психофізіологічні особливості молодших школярів після ЧАЕС, Детальна інформація

звертання на новий стимул виникає ступінчато, після того як стимул вже викликав ОР.

реакція розширення вічка і зростання шкіряної провідності розглядається як об’єктивні показники довільної уваги (зусилля).

Вивчення біохімічних основ активаційних процесів у мозку та ролі в цьому медіаторів дозволив виділити три основні системи активації. Це стовбуро-таламо-кортикальна системи, базальна холіненергічна система переднього мозку та каудо-таламо-кортикальна система (24).

До стовбуро-таламо-кортикальної системи відносять ретикулярну формацію, неспецифічне утворення середнього мозку, та неспецифічні ядра таламуса.

Базальна холіненергічна система активації пов’язана з однією з чотирьох основних медіатор них систем – холіненергічною. Кортикальна активація, яку викликає електрична стимуляція ретикулярної формації стовбура, супроводжується вивільненням ацетілхоліна в корі, тобто ретикулярна формація діє на кору через холіненергічні еференти. Сенсорні подразники різної модальності збільшують кількість вивільненого ацетілхоліну в корі (13).

До каудо-таламо-кортикальної системи відносять базальні ганглії, які утворюють стріопалідарну систему. Основними складовими цієї системи є неостриатум, або хвостате ядро(nucleus caudatus), та прилягаюче ядро (nucleus accumbens) (17).

Всі три системи активації реалізують свої специфічні функції, разом з тим мають загальні виходи та входи. Створюючи свої локальні ефекти активації, всі системи мають вихід на кору через таламус.





1.5 Психофізіологічні та нейрохімічні особливості пам’яті

Навчання може бути розглянуте як послідовність процесів набуття, зберігання та відтворення інформації. У результаті навчання відбувається модифікація поведінки, а пам’ять проявляється як зберігання цієї модифікації.

Слід пам’яті, який сформований в результаті навчання називається енграмою. Описують енграму, як мінімум по трьом параметрам: динаміці розвитку процесів, що призводять до становлення сліду; стан енграми, який характеризує її готовність до відтворення; структури енграми, який характеризує механізми створення цієї енграми. Всі ці три аспекти опису енграми становлять основу формування трьох напрямків вивчення пам’яті. Перший напрямок описує динаміку формування енграми в термінах короткочасного та довготривалого зберігання, виходячи з принципу часової організації пам’яті. Другий – оцінює ступінь готовності до відтворення, виключаючи часовий компонент створення енграми. Третій – аналізує нейроні та молекулярні механізми пам’яті, спираючись на принцип часової організації та на концепцію стану енграми (39).

Часовою організацією сліду пам'яті є послідовність розвитку у часі якісно різних процесів, що призводять до фіксації набутого досвіду. Основні поняття якими оперує концепція часової організації пам'яті слідуючи:

Консолідація –це процес, який призводить до фізичного закріплення енграми. Тривалість консолідації – інтервал часу необхідний для переходу сліду пам’яті від короткочасного зберігання до довготривалого.

Реверберація –це механізм консолідації, оснований на багаторазовому перебігу нервових імпульсів по замкнутим ланцюгам нейронів.

Короткочасне зберігання –це процес коли енграма знаходиться у вигляді реверберуючої імпульсної активності.

Довготривале зберігання – забезпечує тривале існування енграми (32).

Прийнято вважати, що при фіксації відбувається перехід однієї форми існування енграми в іншу. Уява про короткочасну та довготривалу форму існування сліду базується на припущенні існування різних нейрофізіологічних, молекулярних, біохімічних та морфофункціональних основах енграми на різних етапах її розвитку (25).

В нейронауках дослідження механізмів пам'яті ведеться переважно в контексті пластичності. Так як пластичність стала доступною для досліджень на клітинному та молекулярному рівні, то в наш час індефіковано багато механізмів нейтронної пластичності, які як передбачається, вносять свій вклад в різні форми навчання.

В процесі навчання пацюків було отримано такі дані : збільшення кількості РНК, яка має аденіл та урацил, збільшення кількості білку S100, збільшення кількості іонів кальцію. Всі ці дані співпадають з передбаченою послідовністю процесів: мобілізація умов для синтезу нової і-РНК на ланцюгу ДНК синтез нової і-РНК синтез нового білку(31).

Попередники синтезу РНК також впливають на пам'ять. Так, їх введення у гіпокамп пацюка через 7 хвилин після тренування призводило до того, що згасання умовного рефлексу (енграми) затримувалось. Введення попередників синтезу через 60 хвилин після тренування на динаміку згасання вже не впливало. Включення попередників контролювалось авторадіографічно. Отже, інгібіція синтезу білків порушує формування енграми, тобто знижується ефективність пам’яті. Питання є у тому, на що впливає інгібіція синтезу макромолекул: на утворення сліду або на його відтворення? Розподіл механізмів утворення сліду і механізмів відтворення сліду на молекулярному рівні все ще зустрічає труднощі у організації експерименту(6).

H

p

3/4

"

$

&

\x00B4

TH

H