія, яка не спирається на націоналізм, — утопія. Не маючи національного ґрунту, годі домогтися будь-якого поступу. «Справді, — пише О. Кониський, — дайте нам тип — тип живого космополіта, або Слов'янина, що се за чоловік буде? се буде нікчемний лежибока, у котрого або «не всі дома», або хмари в голові; або він буде брехун, котрий, не хотячи, не велючи працювати, реалізовати свої речи в очевидь, на тій ниві, де можна и треба працювати, проповідує працю для всєї люд-кости. О, се великі люде на маленькі діла!., и коли у них не «жуки в голові», то вони й самі знають, що проповідь їх про космополітичну працю єсть проповідь нікчемниці, проповідь утопії! — Скажіть мені: як можна працьовати рядовому чоловікові космополітично? Хиба де єсть народ космополіт? Немає чоловіка без лиця, немає народу без національності... працьовати користно для народа можна тілько працюючи на національнім грунті!»2.

Принцип національності літератури О. Кониський також, як І. Не-чуй-Левицький та Б. Грінченко, ставить на перше місце. «Наша українська література повинна зачепити націоналізм, але против тих народів, що ми згадували, бо наш націоналізм зв'язується з свободою. Ми не бажаємо, щоб українська література крутилася на тому одному колесі»3. А згадував О. Кониський народи, які віграли значну роль у придушенні інших народностей, асиміляції їх. «З сих усіх народів українська література зачепила тілько Жидів, Великоросів і польських панів, зовсім не маючи в думці зачіпати польський народ в самій Польщі, або мазурські села, котрих є багато на Подлясі, в Галичині і на Волині. З сього ми можемо бачити, що український націоналізм не расовий, не релігійний, а соціальний. Тим то його не можна назвати ні узким, ні



'Кошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 19. — С. 768.