Художній розвиток Дніпрової Чайки, Детальна інформація

Художній розвиток Дніпрової Чайки
Тип документу: Наукова
Сторінок: 10
Предмет: Література
Автор: Олексій
Розмір: 28
Скачувань: 1165
Пошукова робота

на тему:

Художній  розвиток

Дніпрової Чайки

Серед  письменників  є  натури,  які  (і  це  не  буде  перебільшенням)  вже  з  перших  свідомих  років  десь  там,  у не проявлених  ще  емоційних  образах,  враженнях-ескізах, у спонтанній  палітрі  думок-бажань,  інтуїтивних  пориваннях  напівсвідомо-напівпрояснено  передчувають,  що  вони  народжені  для  художнього  слова  й  образного  почуття, для  захоплення  творчістю  й  літературою.

Для  них момент  життя  стає  значно  більшим,  ніж  послідовністю  й  величиною  років,  і  набуває рис  неабиякої енергетики  духу.

Вони з юних  років  вірують  у  своє  художнє покликання,  відчувають потребу й  необхідність  у  літературних  вправах і  справах,  рано  усвідомлюють  своє захоплення  художньою  діяльністю  як  провідний  лейтмотив  і  домінанту  власного  розвитку. 

У них  можуть  з’являтися  нові  інтереси  й  сфери  вияву, нові  соціальні  й  духовні  ролі,  проте  це  теж  є  вираженням  активності  письменницького  буття  й  устремління  до широкої  суспільної  творчості.

Ці  натури  з  перших  років  (і  кроків)  психологічно  зорієнтовані  на  долання  й  подолання будь-яких  перешкод,  на  протистояння  життєвим  і  душевним  негараздам,  скруті.  Вони  не тільки  є  готовими  до  боротьби  -  їм необхідна  боротьба  для  вираження  свого  внутрішнього  єства.  Максималістська  самовіддача  в  усьому  -  намірах,  ідеях,  діяльності  стає  для  них чи  не єдиним  виправданим  способом  мислення  й  незамінним  критерієм  справжності.

 Вони талановито  працьовиті  й  наполегливо  прагнуть  розвою -  світоглядного,  духовного,  художньо-образного.  Вони  охоче  і з задоволенням  вчаться,  беруть  уроки  майстерності  та  стійко  йдуть  обраним  шляхом,  поглиблюючи  свою  художню  індивідуальність.

Вони  живуть  щиро, відверто,  складно,  на  потужній  експресивній  ноті,  з  важкими  пошуками  й  незмінними  втратами.  І  життя  їхнє  проходить  напружено  й  драматично.

Таким  воно  було  і   в   Дніпрової  Чайки. 

Людмила Олексіївна Березіна, більш відома як Людмила Василевська і ще більш відома в українському літературному просторі як Дніпрова Чайка, народилася за старим стилем – 20 жовтня, за новим – 1 листопада 1861 року в селі Карлівка Ананьївського повіту Херсонської губернії (зараз – с.Зелений Яр Доманівського району Миколаївської області).

Дніпрова Чайка – цікава постать на терені літературної Таврії та України, натура діяльна, енергійна, безпосередня у вираженні своїх почуттів і  внутрішніх станів. Її життєва активність характеризувалася непересічністю й різноспрямованістю. Вона бралася за багато справ і чимало   намагалася   зробити.

Життєшлях Дніпрової Чайки був сповненим радісних емоцій, романтичних надій, жорстоких розчарувань, гірких  потрясінь і пройшов у психологічних колізіях та боротьбі за ствердження індивідуального “я”.

Батько Людмили Березіної був освіченим сільським священиком. Він шанував книгу, знання й дбав про духовний розвиток доньки. Обстановка сім’ї сприятливо позначилася на формуванні культурних потреб дівчини.

У ній рано розвинулися літературні інтереси й нахил до самостійної творчості. В автобіографічних матеріалах письменниця згадувала, що до семи років “уже прочитала багато книжок батькових і почала складати деякі вірші, наслідуючи чогось індостанських поетів” ( 4 , 37 ). У літературі  її приваблювали  класики античності, Шіллер, Байрон, Пушкін, Лермонтов, Шевченко.

