Панас Мирний, Детальна інформація

Панас Мирний
Тип документу: Реферат
Сторінок: 19
Предмет: Література
Автор: Святослав
Розмір: 119
Скачувань: 3890
«Всямоя слава — Укрита,

якби я їй добра хоч

намачину зробив,

то б мені й була слава,

я більшої не хочу.

Якби я зумів показати

безталанную долю

життялюдського,

високую його душу,

тепле серце,

як вони є у мирі—

то б моя слава була

імоя надія

справдилася^1

ПАНАС МИРНИЙ (1849-1920)

Майже півстоліття Панас Мирний збагачував золотий фонд української культури соціально-психологічними романами, повістями, оповіданнями, працював на відродження українського народу, піднесення його гідності й національної гордості, утвердження й збагачення української мови як мови нації.

Біографія

Народився Панас Мирний (Панас Рудченко) 1/13 травня 1849 р. у Якова Григоровича і Тетяни Іванівни Рудченків, в українській родині, де шанували традиції, мову і християнську мораль, дотримувались постів, релігійних свят, українських звичаїв.

Старі Рудченки жили в Миргороді, у великому будинку, володіли 80 десятинами землі, чотирма родинами кріпаків, що жили на власних грунтах; у дворі були дві дівки та нянька, баба Оришка, її син Василь та його одноліток Андрій. «Ми, малі діти, страх як любили казки! Зимньої пори, як насуне та довга та предовга ніч, зберемося на піч у тепле просо або жито, з одного боку гріє й з другого парить, гарно так, — і раді слухати бабусю до самого білого світу...» [204]. Баба Оришка була справжнім майстром розповідати казки. Добра, душевна, лагідна, життєво мудра, вона стала прообразом баби Чіпки в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; її устами розкаже письменник «Казку про Правду і Кривду»; її портрет



1Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1917. — С. 374.

1Мирний Панас. Щоденники // Зібр. творів: У 7 т. — К., 1971. — С. 322. Далі, посилаючись на це видання, у дужках зазначаємо том і сторінку.

зоз

знайдемо у незавершеному циклі оповідань «(Родина Бородаїв)»: «Стара, згорблена, з жовтим сухим лицем, вона, як мати, знай швендяє всюди за Горпиною» [4, 269].

Від бабиних казок, а ще від усяких пісень, що виспівували дівчата, прядучи довгими вечорами, народжувалася перша любов до рідної мови, до творчого народного духу. «Козача кров батьків, змішана з гарячою грецькою кров'ю, прудко бігала по жилах і примушувала битися молоде серце любов'ю до свого краю, до свого знедоленого \ народу, а чудовні казки та голосні пісні, що пестили змолоду його дитинячу душу, нахиляли його до рідної мови. З гарячим запалом молодого завзяття він кидався на все, що краще виявляло життя народне: йому любі були його звичаї й обичаї, його мова, одежа, усі нащадки його творчого духу: поговірки, казки, пісні», — писав. Панас Мирний про свого брата Івана Яковича Рудченка (Білика); (1845—1905), співавтора відомого роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», фольклориста, літературного критика, письменника.

Ці слова стосуються й самого Панаса, який буквально йшов слідами свого старшого брата.

Обидва навчалися в парафіяльній школі і трикласному повітовому училищі, яке закінчили в 14 років з «Похвальними листами» ія зразу ж пішли працювати. Не маючи можливості навчатися в гімназії й в університеті, вони займалися самоосвітою, багато читали.

Брати цікавилися історією України, писали вірші, збирали народнопоетичну творчість. їм була ненависна чиновницька служба і середовище, в котрому «жили люди своїми щоденними клопотами, утішаючи себе то гульнею та веселощами, то добуванням собі добра, то] вишукуванням значної посади... ні перед ким було своєї душі висповідати, ні в кого було попрохати щирої поради, як годилося б і собі на світі жити».

Чиновницька робота канцеляриста у Пирятинському суді (1863), помічника бухгалтера (1864), письмоводителя у Прилуках (1865); помічника бухгалтера казначейства, секретаря казенної палати, на-І чальника першого відділу казенної палати в Полтаві (з 1871 р. до смерті, 15 січня 1920) забирала в Мирного дуже багато часу, виснажувала сили, підривала здоров'я, проте була єдиним джерелом існування. В умовах постійних утисків і заборон українського слова годі було сподіватися на матеріальну компенсацію за творчу працю. І він служив до останнього дня, чесно заробляючи на хліб насущний.

Ніхто не знав, що творилося в душі юнака, що тривожило його велике серце під чиновницьким мундиром; які думки, мрії, бажання у нього в голові. Ніхто не підозрював, що цей скромний, пунктуальний, «мирний» юнак носив у собі поважну любов до рідного народу, смуток і гнів за його кривди, неволю й муки. О! Як йому хотілося стати на прю зі світом зла й неправди, щоб здобути щастя-долю для свого народу!

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes