Художній розвиток Дніпрової Чайки, Детальна інформація

Поезіям Дніпрової Чайки властивий  драматичний сюжет,  що будується на внутрішньому конфлікті ліричної  героїні з навколишнім оточенням. Зовнішнє середовище являє собою реальну й потенційну загрозу для неї. Воно часто зображується в похмурих, важких, тривожних тонах. Воно несе небезпеку для психологічного стану й соціальних перспектив ліричної героїні. Оточуюче середовище (у вигляді природних образів-алегорій, зрадливих коханих, несприятливих обставин, напружених духовних перипетій, родинних колізій) тисне на свідомість ліричної героїні, намагається зламати її, підкорити своїй владі, своєму  плину  подій.

Цей духовний конфлікт концентровано розгортається у поезіях “Негода”, “Мури”, “Як не хочеться жить…”, “Як темно знов, як сумно знов!..”, “Хай хмари по небові ходять…”,  “І небо похмуре, і сонця немає…” тощо. У них життя  осмислено як важке випробування, і лірична героїня щиросердо сповідується:

 

Умерти я права не  маю,

А жити охоти нема,

І ось – поміж людьми блукаю

З нудьгою, мов тая тума…

                                     (“Мури”)

 

У певні хвилини драматичний душевний стан ліричної  героїні поезій Дніпрової Чайки посилюється. Вона відчуває свою безмежну самітність, на якусь мить життя втрачає для неї смисл, губляться будь-які життєві орієнтири. Є лише безвихідь і нудьга. Героїня  у  крайній  розпачі.  Її  душа  відчуває  лише  символи  духовної  кризи.

 

Одна… в темряві… без мети…

І світло гасне, не палає…

             (“Як темно знов, як сумно знов!..”)

 

Розмірковуючи над трагізмом  долі людської душі, поетка проводить образні паралелі з окремими явищами природи,  що стає приводом для образно-психологічних  узагальнень:

 

І в людях теж бува посуха:

Все мертвим  сном  неначе спить,

Забитого в кайдани духа

Ніхто не може розбудить.

І мовчки гинуть людські сили,

Надія гасне, віра схне,

І димом, смородом могили

На молодії душі тхне.

                                     (“Посуха”)

 

Лірична героїня  вбачає свою мету в тому, щоб не здаватися й протистояти навколишньому середовищу. Основні її  душевні  зусилля  спрямовуються на протидію різноманітним життєвим негараздам і негативам. Героїня поезій Дніпрової Чайки перебуває у невпинній боротьбі за себе. Вона захищається, не скоряється й  при цьому прагне бути щасливою. Їй  не завжди вистачає  внутрішніх  сил, але вона намагається їх відшукувати і, неначе щит, виставляти для опору виявам недолі.

 

Одне лиш треба: йти та йти,