Дитячі роки Людмили Березіної пройшли на українському півдні – на Херсонщині та в Одесі. Спочатку вона навчалася у херсонській жіночій гімназії, але через важку хворобу  змушена була її залишити. Незабаром навчання було продовжено в Одесі у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря. Завершила ж вона курс навчання  1879 року в Одеській приватній жіночій гімназії.

По закінченні гімназії Людмила Березіна розпочала активну педагогічну діяльність. Перед цим їй довелося витримати родинний конфлікт. Батьки мріяли про те, щоб дати доньці ґрунтовну освіту.  Проте в їхні наміри не входило, щоб вона працювала вчителькою: ця  праця вважалася важкою і виснажливою. Вони висловлювалися однозначно проти цього.

Людмила Березіна настояла на своєму й приступила до вчительської справи, працюючи спочатку домашньою вчителькою в заможній сім’ї. Невдовзі вона влаштувалася працювати у сільській школі, а з 1884 року викладала в Одеській приватній гімназії.

Майбутня письменниця вчителювала на Херсонщині, Одещині та в Бессарабії. Вона палко поділяла ідею про необхідність нести культуру й знання в народ. Місія просвіти широких народних верств на значний час палко оволоділа нею. Вчителювання у її розумінні узгоджувалося з духовним піднесенням людей, і вона покладала чимало надій,                   соціокультурних  сподівань на важливість учительської праці. Педагог для неї асоціювався з променем світла, ковтком  повітря  у  темному й важкому народному житті, а вчительська справа – з найкоротшим шляхом до культурного визволення народу.

 1881 року Людмила Березіна взяла участь у роботі вчительських з’їздів Херсона й Одеси.

Окрім захоплення педагогічною діяльністю, Дніпрова Чайка виявила себе і як таврієзнавець. У 80-ті роки ХIХ  століття  вона почала виокремлено й цілеспрямовано досліджувати свій рідний край. Письменниця дійшла висновку  про певну  унікальність Таврійської землі й почала роботу з її вивчення та популяризації.

Особливе зацікавлення викликав у неї фольклор Таврії. Результати своїх фольклорно-таврієзнавчих студій Людмила Березіна оприлюднила на IV-му археологічно-етнографічному з’їзді, що відбувся в Одесі 1884 року, на який вона привезла зібрані в Таврії три зошити фольклорних матеріалів.

Майже п’ятнадцять років життя Дніпрової Чайки пройшло в Херсоні (1885 року вона одружилася з Феофаном Василевським, автором праць з історії південних слов’ян і публіцистом, який служив у Херсоні на посаді губернського статистика).

У 1885 – 1887, 1895 – 1908 роках письменниця мешкала  у  губернському Херсоні, де  активно  працювала, вивчала таврійську етнографію та  народну творчість. Дослідник її  спадщини О.Килимник писав: “В Херсоні Дніпрова Чайка пише вірші, оповідання, лібрето дитячих опер. Записувач народних пісень Андрій Конощенко, який був добре знайомий з родиною Василевських, у своїх спогадах згадував, що в Херсоні протягом 1885 – 1887 рр. письменниця написала велику кількість творів, хоч не всі вони були надруковані за її життя”  ( 3 ,  5 ).

Дніпрова Чайка належала до типу соціально дієвих жінок. Значної уваги вона надавала подіям суспільно-політичного значення й брала в них активну участь. Так, у 1903 – 1904 роках Дніпрова Чайка входила до складу херсонської організації допомоги політв’язням. 1905 року письменницю було заарештовано за розповсюдження забороненої літератури, її рукописи конфісковано. У період 1905-1907 років вона симпатизувала прихильникам революційних ідей, висловлювала радикальні думки й уподобання.

 1908 року Дніпрова Чайка переїжджає до Києва. Там вона продовжує активну громадську діяльність, зближується з київською “Просвітою”, встановлює  тісні  контакти  з  багатьма  представниками  національної  літературної та  мистецької  еліти.

 1914 року письменниця важко захворіла і решту свого життя (тринадцять років) провела у хворобі й боротьбі з нею. З того ж  року різко знизилася письменницька активність Дніпрової Чайки.

Писати вона розпочала наприкінці 70-их років  ХIХ  століття, ще навчаючись в Одеській приватній жіночій гімназії. Перші літературні спроби було зроблено російською мовою. Дніпрова Чайка продовжила традицію частини

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes