Олена Пчілка, Детальна інформація

У грудні 1918 р. з приходом до влади Української Центральної Ради у Гадячі відбулося урочисте свято з нагоди присвоєння місцевій чоловічій гімназії імені Михайла Драгоманова, на якому письменниця виступила зі спогадами про брата.

250

Більшовиків не визнавала, і хоч перейшла вже сімдесятилітній рубіж, не боялася публічно виступити проти більшовицької влади, за що 1920 року була заарештована: «Два конвоїри повели Олену Пчілку через базарну площу до будинку Ревкому, — згадує очевидець. — Я йшов рядом з Оленою Пчілкою, конвоїри не проганяли мене. По дорозі Ольга Петрівна сказала мені, щоб я негайно пішов до військового комісара-боротьбіста Мусієнка і повідомив його, що Олену Пчілку арештовано. При цьому Ольга Петрівна дала мені й адресу комісара. Я негайно ж побіг, щоб виконати доручення Ольги Петрівни. Було дуже рано, ще тільки сонце почало сходити. Довгенько я стукав, аж нарешті двері відчинилися, і я побачив дружину комісара. Я попросив у неї вибачення і пояснив, чому так рано збудив їх. Того ж дня Олену Пчілку завдяки втручанню боротьбіста Мусієнка було звільнено. Але Ольга Петрівна мусила була виїхати з Гадяча. Приїхала її наймолодша донька Ісидора Петрівна й забрала свою матір у Могилів-Подільський»1.

1924 р. Олена Пчілка знову переїжджає до Києва; працює в етнографічній, літературно-історичній, заходознавчій комісіях АН УРСР. Друкує етнографічні розвідки «Про легенди й пісні» (1926), «Малювання на стінах» (1926), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926). Восени 1929 р., коли по всій Україні прокотилася страшна руйнівна хвиля масових арештів у зв'язку з процесом так званої Спілки визволення України, — згадує П. Одарченко, — тоді до немічної, розбитої паралічем вісімдесятирічної письменниці прийшли агенти ГПУ з ордером «на право обьіска и ареста». Але тяжкохвора жінка не могла вже ні встати, ні «следовать» за агентами»2.

4 жовтня 1930 р. Олена Пчілка померла. Похована в Києві на Байковому цвинтарі.

«ВЕДИ Ж ТИ НАС ВЕЛИЧНИМ ШЛЯХОМ ПРАВДИ!» (ПОЕЗІЯ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ)

Художня спадщина Олени Пчілки така ж багатогранна, як і її діяльність. Поезія, проза, драматургія, переклади забезпечили їй чільне місце в когорті українських письменників 70—90-х років XIX століття. Найбільш плідними виявилися 80-ті роки — безнадійно чорні в житті української суспільності, коли все рідне зневажалося, відкидалося, а в літературі превалювали мотиви зневіри, безнадії й розпачу. Природно, що Олена Пчілка віддала данину цим настроям, хоч ніколи не була схильна «до плачу над лихою долею». Та й не могла бути в міру свого виховання, ідейно-естетичного ідеалу,

'Одарченко Я. Українська література: Вибр. статті. — С. 76. гТам само. — С. 69.

251

сформованого народно-поетичною творчістю, зразками світової поезії і поезії Шевченка.

Творча діяльність Олени Пчілки почалася з поетичних перекладів улюблених з дитинства поетів: О. Пушкіна («Анчар»), М. Лєрмонтова («Три пальми», «Гілка Палестини», «Мцирі»), польського поета В. Си-рокомлі («Співець») і, дбаючи про лектуру для своїх дітей і малих читачів України, видала книжку перекладів «Українським дітям» (1882).

її приваблювали цілісні, горді, патріотичні натури, готові заради високої мети притлумити сердечний біль, забути особисті інтереси і стати «з громадою на поєдинок». Саме такими критеріями керувалася вона, підбираючи зразки для перекладу з чужомовних літератур, з біблійних мотивів та образів — для переспівів й оригінальної поезії. З дитинства захопившись «Тарасом Бульбою» і кавказьким ченцем, що виривається на волю і гине в смертельному поєдинку з диким барсом, Олена Пчілка у зрілому віці поетизуватиме, звеличуватиме героя — «цілого чоловіка», як сказав би І. Франко, що живе повнокровним життям людини і громадянина.

