Художній розвиток Дніпрової Чайки, Детальна інформація

 

У цьому вірші Дніпрова Чайка розповідає історію молодої жінки, яку “милий ізрадив, покинув” з майбутньою дитиною. Письменниця детально змальовує душевний стан своєї героїні, глибоку розпуку й безнадію, що охопили її.

Важливою рисою цієї поезії є психологічна зміна, що відбувається з молодою героїнею. На початку твору це зневірена, розчавлена натура, яка шукає самогубства “між верболозів старих” та “хвиль говірких”. Поетка показує, як у свідомості молодої матері народжується протест проти власних настроїв відчаю та самогубства. Письменниця акцентує увагу на тому, що її героїня віднаходить у собі сили подолати розпуку й жити заради майбутньої дитини, незважаючи на жодні моральні забобони.

Поетичну новелу “Мати” Дніпрова Чайка завершує рішучим, вольовим висновком своєї героїні та стислим психологічним фіналом, що зображують її нову моральну якість – упевненість у благородстві й материнській мудрості власного рішення. В останніх рядках підкреслюється, що й сама природа “світом” й “поштивістю” підтримала красу її вчинку:

 

“... Геть же од річки! Для тебе, дитинко,

Жити повинна я, жить, не вмирать!

Хай же знущаються люди лукаві,

Хай я і мук натерплюсь:

Перед тобою, дитино, я права

І перед богом гріха не боюсь”.

 

Пізно од річки не дівчина хибка, –

Твердая мати ішла,

В серці гарячім великую силу

Миру назустріч, як прапор, несла.

Йшла вона – місяць облив її світом,

Вітер поштиво затих,

Мов засоромлена, тихо плескала

Хижа ріка в верболозах німих.

                                              

        Своєрідність інтимних інтонацій Дніпрової Чайки виражається в тому, що  кохання    зображено у них  як важку працю душі  й серця. Велике кохання – це добровільне наближення до свідомого страждання, страждання в ім’я самого кохання. Приреченість на страждання зумовлена широкою і суперечливою амплітудою почуттів, що охоплюють жіноче серце. Лірична героїня не боїться болю, її у пристрасних почуттях не зупиняє те, що “А з-поза долі // Лине недоля,  //  Лине,  грозою  лякає”. Вона  прагне повністю віддатися всім драматично-щасливим поворотам інтимних почуттів. Біль і страждання для неї є зворотнім  аспектом  щастя в  любові.

В інтимній поезії Дніпрової Чайки часто поєднуються образи-антитези – “веселощі” й “сльози”, “сонце” й “гроза”, “небо блакитне” й “хмара”, “спів” і “стогін”, “сміх” і “плач”. У вірші “Люди казали…” внутрішній стан ліричної героїні, заснований на контрастах, передано такими експресивними рядками:

 

…Висушу сльози я щастям.

          Смійтеся, люди:

          Добре в коханні,

          Гірко і щасно!

 Смійтеся – плакать не буду!