Художній розвиток Дніпрової Чайки, Детальна інформація
Художній розвиток Дніпрової Чайки
українських письменників, які за народженням були зі сходу чи півдня України й від російської здійснили перехід до української мови. Як відзначає О.Килимник, українською мовою вона почала писати в межах 1883 – 1884 років (поезії “Україно моя мила”, “Думка”, “Батьку щирий”) . Її літературні твори українською мовою вперше було видрукувано 1885 року в одеському альманасі “Нива”, де побачили світ вірші “Вісточка”, “Пісня” й оповідання “Знахарка”.
Дніпрова Чайка була ґрунтовно обізнана з українською та російською літературою. У багатьох письменників вона художньо вчилася. Серед тих, хто вплинув на її художню свідомість, були Т.Шевченко і О.Пушкін, М.Гоголь й І.Тургенєв, М.Коцюбинський і Максим Горький. Розмірковуючи над значенням для себе українських та російських письменників, вона писала: “Я поняла, что быть писателем – это учиться у нашего бессмертного Шевченко, равно как у Гоголя и Тургенева – этих больших мастеров слова” ( 3 , 5 ). Як письменниця, вона постійно вчилася в тих, кого вважала взірцем художнього мислення.
Особливе значення для розвитку її художніх смаків і поетичного стилю мала спадщина Тараса Шевченка. У другій половині ХIХ століття в українській художній культурі вже існували не тільки напрямок, що його можна схарактеризувати, як “Шевченкова школа”, але й культ поетичного слова Т.Шевченка.
Дніпрова Чайка, як і багато інших, перебувала під впливом цього культу. Вона відзначала, що Шевченкові твори, передусім “Гайдамаки” й “Кавказ”, вона знала напам’ять і що вони дали “спрагу до його творів і охоту наслідувать” (4, 38). У численних поетичних рядках вона намагалася передавати пафос, мотиви, стилістику, продовжувати образні знахідки, що класично були репрезентовані віршами й поемами Шевченка.
Поезія Дніпрової Чайки “Буря” починається рядками, що прозоро асоціюються зі знаменитими Шевченковими (цитата наводиться за факсимільним відтворенням поетичної антології “Українська Муза”):
Реве вітер серед плавні,
Верболіз ламає,
По Дніпрові, наче вівці,
Хвилі наганяє, –
Наче вівці білорунки
В ревучій отарі;
Сивий місяць, наче чабан,
Виглядає з хмари.
…Реве вітер, аж до хвилі
Верби нахиляє, –
Бідну вербу люте горе
Додолу згинає.
Стогне вітер, чайка скиглить,
Серце надриває –
Бідна вдова з сиротами
Долю проклинає.
До літературного наслідування письменниця ставилася вдумливо, свідомо. Наслідувати для неї означало розвиватись. Як літератор вона потребувала художніх взірців, які б допомагали її духовному та концептуально-стилістичному розвою. В творчості визначних українських та російських письменників вона знаходила художні ідеї, мотиви, образи, форми оповіді, стильові прийоми, що надихали її на літературну працю.
На межі ХIХ – ХХ століть Дніпрову Чайку захопила творчість Максима Горького. Наприкінці грудня 1899 року в листі до І.Франка вона розмірковувала:
“Переглядаючи в “Літературно-науковому віснику” гарні переклади, між іншими й з російської мови, я не бачу одного ймення, що заблисло й щораз дужче розжеврюється у російській літературі. Це ймення – Максим Горький.
Такий світлий, оригінальний, могутній талант, така сміливість і така г і р к а правда (розрядка Дніпрової Чайки – Я.Г.).., що обминути його не можна…
Я тепер так перейнята його чудовими творами, що тільки і можу Вам дати до “Вісника”, що переклади з його” ( 1 , 7 ).
Письменницю вражали реалістична глибина й романтична наснаженість прози Горького. Вона вбачала літературну й суспільну потребу в тому, щоб популяризувати його творчість, доносити її до якомога ширшого кола сучасників. Їй належить переклад українською мовою “Пісні про Буревісника”, у якому розвивається свободолюбний пафос алегорійного твору Максима Горького.
Дніпрова Чайка була ґрунтовно обізнана з українською та російською літературою. У багатьох письменників вона художньо вчилася. Серед тих, хто вплинув на її художню свідомість, були Т.Шевченко і О.Пушкін, М.Гоголь й І.Тургенєв, М.Коцюбинський і Максим Горький. Розмірковуючи над значенням для себе українських та російських письменників, вона писала: “Я поняла, что быть писателем – это учиться у нашего бессмертного Шевченко, равно как у Гоголя и Тургенева – этих больших мастеров слова” ( 3 , 5 ). Як письменниця, вона постійно вчилася в тих, кого вважала взірцем художнього мислення.
Особливе значення для розвитку її художніх смаків і поетичного стилю мала спадщина Тараса Шевченка. У другій половині ХIХ століття в українській художній культурі вже існували не тільки напрямок, що його можна схарактеризувати, як “Шевченкова школа”, але й культ поетичного слова Т.Шевченка.
Дніпрова Чайка, як і багато інших, перебувала під впливом цього культу. Вона відзначала, що Шевченкові твори, передусім “Гайдамаки” й “Кавказ”, вона знала напам’ять і що вони дали “спрагу до його творів і охоту наслідувать” (4, 38). У численних поетичних рядках вона намагалася передавати пафос, мотиви, стилістику, продовжувати образні знахідки, що класично були репрезентовані віршами й поемами Шевченка.
Поезія Дніпрової Чайки “Буря” починається рядками, що прозоро асоціюються зі знаменитими Шевченковими (цитата наводиться за факсимільним відтворенням поетичної антології “Українська Муза”):
Реве вітер серед плавні,
Верболіз ламає,
По Дніпрові, наче вівці,
Хвилі наганяє, –
Наче вівці білорунки
В ревучій отарі;
Сивий місяць, наче чабан,
Виглядає з хмари.
…Реве вітер, аж до хвилі
Верби нахиляє, –
Бідну вербу люте горе
Додолу згинає.
Стогне вітер, чайка скиглить,
Серце надриває –
Бідна вдова з сиротами
Долю проклинає.
До літературного наслідування письменниця ставилася вдумливо, свідомо. Наслідувати для неї означало розвиватись. Як літератор вона потребувала художніх взірців, які б допомагали її духовному та концептуально-стилістичному розвою. В творчості визначних українських та російських письменників вона знаходила художні ідеї, мотиви, образи, форми оповіді, стильові прийоми, що надихали її на літературну працю.
На межі ХIХ – ХХ століть Дніпрову Чайку захопила творчість Максима Горького. Наприкінці грудня 1899 року в листі до І.Франка вона розмірковувала:
“Переглядаючи в “Літературно-науковому віснику” гарні переклади, між іншими й з російської мови, я не бачу одного ймення, що заблисло й щораз дужче розжеврюється у російській літературі. Це ймення – Максим Горький.
Такий світлий, оригінальний, могутній талант, така сміливість і така г і р к а правда (розрядка Дніпрової Чайки – Я.Г.).., що обминути його не можна…
Я тепер так перейнята його чудовими творами, що тільки і можу Вам дати до “Вісника”, що переклади з його” ( 1 , 7 ).
Письменницю вражали реалістична глибина й романтична наснаженість прози Горького. Вона вбачала літературну й суспільну потребу в тому, щоб популяризувати його творчість, доносити її до якомога ширшого кола сучасників. Їй належить переклад українською мовою “Пісні про Буревісника”, у якому розвивається свободолюбний пафос алегорійного твору Максима Горького.
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021