Іван Нечуй-Левицький, Детальна інформація

Ірляндію. — Л., 1904.

Франка І. Про житє і діяльність Олександра Кониського. — Л., 1901.

(Україна вставала перед

ним з своїм гордим,

поетичним і добрим

народом, багатим

і просвіченим, з вольним

народом, без усякого

ярма на шиї, з своєю

мовою в літературі,

з своєю наукою

і поезією. І він неначе

почув душею, як та

поезія розвивається,

мов рожа в садку,

в розкішну, багату

й вольну літературу»1.

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)

І. Нечуй-Левицький належить до числа письменників, творчість яких упродовж п'ятдесяти років «працювала» на звільнення народу з-під духовного і національного ярма.

І. Левицький-громадянин сформувався раніше, ніж І. Нечуй-Левицький-письменник. Літературну діяльність він почав у ЗО років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума про народ, драматизм його долі цілком полонили його чуйне серце.

70—90-ті роки — час, коли письменники різних напрямів із цікавістю вдивлялися і вивчали народ, «обмальовуючи його становище і матеріальне і моральне, обмальовуючи й його добрі моральні виявки і недобрі, його доброчинки й злочинки, добрі, світлі й погані, темні прикмети національної вдачі, його темноту й непросвіт-ність, через котру він мусив підпадати під усяку експлуатацію, не маючи ніякого втямку ні про свої соціальні, ні про свої людські права. Народ став в поезії і взагалі в письменстві об'єктом пильного навигляду й виучування» [10, 164].

І. Левицькому не треба було «ходити в народ», щоб пізнати його життя. Гострий розум і чутливу душу одержав у спадок від батька, матері, няньки, сільського оточення, від розкішної природи Надросся. «Обвіяний духом поезії пісень, неба, тепла, квіток, він неначе бачив душею свою Україну, свою дорогу Україну бу-дущого часу. Вона вся вставала перед ним гар-

1Нечуй-Левицький І. Загальний огляд найновішої русько-української літератури // Зібр. творів: У 10 т. — К., 1968. — Т. 10. — С. 164. Далі, посилаючись на це видання, зазначаємо у дужках лише -том і сторінку.

195

на, як рай, чудова, як дівчина першої пори своєї краси, вся засаджена садками, виноградом і лісами, вся облита ріками й каналами, з багатими городами і селами» [2, 149].

Біографія

Іван Семенович Левицький народився 25(13) листопада 1838 року в місті Стеблів (тепер Корсунь-Шевченківського району) на Черкащині в родині сільського священика.

Батько, Семен Степанович Левицький, священик з діда-прадіда, був начитаним, талановитим, національно свідомим чоловіком. У його бібліотеці «не було ні Пушкіна, ні Гоголя, але була «Історія Малоросії» Бантиш-Каменського й Маркевича, була Літопись Самовидця і інші книжки, що тоді виходили. Він любив говорити проповіді по-україн-ській, часто розказував про право українського народу й славу, дуже був радий, побачивши українську Євангелію Куліша і просив мене достати українську Біблію. В нього була вже українська ідея, що рідко трапляється між українськими священиками» [10, 263].

На жаль, його численні почини наштовхувалися на перешкоди, які не міг здолати сам. Створена ним початкова школа була закрита зразу ж поміщиком; написані українською мовою церковні проповіді заборонені Київською духовною академією, бо «язик проповідей не достоїн церковної кафедри»; «він на братські гроші поставив дом і думав закласти громадські крамниці, але не встиг цього зробити, бо швидко вмер» [10, 8].

У 40-х роках, познайомившись із П. Кулішем, під його впливом почав збирати народні пісні, народні перекази, давав переписувати їх своєму старшому синові Йванові.