Борис Грінченко, Детальна інформація

Я безжурний веселощів спів

Обминав на своєму віку,

Свою силу віддав без жалів

Я на працю поважну й тяжку [1, 67—68].

Поет сумує за втраченими юними надіями й мріями за «раюванням пекучих утіх», — але він цілком свідомий поставленої мети, її значення. Тож митцеві

В вічі глянуть не сором людям, Озирнувшись на довгую путь: Я свій хліб заробив собі сам, З мого хліба і люди живуть [1, 68].

До таких поезій-медитацій належать і вірші «Я зрікся мрій», «Я сам собі у городі гучному», «Блискучії зорі, небесні світила», «Загадка», розгорнута поезія-алегорія «Хлібороб» та ін. Недаремно ця постійна антитеза — вільний поетичний порив і свідоме громадянське настановлення — привертала увагу дослідників. А. Погрібний з цього приво-ДУ пише: «Чи розумів Б. Грінченко, що непомірне акцентування на ПіДпорядкованості художнього слова сьогочасним запитам здатне обер-

433

нутися утилітарним витлумаченням мети письменницької діяльності? Очевидно, розумів це глибоко. Але навряд чи правомірно гадати, нібито як прийнято вважати, він з «легкістю душевною» відганяв од себе «чисте натхнення». Уважно придивімося — і помітимо, що цілий ряд його поезій побудовано за принципом конфліктного протистояння: почуття, вільна творчість — і вимоги розуму, громадянського обов'язку... І все ж... слід зауважити: провідною у творчості Б. Грінченка стала повсякчас акцентована ним соціальна заангажованість» [1, 11—12].

Серед віршів на громадську тему виділяються поезії, присвячені Україні, її сучасному лихоліттю («Доки?», «Смутні картини», «Наша доля», «У темряві», «Тепер», «До народу», «Прийде!», «Серед поля», «Монолог» та ін.). Політичне безправ'я («неволя») й економічний занепад \x25A0— ось той похмурий фон, на якому розгортаються змальовані поетом «смутні картини» в однойменному вірші:

Убогії ниви, убогії села,

Убогий, обшарпаний люд, —

Смутнії картини, смутні-невеселі,

А інших не знайдеш ти тут.

Не став би дивитись, схотів би забути, —

Так сили забути нема:

То ріднії села, то ріднії люди,

То наша Вкраїна сама... [1, 33].

«Волі нема, вона все не йде», «серце змучене болить, бо довгий гніт минулих днів Його украй вже пригнітив» («Доки?»). «Не радість в житті нам судилась усім..., ми з мукою, з горем збратались» («Наша доля») — ось провідний мотив багатьох поезій Б. Грінченка.

Роздумуючи над минулою історією України, порівнюючи її шлях зі шляхами інших народів, поет розуміє, що його край «не закрасився»

У боротьбі за людськії права

І волею здобутою своєю,

Основою громадського життя...

Чи просто тим буттям спокійно-тихим,

Де кожен їсть зароблений шматок...

[«Монолог», 1, 66].

Надто тяжка й кривава була його історична доля, надто багато втратив народ у боротьбі з різними колонізаторами. Тож не дивно, що

Серед руїн димами

Скарби краси і розуму взялись...

Нові шляхи? Ти й на старих зблукався