ОЛЕКСАНДР КОНИСЬКИЙ Життя і творчість, Детальна інформація

2Кониський О. Семен Жук і його родичі: Хроніка // Правда. — 1875. — Роч. 8, ч. 1. — С. 133.

154

'Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. •— К., 1970. — Т. 1. — С. 147.

гКошовий О. (Кониський). Коли ж виясниться? (За проводом повісти И. Левіцького «Хмари») // Правда. — 1875. — Ч. 19. — С. 771.

^Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 572.

155

нікчемним, а тим більше шкодливим», — як називає його М. Драго-манов. — Тим то він вартий уваги більше, ніж дехто про нього думає»1.

О. Кониський подає широку історичну довідку про народи, що їх у негативному плані трактувала українська література (та й він сам), справедливо стверджуючи, що українська література й український народ ніколи не дивились на інші народи з суто «національного боку. І козаки й гайдамаки, і теперішній народ, і література не любили» їх не за «віру і язик, а як експлоататорів народа, для котрих нема нічого святого, нічого людського, нема честі ні совісти, як діло йдеться на те, щоб обдурювати народ, де можна і як можна, щоб нагарбати собі народнього добра, зоставивши народ і в голоді і в холоді»2.

Найбільше уваги приділяє О. Кониський проблемі російсько-українських зв'язків, акцентуючи на неможливості відгукнутися на заклик М. Драгоманова стати з росіянами під один дах.

Російщина чорними хмарами оповила все: українське панство, школу, духовенство, адміністрацію; добралася й до села, але найтра-гічніше, що вона вплинула на характер української жінки, який завжди вважався вищим та енергійнішим за характер українця: «Українська дворянка і багата купчиха тепер чисте лихо на Україні, — пише О. Кониський, — щирий ворог всего українського. Вона більше од мужчини ненавидить все українське і цурається його, як чорт ладану, вигонить його з сем'ї, з дому, перекручує прислугу так само, як і польська пані. Українська дворянка й купчиха то клерикалка, то царистка, то катковщиця, швидко може буде перероблена на класика і взагалі вона великоросіянка. Тип її самий шкодливий тепер на Україні і ще тим більше, що женщина консервативна, має великий вплив на чоловіків і на дітей. Тілько молодше женске поколінє скидає з своїх очей ту полуду та й то не дуже хапається»3.

Пошанування російського народу темами в літературі «про край великоруський, про устрій держави, про загальні цілі й інтереси Росії, котрі так торкаються життя щоденного й українців у правописі і в мові», стало для О. Кониського чинником, який дорівнював святотатству.

Пошанівок росіянам, за М. Драгомановим, треба виявляти не інакше як російською мовою — і краще, і зручніше, і набагато легше, оскільки українська термінологія ще надто бідна, малоопрацьована. «Націоналісти будуть славити одрубність, оригінальність, і для цього або будуть стояти за те, щоб видумати усі терміни... або одшукува-

^Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 567.

2Там само.

3Там само. — С. 568.

156

ти слова архаїчні по актам, або брати терміни у чужих народів, дальше од того, од котрого хочеться оборонити»1.

М. Драгоманов застерігає українських письменників від такої безплідної праці і радить їм «усякий раз, коли не можна знайти або придумати українського слова, у котрому б корінь був ясний і понятий, звертатись до російської мови, де багато характерних слів дуже близьких до українських». О. Кониський же, як організатор недільних шкіл і педагог, добре знав ціну російської мови як засобу викладання і виховання школярів. «Школярі з урядових великоруских народних шкіл вже гнуть себе на кацапів і панків, задерають кирпу вгору, не поважають української національності і своїх простих батьків, нехтують усім народним, кидають свої народні пісні і співають салдацькі великорускі, псують і ламають народний язик. Часто громади здають сей нікчемний продукт великорускоі, ненаціональної школи в москалі»2.

Боротьба О. Кониського проти русифікації, космополітизації, обстоювання принципів національності літератури була закономірною і виправданою як ефективний метод проти поневолення, як імунітет для виживання народу, як можливість піднести українську літературу до європейського рівня.