Такого «цілого чоловіка» бачимо в герої полоненого короля (з «Лі-ля Венеда» Юліуша Словацького), який відмовився стати «послуга-чем-музикою» нового пана, воліючи спалити свою арфу, ніж зганьбити її службою чужинцеві. Симпатії Олени Пчілки якраз на боці такого героя чи героїні.

Громадсько-патріотичні мотиви — ось що вирізняє Олену Пчілку не тільки серед письменниць-жінок, а й серед поетів, попередників і сучасників — співців «гіркої долі», незахмареного щастя, утопії соціалістичного раю. «Не в той слід іду я, в який пішов той Марко Вовчок і сучасні йому автори, я стала на нове поле», — писала вона Омеляну Огоновському. 50 літ вона засівала те поле ідеями правди, віри, добра, краси і гордості за свій народ, з корінням вириваючи бур'ян рабства, слабкості, байдужості, лінивства, що деморалізували націю, шкодили її природному розвиткові та росту.

Життя підтвердило слушність несприйняття нею російських лібералів і російського лібералізму, проповідувачів соціалізму і класової боротьби. Вона мала рацію й тоді, коли підкреслювала, що ніяке угруповання не переможе, коли не виховає у своїх членів передусім характеру, гордого і незалежного духу, коли не сформує людей «міцного переконання», фанатиків ідеї, цивільної відваги»1.

Такий характер мала Олена Пчілка сама, такий характер виховала і у своїх дітях, переконливим доказом чого є Леся Українка, такі цінності поетизувала вона у своїх творах. Образ жінки-патріотки — центральний в оригінальній і перекладній поезії Олени Пчілки. В поемі «Козачка Олена», надрукованій у другому випуску альманаху «Рада», головна

'Донцов Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) // Дві літератури нашої доби. Л., 1991. — С. 175.

252

героїня понад усе любить Україну. Заради її захисту вона приглушує сВої сердечні болі, кривду, зраду коханого, відкидає вражену дівочу амбіцію і благословляє його «у непевну путь», «за святеє діло» — дарує йому мережану хустину, що служитиме козакові талісманом щастя.

Свою жіночу гідність і моральну висоту вона доведе ще життям: відмовою одружитися з Василем після смерті його дружини; доглядом за ним, пораненим у другому поході, вихованням його сина; саможертовністю, коли, падаючи від знемоги і старості, сама доглядатиме поранених козаків. Це перший в українській поезії образ жінки, свідомої українки, ніжного серця і сильної волі, з розвиненим почуттям гідності й самоповаги, готової на самопожертву заради України. Отже, заява Олени Пчілки, що вона ступила на нове поле, минаючи слід Марка Вовчка і «тих ніжних коханок, сестер і жінок її, не здатних постояти ні за себе, ні за своїх дітей; які мовчки, покірно і терпеливо зносять наругу над собою, гнуть спину на інших і гинуть під потом, забуті Богом і людьми, божеволіють, «живуть плачучи і помирають плачучи», мала повні підстави.

Від Запорозької Січі, від Шевченка і народної поезії сприйняла Олена Пчілка бойовий дух, уперте стремління до національної свободи, до знищення політичного гніту. Провідне начало її світогляду — це радикально-визвольний порив в універсальній формі, прагнення до всебічної емансипації людини і народу. Звідси — боротьба за повноцінну людину, за цілісну і значущу людську особистість; звідси — образи активних інтелектуально-вольових людей, здатних діяти ініціативно, самостійно, неординарно.

У поемі «Юдіта» — переспіві біблійного сюжету — героїня свідомо йде на жертву заради помсти за свій народ, покорений Олофер-ном, закутий у кайдани, оглумлений ним. Вона, Юдіта, Ізраїлю найкращий цвіт, добровільно

Нести охоча на поталу Владарю хижому тому, Що вготував собі забаву, А їм зневагу і тюрму [49].

Вона стійко і мужньо переносить наругу, осуд, і прокльони своїх одноплемінників, намагаючись у прощальному слові запевнити, що чинить правильно і чесно. І дотримала свого слова. Ціною своєї честі повернула честь своєму народу:

Ізраїль! Вбогая Юдіта

Йому себе не продала:

Занапастила свої літа,

Для тебе ж — помсту здобула! [53].

Орієнтація Олени Пчілки на людей, що йдуть своїм шляхом і протиставляють себе іншим людям, певною мірою зумовлювалася ха-

253