ІВАН ТОБІЛЕВИЧ Життя і творчість, Детальна інформація

544

Помер І. Карпенко-Карий 2 вересня (за ст. ст.) 1907 року в Берліні, куди поїхав на консультацію до професора Боаза з приводу хвороби. Тіло його було перевезено на Україну й поховано на кладовищі села Карлюжини, поблизу рідного хутора Надія. На кам'яній плиті під високим дубовим хрестом напис: «Люде вмирають — ідеї вічні. Серце твоє, налите правдою і любов'ю до рідного темного люду, полягло поміж ним, і дух величний твій витатиме над ним вовіки. Коли ж незрячі тепер і прозріють, тебе в сім'ї своїй вольній, новій спом'януть».

РАННЯ ТВОРЧІСТЬ

На винятково складному тлі економічного, політичного, культурного життя останніх десятиріч ХІХ ст. зародився український професійний театр (Я. Мамонтов називає його «етнографічно-побутовим»), провідними діячами якого були М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий. У цій славетній тріаді І. Карпенку-Карому належить особлива роль — у своїй творчості він ніби підсумував зусилля своїх попередників і сучасників, синтезував те краще, що було в реалістичній, а почасти й романтичній драматургії, плідно реформував українську драму і комедію в напрямку новітньої суспільної драми.

Перші п'єси І. Карпенка-Карого, написані на початку 80-х років, засвідчують дві лінії жанрово-тематичного спрямування творчості драматурга. Перша — це соціально-побутова драма «Бурлака» (1883) і сатирична комедія «Підпанки» (1883) в реалістичних тонах, та друга — яскрава історико-романтична драма «Бондарівна» (1884). Критика відзначала, що ця подвійна орієнтація — «то на театр реалістично-побутовий, то не театр романтично-побутовий — залишилася у І. Тобілевича на все життя»1. Проте, сприймаючи цю думку в цілому, ми повинні пам'ятати і про певний синкретизм, злиття рис обох напрямків у ранніх творах драматурга. Особливо це стосується п'єси «Бурлака» — першого закінченого драматичного полотна І. Карпенка-Карого, що створювалася протягом тривалого часу і більшою мірою, ніж інші твори, відбила художні шукання молодого автора.

Обравши темою життя українського села, драматург зосередив увагу на двох сутнісних моментах: перший розкриває, як характери й конкретні людські стосунки формуються, детермінуються соціальними та економічними чинниками, другий — як сильна, непересічна, яскрава особистість може зруйнувати весь усталений хід подій, піднятися над гнітючою буденністю, виявити інші, вищі моральні та етичні погляди.

'Мамонтов Я. Драматургія І. Тобілевича // Тобілевич І. Твори: В 6 т. — К., 1931—Т. 6. — С. 163.

18- Я5

Широта й об'ємність зображуваного матеріалу, заглибленість у саму суть життя, в соціальні й економічні підвалини його, як і заклик «твердо, з нараженням своєї особи» стояти за волю і справедливість — усе це дало підстави Франкові назвати п'єсу «найбільш політичною драмою» І. Тобілевича.

Критичний пафос п'єси підкреслювала критика: «В «Бурлаці» знайдемо зародки усього того, чим уславився Карпенко-Карий як драматург, і що дало йому таке поважне в історії нашого драматичного письменства місце», — зазначає дослідник. Це насамперед вміння глибоко зазирнути в життя і змалювати суть межилюдських стосунків.

«На безталанні одного виростає щастя другого» — для Карпенка-Карого не трюїзм; він одяг цю думку «в таку кольористу одежу цілої низки глибоко задуманих і розкішно зроблених образів, що прописна, мовляв, істина, афоризм набридлий і нецікавий набрали вигляду справжньої новини, а самому письменникові стали за провідну нитку в лабіринті життя, за найголовніший нерв його письменницької діяльності»1.

Добре бачила гостру викривальну спрямованість п'єси і царська цензура. Драма, як зазначалося у висновку цензурного комітету, «не лише неможлива до постанови на сцені, а й підлягає забороні до друку... Зображене в драмі пригноблене становище сільського люду, до крайнощів приниженого й розбещеного, що безкарно обкрадається й знеособлюється, служить наче живим протестом на неспроможності нинішніх міроприємств як у піднесенню рівня народу в моральному й розумовому відношенні, так і до викорінення всіляких зловживань з боку сільської влади, що підточують суспільний добробут»2.

Що ж і як відбувається в п'єсі?

На початку п'єси драматург енергійно, одразу ж вводить читача у саму суть складних і різноманітних подій сільського життя. Уже в першому просторому монолозі Михайла Михайловича (ява II дії першої) — викладається суть задуманої ним подвійної інтриги: заволодіти красивою, але бідною дівчиною, підступно прибравши з дороги її нареченого, сільського парубка Олексу. В цьому монолозі, що, по суті, є внутрішнім (думки вголос, самовикриття персонажа), передбачається весь хід наступних подій, не залишаючи нічого неясного, невизначеного. «Розшифрувавши» буквально з перших слів інтригу і відвівши їй належне місце (поштовху, зав'язки подій), драматург упевнено переносить інтереси глядача в іншу площину, значно глибшу і серйознішу.

'Єфремов С. Карпенко-Карий (їв. Тобілевич): Критично-біографічний нарис. — С. 61—62.

2Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). «Бурлака» // Твори: В 3 т. — К, 1985. — Т. 1. — С. 18—19. Далі, посилаючись на це видання, зазначаємо в дужках лише том і сторінку.

