Духовне життя України в литовсько-польський добі, Детальна інформація

ДУХОВЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКІЙ ДОБІ

 

а) Національне життя. Голорним питанням культурного життя України в добі, якій

присвячено цей розділ, було національне. Зоно давало підложжя всьому

політичному, соціяльному, економічному і — в першу чергу — духовому життю.

Як вказувалося вище не раз, у Великому Князівстві Литовському «руський

елемент» (не чисто український, бо нарівні з ним виступав і білоруський) був

панівним — до мови та церкви включно. Внаслідок поступової перемоги Польщі з

її розвиненою культурою, вносився польський елемент, і між цими різними

елементами почалася боротьба.

Першою потерпіла на тому Галичина. Вже наприкінці XIV ст. поляки з'являються

по містах і дістають найбільші земельні маєтки на Самбірщині, Ярославщині та

Ряшівщині. Українські шляхетські роди поставлені були перед дилемою: втратити

будь-яке політичне значення або перейти на католицтво і спольонізуватися. В

містах і селах починають з'являтися німці і поляки.

У XVI ст. вже не залишається в Галичині українців з верхніх верств, які трималися

б своєї культури. Лише дрібна шляхта зберігала національне обличчр. Те саме було

і в інших землях: Волзькій, Холмській, Підляській, які протягом XVI ст. втратили

українські кадри шляхти. Польська колонізація знищила нечисленну й до того

українську шляхту на Поділлі. На всій Київщині та Брацлавщині в XVI ст. не

залишилось жадного заможного українського роду. Польонізація захопила міста, де

споконвічне українська людність була загнана на передмістя. У Львові «русини» не

мали права мешкати на головних вулицях. Українське селянство було розділене

польськими осадниками та німецькими колоністами, але українська стихія в ньому

була така сильна, що навіть асимілювала слабші чужі елементи в більшій мірі, ніж

українська шляхта міщани.

Інше становище було на Волині, цій землі українських князів та заможних

магнатів. Поки Велике Князівство Литовське зберігало свою незалежність від

Польщі, Волинь була закрита для польських елементів. У привілеї Казіміра

обіцяно, що «земель, замків, міст або будь-яких маєтностей. . . ніяких урядів»