В умовах утисків українського слова О. Кониський клопочеться про створення всеукраїнського друкованого органу, яким повинен стати оновлений політично-науковий і літературний журнал «Правда». Безрезультатність задуму не зупинила його. Він готує до видання збірку художніх творів різних авторів під назвою «Батьківщина», але й цей захід виявився безуспішним: не дозволили друкувати.

Як член міської ради Києва (обраний 1878), О. Кониський звертається до міністра освіти про скасування ганебного указу 1876 року, запровадження в школах української мови і про присвоєння одній із київських шкіл імені Тараса Шевченка.

Якраз у цей невеличкий проміжок часу (1880—1881) цензура дещо послабила тиск і допустила до друку поодинокі науково-популярні брошури українською мовою, переклади художніх творів. «Українство» О. Кониського набуває громадянського звучання.

О. Кониський тяжко переживав кожний удар по національній культурі і щиро радів її поступу. А. Кримський розповів І. Франкові про епізод, коли О. Потебня прочитав свій переклад «Іліади» українською мовою: «Кониський аж упився ядерною, напрочуд гарною мовою в тім перекладі і ентузіастично згукнув: «Як же гарно! Коли б оце та швидше надрукувати — ото був би ступінь для розвою нашої національності»3.

1Драгоманов М. Література російська, великоруська, українська і галицька // Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. — К., 1970. — Т. 1. — С. 148.

2Кониський О. Український націоналізм // Правда. — 1875. — Ч. 14. — С. 569.

^Кримський А. Лист до І. Франка // Твори: В 5 т. — К., 1973. — Т. 5, кн. 1. — С. 204.

157

Користуючись ситуацією, інтелігенція робить спроби заснувати періодичний орган. О. Кониський звертається в Головне управління в справах друку з проханням дозволити видати в Києві літературно-науковий тижневик «Луна». На додаток він надсилає до цензури й альманах з такою ж назвою і матеріалами, зібраними для задуманого тижневика. Альманах дозволено в обрізаному цензурою вигляді. Залишилось лише кілька поезій Шевченка, Кониського, Старицького, Щоголева, Лиманського; оповідання Нечуя-Левицького «Приятелі» та водевіль Старицького «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка». За таких умов вчинок О. Кониського М. Старицький вважав мужнім, виправданим, навіть героїчним.

У 1881—1882 роках О. Кониський співпрацює у львівському журналі «Світ»; бере участь в обговоренні його напрямку, програми, кадрових питань; стає його найактивнішим дописувачем. У перших номерах «Світу» він публікує п'ять «Листів про Ірляндію» (1881), які мали широкий резонанс і були видані окремим відбитком після смерті письменника (1904) із передмовою І. Франка.

Проблеми ірландської кризи стали предметом дискусій на сторінках європейської періодики. Ця проблема була «модною» і в Україні. Першим порушив її М. Драгоманов у «Листах до «Друга»; В. Антонович торкався ірландської проблеми в спеціальному курсі для студентів Київського університету Св. Володимира; не лишився осторонь цієї теми і О. Кониський. Інакше і бути не могло — колоніальне становище Ірландії та її боротьба за політичні права містили надто вже прозору проекцію на Україну, на що натякає О. Кониський у першому листі: «В той час, як я починаю писати свої листи, очі усієї Європи, навіть усіх освічених людей дивляться на «Зелений Остров». Усім цікаво знати, що буде далі в Ірляндії; що вийде з соціальної війни за землю і хліб, з війни, яку веде в Ірляндії народ із урядом великобританського королевства. Гадаю, що й нашим читачам цікаво буде в таку пору звернути увагу на той куток «цівілізованої» держави, де не сьогодня-завтра повинно рішитися не тілько важне політичне, але ще важнійше соціяльне питання. А як воно рішиться, вгадати не вельми трудно, знаючи, що як осібні люди, так і цілі народи мають свою Немезиду»1.