546

Задумана старостою інтрига одразу ж обростає подіями з житт села, що виразно характеризують не так взаємини між персонажа ми, як становище селянства, поведінку різних прошарків населенні Сцена між старшиною, писарем і корчмарем Гершком, що розкри ває «методи» збагачення сільської верхівки за рахунок трудових низії є водночас і нарадою багатих хазяїв про те, як змусити замовчат «бунтівників», які виступали проти них на сході. В стихійних вибу хах обурення селян староста ще не бачить собі загрози, і він, і інц добре знають, як приборкати незадоволених, притиснувши або зовсім задавивши економічно.

Вартий детальної економічної розвідки наступний діалог двох «ге роїв наживи» — корчмаря і старости — який розкриває всю жорстоку цинічну механіку витискування копійки з мужика.

Виразно підкреслив драматург і тенденцію обростання сільське бюрократії «хазяйським сальцем». Цінність становища старшин: Михайла полягає зовсім не в тому, щоб безкарно проявляти сво властолюбство й саджати кого заманеться «в холодну» (хоч і від ціє можливості він не відмовляється, як в історії з Олексою). Влада дл. нього насамперед — важливе джерело збагачення. Це адміністра тивна посада дала йому можливість вибитися «у люди», розбагатіти адже раніше Михайло не відрізнявся від більшості односельчаі і навіть дружив з бурлакою Опанасом.

Процес занурення в брудні глибини куркульських махінацій, без жального оголення механіки «роблення грошей» новітньою сільсько» буржуазією становить драматичну основу першого твору майстрі і робить його початком справді нової драматургії — драматургі суспільної.

З погляду нормативної теорії драми сцени між старшиною, писа рем і шинкарем, в яких докладно обмірковуються і обговорюються вигідні спекуляції, а також наступні сцени розмови селян пр< несправедливий розподіл наділів гальмують розвиток дії, ослаблюють її динаміку, досить-таки помітно «епізують» сюжет. Можливо тут маємо невміння побудувати сценічний твір з міцною, всеохоплю-ючою інтригою? Така думка деякими критиками висловлювалась Проте, замислюючись над цими сценами, не можна не відчути, ще саме завдяки їм поглиблюється розуміння суперечностей на селі виразнішою стає вся картина пореформеного життя.

У ході подій швидко з'ясовується, що здатен протистояти старості не молодий парубок Олексій, а людина більшого життєвогс гарту, сильнішої волі. Саме він, Опанас Зінченко (Бурлака) стає не захист заляканої громади, виступаючи проти зграї сільських верховодів. (Характерно, що серед численних образів селян драматург вірний правді життя, не показав людини, яка схотіла б і змоглг боротися з Михайлом Михайловичем. Характерно й те, що Бурлака після вирішення долі Олекси знову йде з села на заробітки.)

547

Взагалі Опанас дуже умовно прив'язаний до задуманої старостою Михайлом Михайловичем інтриги. Звичайно, Олекса його небіж і Опанас заступається за хлопця, обурившись діями кривдника-ста-рости. Але натура правдошукача могла виявитися і без факту родинних зв'язків, озватися на біду чужої людини чи всієї громади, — що, зрештою, й відбувається, коли Опанас викриває шахрайства старшини та його спільників.

Образ бурлаки Опанаса Зінченка стоїть у ряду тих сильних і енергійних натур, які завжди, навіть у роки кріпацтва, виділялися з народних мас як втілення їхньої волі до кращого, гідного трудової людини життя. І. Франко характеризує його як «образ могутнього народного борця, що твердо, з нараженням своєї особи стоїть за правду проти визиску і кривди з боку всякої старшини», як «чоловіка з незламною енергією та сильною вдачею, що сам один супроти цього валу стає до боротьби за правду»1.

Показ широкої панорами життя села здійснюється ще й за допомогою введення в сюжет великої кількості епізодичних дійових осіб, також не пов'язаних з центральною інтригою. Селянська маса — Сидір, Петро, Семен, Дід, Микола, Павло, чоловіки 1-й, 2-й, 3-й, 4-й — виразно диференційована. Взаємини селян зі старостою та іншою «владою», коментування ними подій, що відбуваються на селі, розкривають усі деталі і подробиці того, як «крутиться хазяйське колесо», багатіють одні, розорюються й гинуть інші. В цих сценах Карпенко-Карий розкриває і явище деморалізації частини селянства. Вони не протестують, а плазують перед кривдниками, запобігають і принижуються перед ними, намагаючись цим полегшити свою долю. Бурлака про них із болем говорить: «Бідні,, бідні ви люди! Темні! Хто більш усього вас любить — того виженете від себе. [...] Іуди, іуди! Продаєте вашу душу і совість!» [1, 61].

Таким чином, одноплановість інтриги (лиходій — жертва) замінена життям з усім його розмаїттям інтересів і обставин. Перед нами, власне, новітня суспільна драма, про яку говорила Леся Українка, аналізуючи п'єсу Г. Гауптмана «Ткачі».

Слід відзначити оригінальну композицію драми. Тут уперше заявив про себе художній прийом, який ми умовно назвемо «подвійним драматичним конфліктом». Дві конфліктні лінії начебто замкнені одна в одній: вужча, конкретніша відкривається в першому ж монолозі одного з персонажів — старости Михайла Михайловича, і являє собою задуману ним інтригу, мета якої цинічно і прямолінійно викладена ним самим. Друга лінія, складна і багатогранна, розкривається не одразу.

Перший конфлікт замикається на стосунках між старостою Михайлом Михайловичем і бідним парубком Олексою, у якого той хоче